Как бы вы прокомментировали словосочетания “счастливая земля”, “счастливая страна”, “счастливый край”? Что имеет в виду автор ? БОЛЬШАЯ МЫШЬ

Ты, большая мышь, жадна,
Моего не ешь пшена.
Мы трудились — ты хоть раз
Бросить взгляд могла б на нас.
Кинем мы твои поля —
Есть счастливая земля,
Да, счастливая земля!
В той земле, в краю чужом
Мы найдём свой новый дом.

* * *

Ты, большая мышь, жадна,
Моего не ешь зерна.
Мы трудились третий год —
Нет твоих о нас забот!
Оставайся ты одна —
Есть счастливая страна,
Да, счастливая страна,
Да, счастливая страна!
В той стране, в краю чужом,
Правду мы свою найдём.

* * *

На корню не съешь, услышь,
Весь наш хлеб, большая мышь!
Мы трудились столько лет —
От тебя пощады нет.
Мы теперь уходим, знай,
От тебя в счастливый край,
Да, уйдём в счастливый край,
Да, уйдём в счастливый край!
Кто же в том краю опять
Нас заставит так стонать?

Анализ стихотворения "Единственные дни" Пастернака Б.Л. Отношение Б. Пастернака к миру как множеству единичного и времени как бесконечности мгновенного выражено в стихотворении «Единственные дни» (1959), завершающем цикл «Когда разгуляется». Стихотворения этого цикла наполнены воздухом и светом, искренней верой в красоту и силу жизни, памятью о каждом счастливом дне: Я помню их наперечёт: Зима подходит к середине, Дороги мокнут, с крыш течёт И солнце греется на льдине. И любящие, как во сне, Друг к другу тянутся поспешней, И на деревьях в вышине Потеют от тепла скворешни. И полусонным стрелкам лень Ворочаться на циферблате, И дольше века длится день, И не кончается объятье. Единственные дни, 1959 В воспоминаниях героя каждый день мыслится как неповторимый, единственный, но переживание длится бесконечно, а жизнь в целом предстаёт как «череда» мгновений. Оксюморон в первой строфе — «...был не повторим / И повторялся...» — возвращает нас к основному мировоззренческому принципу Пастернака — единственное и многократное, временное и вечное связаны подобно тому, как в оркестре каждая мелодия «длится», прерывается другой мелодией, «повторяется вновь без счёта», сливаясь при этом в гармонию... Очевидно, что в лирическом герое философской поэзии Б. Пастернака, стремившемся «Во всём... дойти / До самой сути», воплощён образ «художника» (не только по роду деятельности), сумевшего увидеть взаимосвязи явлений жизни, понимаемой им как Божий промысел. Современность в его понимании — это «плен», но и «единственная» возможность исполнить творческое предназначение.

У повісті «Земля» О. Кобилянської ми зустрічаємо декілька образів, які є повними антиподами. Це, як не дивно, брати Сава та Михайло Федорчуки та їхні наречені Рахіра та Анна. Брати Федорчуки, зростаючи у одній родині, виросли зовсім різними, і наречених, скоріше за все, просто вибрали подібних до себе.

Наречена Михайла – Анна – була дівчиною спокійною і розважливою. І хоч вона, як і Рахіра, була бідною, вона прагнула просто до щасливого життя, не до багатства. Анна була гарною донькою, хоча її родина і не цінувала цього. Вона довгий час утримувала своїх матір та брата, а коли вже не змогла працювати і їй знадобилася їхня до ті з ганьбою вигнали дівчину. Анна щиро і віддано покохала Михайла. Вона знала, що хлопець із заможної родини, але не це було причиною того, чому дівчина так хотіла за нього заміж. Причина була проста – кохання. Заради Михайла Анна була ладна на все. Саме тому вона так тяжко переживала його смерть, що ледь не втратила глузду.

Рахіра була зовсім іншою. На відміну від Анни, вона не знала щирого кохання. Вона зустрічалася з Савою не через кохання (хоча хлопець переконаний у зворотному), а через свою велику любов до багатого життя. Понад усе Рахіра любила гроші. Вона вміла обернути все на свою користь, була хитрою та підступною. Рапіра прагнула вийти заміж не за Саву, а за його спадок. Саме тому, коли вона довідалась про те, що вся земля може дістатися Михайлові, вона підмовила Саву вбити брата. Яку ж силу вона мала над хлопцем, якщо заради неї він наважився на такий тяжкий злочин!

На мою думку, якби Михайло таки одружився з Анною, їхнє життя було б довгим та щасливим. Анна була б чудовою господинею, кохала б чоловіка та поважала б його батьків. А якщо б одружилися Сава з Рахірою, їхнє подружнє життя навряд чи склалося б добре. Занадто користолюбною є Рахіра, понад усе вона любить гроші, і тому, на мою думку, їй завжди було б їх замало, вона б весь час докоряла цим чоловіку. До того ж дівчина ніколи не була вправною господинею, не любила працювати біля землі… Тож такий шлюб не міг проіснувати довго.

І хоча часто здається, що Анна – слабкодуха, занадто ніжна, та те, що вона все ж таки змогла пережити смерть свого коханого і стати щасливою не дивлячись ні на що, говорить про те, що це не так. Анна – справжня жінка. Вона вміє і віддавати, і брати, Рахіра ж прагне тільки брати – щоб все було для неї, щоб навколо неї оберталася Земля. Тому навряд чи вона колись знайде справжнє щастя.