Как через аллегорический образ сада показана главная трагедия войны?
Перед войной
Перед войной, как будто в знак беды,
Чтоб легче не была, явившись в новости,
Морозами неслыханной суровости
Пожгло и уничтожило сады.
И тяжко было сердцу удрученному
Средь буйной видеть зелени иной
Торчащие по-зимнему, по-черному
Деревья, что не ожили весной.
Под их корой, как у бревна отхлупшею,
Виднелся мертвенный коричневый нагар.
И повсеместно избранные, лучшие
Постиг деревья гибельный удар…
года. Деревья умерщвленные
С нежданной силой ожили опять,
Живые ветки выдали, зеленые…
война. А ты все плачешь, мать.
(1945)


Сад представляется полем боя

Сад представлен в виде солдат.

В качестве сада представляется природа, пострадавшая от рук человека

Главная трагедия войны - долгое восстановление деревьев в саду.

Уромані «євгеній онєгін» автор займає унікальне положення. він не просто розповідає про життя своїх героїв, показує росію того часу, але і сам є активним учасником того, що відбувається. тому можна сказати, що пушкін виступає у своєму романі і оповідачем і героєм одночасно. це не дивно, адже особистість поета не могла не проявитися в його самому задушевного, самому улюбленому творі. протягом усього роману автор постійно веде діалог з читачем через ліричні відступи. наприклад: о, ви, поважні дружини! вам запропоную свої послуги; прошу мою помітити мова: я хочу вас застерегти. автор ділиться з нами своїми секретами, вводить у текст «євгенія онєгіна» свої плани, чернетки, сперечається з літературними критиками. завдяки цьому створюється враження дружнього тону, безпосередньої бесіди читача з поетом. до того ж, завдяки зауважень автора про свій роман, часом здається, що він створюється прямо на наших очах: я думав вже про форму плану і як героя назву; поки мого роману я скінчив першу главу, переглянув все це суворо: протиріч дуже багато, але їх виправити не хочу, цензурі борг свій автор стає для нас справжнім другом, провідником по своєму добутку і за життя в цілому. він коментує все, що відбувається з героями, міркує про їх життя. наприклад, поет замислюється про майбутню долю мрійливого ленського, якби той залишився живий після дуелі. у «євгенії онєгіні» автор наближається до героїв, то віддаляється від них. примітна в цьому плані зустріч автора і євгенія онєгіна: умов світла скинувши тягар, як він, втомившись від суєти, з ним подружився я в той час, мені його риси. і далі поет продовжує: томила життя обох нас, в обох серця жар згас. разом з тим, автор показує відмінності між ним і героєм, які досить істотні: квіти, любов, село, ледарство. поля! я відданий вам душею. завжди я радий помітити різницю між онєгіним і мною. сам портрет автора в романі прихований. здається, що це людина без обличчя, ім'я, зовнішність. але, мені здається, в цьому образі відбилися погляди самого пушкіна на всі явища життя. думаю, що кожен раз автор, звертаючись до читача, запрошує поміркувати, погодитися чи не погодитися з ним. у філософських відступах роману звучить голос мудрої людини, багато побачив на своєму життєвому шляху. одне з найважливіших ліричних відступів у «євгенії онєгіні» — про молодість і старість — дано у восьмий главі роману: блаженний, хто змолоду був молодий, блажен, хто вчасно дозрів, хто поступово життя холод з літами витерпіти зумів. у романі автор виступає як досвідчений чоловік, побачив життя, він знає багато сумної правди про людей, але він не перестав любити. поет то сумний, то пристрасний, то глузливий. автора , театр, дружба, любов, — все, що пов'язано з життям у всіх її проявах. всьому свій час, вважає поет. час легко парити за життя, кружляючи у вихорі , закохуючись, роблячи дурниці. пізніше настає час осмислювати свій життєвий досвід, шукати сенс свого існування, пізнавати себе і навколишній світ. у відступах «євгенія онєгіна» автор дає характеристику реальних осіб, які жили і творили в його час. так, він оцінює деяких відомих поетів свого часу: «блищав фонвізін, друг свободи і переимчивый княжнін». у ліричних відступах автор багато говорить про своє життя, юності («в ті дні, коли в садах ліцею я безтурботно розцві»), про любов до батьківщини. іноді автор висміює чужі уявлення про життя: вульгарність, лицемірство, розпуста, заздрість. кульмінаційні моменти роману автор залишає відкритими, свободу вибору читачеві. відкритий фінал «євгенія онєгіна» надає читачеві можливість самому приймати остаточне рішення, визначати долю героїв роману: і тут героя мого, у хвилину, злу для нього, читач, ми тепер залишимо, назавжди. думаю, що автор в романі постає перед нами світлим, життєрадісною людиною, вірним дружбі і любові. він вчить нас любити батьківщину, цінувати в життя красу, любов і дружбу. він закликає читача насолоджуватися життям, кожним її годиною і миттю. ось чому залишаються справедливими слова бєлінського про а. с. пушкіна: « його утвору, можна чудовим чином виховати в собі людину».

Пожилые люди… какое грустное словосочетание! сразу перед глазами рисуется такая картина: бабушка и дедушка, старомодно и бедно одетые, медленно бредут по аллее осеннего парка. почему осеннего? наверное, потому что все в образе напоминает осень – какой- то печально, грустно и … пожилые люди… какие можно подобрать синонимы к этому словосочетанию? одиночество, бедность, болезнь, грусть…. почему? почему у меня такие грустные ассоциации возникают? может быть потому что я постоянно это вижу вокруг себя? или мне это внушили сми? выработался такой стереотип: пожилой –значит несчастный? средства массовой информации любят обращаться к теме пожилого человека, именно они раскрывают самые печальные стороны жизни этих людей . возьмем, к примеру, сильнейшее сми – телевидение. итак, любая информационная программа, которая обращена к этой теме рассказывает о бедах пожилого человека. если это программа о здоровье ( а их много на тв), то в ней говорят о дорогих лекарствах, которые невозможно купить пожилому человеку, если какая- либо правовая программа («суд идет». «зал суда»), то здесь постоянно можно увидеть, как родственники или близкие люди унижают, обирают, выгоняют на улицу, грабят пожилых людей. реклама мало уделяет внимания пожилым людям. видимо, невыгодные это покупатели! пересмотрев все каналы, я увидела только пару реклам, которые ориентируются на этот возраст. это реклама лекарств ( причем довольно дорогих) и реклама зубных протезов, что тоже не оптимистично. есть еще социальная реклама, в которой просят позвонить родителям, вспомнить о них. в ней те же несчастные одинокие старики! даже в фильмах и сериалах, где есть роль пожилого человека, как правило, это бедная старушка, которая одинока, больна и нуждается в . обычный эпизод многих фильмов: за столом, накрытым старой клеенкой, сидит бабушка и перед ней старый чайник и вазочка с баранками. вот и образ пожилого человека, который остается в нашем сознание! обратимся к другому сми – публицистика: газеты, журналы, статьи. если посмотреть несколько газет за неделю, то обязательно наткнешься на фотографии, которые похожи на тру картину, которую я себе представляю при словосочетании пожилые люди! старики и старушки всегда сгорбленные, в старых одеждах, с какими- то авоськами в руках и грустными печальными глазами! как это печально и тревожно! проанализировав все это, хочется сделать соответствующий вывод. как же общество допустило такую ситуацию? здорово ли это общество, в котором люди, дожившие до почтительного возраста так несчастны? можно ли назвать такое государство процветающим и цивилизованным? уважение, почет и забота о старших – это те качества, которые необходимо воспитывать в каждом ребенке с детства. но это будут( и есть) пустые слова родителей, потому что само государство не уважает, не заботится, не чтит! где- то я читала, что в странах азии ( узбекистан, туркмения, таджикистан и т. д. ) нет домов престарелых! а у нас в россии их много! в тех странах в своим старикам другое отношение, они нужные, с ними считаются, они главные в семье, их мнение важное! у нас все наоборот. наши старики не нужны никому, мешают и просто доживают свой век! значит, те государства лучше, гуманнее, цивилизованнее. там берегут стариков, как берегут традиции, прошлое своей страны. в россии –нет! пожилые люди… кто вообще выдумал это словосочетание. почему пожилые? в смысле уже пожили и хватит? но они же еще живут! они хотят жить, а не доживать! странно, в языке такое богатство слов, а самых почитаемых людей мы называем так грубо. молодые люди, люди среднего возраста, а потом пожилые! почему не люди старшего возраста или почетного возраста, почему пожилые? и с какого возраста надо их так называть? с пенсии? недавно был праздник. с печальным названием. день пожилого человека! кто это так его назвал? спросили этих людей, нравится им это название? что есть такой день, в который все социальные службы вынуждены вспомнить о них – это замечательно, но почему так назван этот день? почему не день почета к людям старшего возраста или день внимания к людям мудрого возраста? почему именно пожилые? не понимаю! моей бабушке 64 года. я даже не знала, стоит ли ее поздравлять с этим праздником. да, она на пенсии, да она бабушка, но относит ли она себя к пожилым людям? между прочим, я выяснила. нет, бабуля не хочет, чтобы ее поздравляли в этот день, она не хочет, чтобы у нее был статус пожилого человека! думаю, что так многие бы сказали. жестокое, безразличное общество создало такой образ пожилого человека, все сми его раскручивают, зачем? показать сколько у нас еще нерешенных проблем, сколько наше общество должно этим людям? так отдавайте, решайте! если общество будет по-другому к ним относиться, то и меньше будет таких печальных образов на тв и вообще в сми, может быть и дома престарелых исчезнут. хотелось бы. это не пожилые люди. это наши милые мудрые бабушки и чудесные дедушки. они не пожили, они живут!