Історія трьох слов'янських народів-сусідів переобтяжена обопільними скаргами, образами, навіть злочинами. Кажу так, щоб не збитися на різдвяну казочку у дусі Діккенса.
Зустріч польського поета і країни, де поляки панували аж до війн славного Богдана, була невідворотною. Гість не мав змоги не приїхати, а господарі не мали можливості відмовити візитеру.
22 жовтня 1824 року поліцейський приніс Міцкевичу урядове розпорядження про виїзд до Петербурга. Так закінчилося слідство про участь поета у підпільному революційному гуртку "філоматів". У столиці імперії йому з товаришами було призначено стати викладачами Рішельєвського ліцею в Одесі. Трохи забарившися з від'їздом, щоб потрапити до Києва під час "Контрактів" (був такий міжнародний ярмарок), де могли б зустрітися з польськими і російськими революціонерами. З собою вони везли лист К. Рилєєва до одного з одеситів: "Полюби Міцкевича і друзів його Малевського і Єжовського, добрі й славні хлопці... за почуттями і думками вони вже друзі, а Міцкевич до того ж і поет — улюбленець нації своєї".
Ришельєвський ліцей відмовився від таких учителів, почалася звичайна бюрократична тяганина, отже й поет пробув на півдні мало не рік. Тут був створений цикл ліричних віршів про любов і про "великий світ", який перетворив святе почуття на предмет розрахунків. У Одесі також була розпочата поема "Конрад Валенрод". Там уривки з неї Міцкевич читав своїм польським друзям. А два місяці перебування в Криму дали початок "Кримським сонетам", де головна героїня — туга за Батьківщиною, а головний герой — патріот-вигнанець. На початку циклу поставлений сонет "Аккерманські степи". Відчай, туга, глибока скорбота — ось такі почуття передані у 14 рядках класичної форми. Така форма може поневолити поета, якщо його думка і почуття дрібні і невиразні. Але "Кримські сонети" написані майстром, який підкорив собі форму. Пушкін у відомому "Сонеті" ставив Міцкевича поряд із Данте, Петраркою, Шекспіром, Камоенсом, Вордсвортом. Тобто рівень геніальності був якщо не однаковий, то близький...
В 1772 году в Яицком городке вспыхнуло восстание казаков против старшинской верхушки войска и представителей правительства. Восстание было подавлено, но казаки не смирились, а затаились в ожидании повода к новому выступлению. Такой повод представился с появлением на Яике беглого донского казака Пугачёва, объявившего себя императором Петром III. Новое выступление яицких казаков, начавшееся 17 (28) сентября 1773 года с Бударинского форпоста, быстро охватило весь Оренбургский край, Урал, Прикамье, Башкирию, часть Западной Сибири, Среднее Поволжье. В ходе восстания в результате агитации и обещания исполнения самых насущных чаяний к казакам присоединились башкиры, татары, калмыки, казахи, чуваши, уральские заводские крестьяне. Первый период восстания с сентября 1773 года по март 1774 года ознаменовался военными успехами восставших, представлявших собой опытных представителей иррегулярных казацких и инородческих частей, над немногочисленными и частью деморализованными правительственными войсками. Восставшие осадили Оренбург, Яицкий городок, Уфу, овладели множеством городков, крепостей и заводов.
Осознав серьёзность положения, правительство стянуло войска с западных и северо-западных окраин империи, поставив во главе их опытного генерал-аншефа А. И. Бибикова. В результате в марте 1774 года восставшие повсеместно потерпели поражения, многие видные руководители восстания и рядовые участники были убиты или пленены, оставшиеся рассеяны. Но со смертью Бибикова в апреле 1774 года восстание вспыхнуло с новой силой в заводском краю Южного Урала и в Башкирии. Пугачёв сумел объединить рассеянные отряды и, несмотря на неоднократные тяжёлые поражения, после похода по Уралу и Прикамью в июле 1774 года захватил один из крупнейших центров империи — Казань.
Україна та Адам Міцкевич
Історія трьох слов'янських народів-сусідів переобтяжена обопільними скаргами, образами, навіть злочинами. Кажу так, щоб не збитися на різдвяну казочку у дусі Діккенса.
Зустріч польського поета і країни, де поляки панували аж до війн славного Богдана, була невідворотною. Гість не мав змоги не приїхати, а господарі не мали можливості відмовити візитеру.
22 жовтня 1824 року поліцейський приніс Міцкевичу урядове розпорядження про виїзд до Петербурга. Так закінчилося слідство про участь поета у підпільному революційному гуртку "філоматів". У столиці імперії йому з товаришами було призначено стати викладачами Рішельєвського ліцею в Одесі. Трохи забарившися з від'їздом, щоб потрапити до Києва під час "Контрактів" (був такий міжнародний ярмарок), де могли б зустрітися з польськими і російськими революціонерами. З собою вони везли лист К. Рилєєва до одного з одеситів: "Полюби Міцкевича і друзів його Малевського і Єжовського, добрі й славні хлопці... за почуттями і думками вони вже друзі, а Міцкевич до того ж і поет — улюбленець нації своєї".
Ришельєвський ліцей відмовився від таких учителів, почалася звичайна бюрократична тяганина, отже й поет пробув на півдні мало не рік. Тут був створений цикл ліричних віршів про любов і про "великий світ", який перетворив святе почуття на предмет розрахунків. У Одесі також була розпочата поема "Конрад Валенрод". Там уривки з неї Міцкевич читав своїм польським друзям. А два місяці перебування в Криму дали початок "Кримським сонетам", де головна героїня — туга за Батьківщиною, а головний герой — патріот-вигнанець. На початку циклу поставлений сонет "Аккерманські степи". Відчай, туга, глибока скорбота — ось такі почуття передані у 14 рядках класичної форми. Така форма може поневолити поета, якщо його думка і почуття дрібні і невиразні. Але "Кримські сонети" написані майстром, який підкорив собі форму. Пушкін у відомому "Сонеті" ставив Міцкевича поряд із Данте, Петраркою, Шекспіром, Камоенсом, Вордсвортом. Тобто рівень геніальності був якщо не однаковий, то близький...
Осознав серьёзность положения, правительство стянуло войска с западных и северо-западных окраин империи, поставив во главе их опытного генерал-аншефа А. И. Бибикова. В результате в марте 1774 года восставшие повсеместно потерпели поражения, многие видные руководители восстания и рядовые участники были убиты или пленены, оставшиеся рассеяны. Но со смертью Бибикова в апреле 1774 года восстание вспыхнуло с новой силой в заводском краю Южного Урала и в Башкирии. Пугачёв сумел объединить рассеянные отряды и, несмотря на неоднократные тяжёлые поражения, после похода по Уралу и Прикамью в июле 1774 года захватил один из крупнейших центров империи — Казань.