На уроках литературы я совершил увлекательное путешествие в историю детской литературы.
В начале путешествия, я узнал, что в Х-ХV веках еще не было детской литературы, она только начала зарождаться, поэтому дети читали религиозные книги, а также отрывки из летописей. Первая русская летопись называлась «Повесть временных лет» . Ее составили несколько монахов-летописцев. Из главы «Изобретение славянской азбуки» я узнал, что славянскую азбуку создали Кирилл и Мефодий, искусные философы. Они перевели Апостол, Евангелие и другие книги.
Первой рукописной книгой для детей стал учебник латинского языка «Донатус» . Его автор Д. Герасимов, очень талантливый человек. Я прочитал его сказку «О поселянине и медведице» .
Путешествие продолжалось, и было интересно узнать, когда появились первые печатные книги для детей? Оказалось, что первую печатную книгу в 1574 году составил русский первопечатник Иван Федоров. Это была «Азбука» .
Дальше я отправился в ХVII век в Чудов монастырь, где познакомился со справщиком Савватием – образованным и уважаемым человеком. Он написал первые стихи для детей. Мы даже пробовали переводить отрывки из его стихотворений на современный язык. Я узнал еще о двух поэтах, которые писали для детей. Это – Симеон Полоцкий и Карион Истомин. Из книги «Рифмологион» мне понравились приветствия от детей.
Отче мой честный, мне любимый зело,
Живи век долгий здраво и весело.
А мене изволь в любви си хранити,
Иже тя имам сынолюбно чтити.
Попав в ХVIII век, я открыл самое интересное! Русская императрица Екатерина II написала восемь книг для детей. Книги были самые разные: сказки, рассказы, азбука. После этого я попал в сон мальчика, который прочитал «Слово о полку Игореве» - литературный памятник неизвестного автора. Это был сон маленького Сережи Аксакова, который, когда вырос, стал писателем. Интересно было узнать, что он страстно любил читать. Сережа даже читал « Домашний лечебник Бухана» .
В этом путешествии я познакомился с писателями: Сергеем Аксаковым, Андреем Болотовым, Николаем Новиковым. Новиков издавал первый журнал для детей «Детское чтение для сердца и разума» . Меня глубоко тронула статья «Крестьянское состояние» . Автор учит уважать любого человека, кем бы он ни был.
Путешествие закончилось, а я понял, что книга – это бесценный дар, который надо бережно хранить, а главное – ЧИТАТЬ, чтобы быть образованным, мудрым и грамотным человеком! И я думаю, что труд Кирилла и Мефодия велик, иначе не было бы письменности, а, значит, и детских книг.
якщо зовсім коротко- то це історична повість, в якій описується як у 1241 році жителі села Тухля в Карпатах боронили свою землю від монголів. Щоб побороти ворога в нерівній боротьбі, люди віддали своє село на поталу ворогу, при цьому замкнувши монголів в долині, а потім загородили річку і потопили всіх.
Паралельно описується історія кохання доньки боярина Тугара Вовка - Мирослави та наймолодшого сина тухольського старійшини Захара Беркута - Максима.
Щоб мати хоч якесь уявлення, то можу Вам скинути розвиток подій (готувала для іншого завдання)
Напишу у вигляді плану:
1. Книга починається з опису полювання (ловів), які влаштував новий боярин Тугар Вовк, святкуючи "почин нового життя". Полювання велося на "грубу звірину". В провідники боярину громада дала молодого хлопця - Максима Беркута. В ловах брала участь донька Тугара - Мирослава. Максимові сподобалася смілива дівчина. А ще на цьому полюванні він врятував їй життя, захищаючи від ведмедиці.
2. Максим знайомить Тугара Вовка і Мирославу з селом, його традиціями, історією. Максим просить Тугара Вовка віддати за нього заміж Мирославу. чим дуже розлютив боярина, який вважає, що простий смерд не сміє і мріяти про його єдину доньку.
3. Тухольська громада за є Тугара Вовка на громадський суд, але боярин відповідає лише одне - всі землі йому подарував князь, а тому він має право робити що завгодно. Крім того, на цьому суді Тугар Вовк на очах у всіх людей вбиває чоловіка, який хотів свідчити проти Тугара. За це розгнівані люди вирішують виселити боярина із своїх земель. Тим часом до тухольської громади приходять посланці з сусідніх сіл з новиною, що на їхні землі суне монгольська навала і потрібно боронитися.
4. Розлючений Тугар Вовк з донькою Мирославою їде до монголів. Мирослава розуміє, що недаремно ходять чутки про те, що її батько зрадник. Тугар Вовк пропонує монголам провести їх через тухольський перевал, розраховуючи на те, що монголи приборкають норовливих тухольців.
5. Тухольські хлопці разом з Максимом дають відсіч монгольському загонові. Тугар Вовк з монголами бере Максима у полон. Захар Беркут на громадській раді пропонує не відбити ворога від села, а знищити. В цей час приходить Мирослава і передає громаді пораду Максима не спиняти монголів перед тісниною, а закрити їх у гірській долині, в якій розміщене село, і заморити голодом або вирубати віх до одного.
6. Мирослава навчила тухольців робити метавки. Люди дружно готуються до бою. Тугар Вовк робить спробу домовитися про обмін життя Максима на вихід монголів з долини, але Захар Беркут відмовляється.
7. Захар Беркут пропонує перегородити священним каменем (Сторожем) річку, яка текла через долину і затопити монгольський загін, тим більше, що перед цим у горах впали сильні дощі. Максим тим часом, у монгольському таборі тягне час, водячи монголів по селі і обіцяючи показати таємний вихід з долини.
8. Долину затоплює. В монгольському таборі починається паніка. Тухольці зверху ігають, як безжалісна стихія забирає життя у людей. Бегадир Бурунда (монгольський ватажок), тримаючись на невеличкому острівці з каміння, востаннє пропонує обміняти своє життя на життя Максима, якщо ні, то обіцяє відрубати йому голову і заносить меч. Тугар Вовк в останню хвилину відтинає руку з мечем, чим рятує Максима від вірної погибелі. Всі разом падають у бурхливу річку, тому що каменем, пущеним Захаром з метавки, острівець розносить.
9. Максим врятувався, а Тугар Вовк потонув. Захар Беркут святкує перемогу над ворогом і радіє, що його син залишився живим. Але всі ті потрясіння, які прийшлося йому пережити в останні дні даються взнаки і Захар помирає. Останні його слова звернені до громади з проханнмя жити дружно, поважати волю і традиції, передати цю шану прийдешнім поколінням.
В начале путешествия, я узнал, что в Х-ХV веках еще не было детской литературы, она только начала зарождаться, поэтому дети читали религиозные книги, а также отрывки из летописей. Первая русская летопись называлась «Повесть временных лет» . Ее составили несколько монахов-летописцев. Из главы «Изобретение славянской азбуки» я узнал, что славянскую азбуку создали Кирилл и Мефодий, искусные философы. Они перевели Апостол, Евангелие и другие книги.
Первой рукописной книгой для детей стал учебник латинского языка «Донатус» . Его автор Д. Герасимов, очень талантливый человек. Я прочитал его сказку «О поселянине и медведице» .
Путешествие продолжалось, и было интересно узнать, когда появились первые печатные книги для детей? Оказалось, что первую печатную книгу в 1574 году составил русский первопечатник Иван Федоров. Это была «Азбука» .
Дальше я отправился в ХVII век в Чудов монастырь, где познакомился со справщиком Савватием – образованным и уважаемым человеком. Он написал первые стихи для детей. Мы даже пробовали переводить отрывки из его стихотворений на современный язык. Я узнал еще о двух поэтах, которые писали для детей. Это – Симеон Полоцкий и Карион Истомин. Из книги «Рифмологион» мне понравились приветствия от детей.
Отче мой честный, мне любимый зело,
Живи век долгий здраво и весело.
А мене изволь в любви си хранити,
Иже тя имам сынолюбно чтити.
Попав в ХVIII век, я открыл самое интересное! Русская императрица Екатерина II написала восемь книг для детей. Книги были самые разные: сказки, рассказы, азбука. После этого я попал в сон мальчика, который прочитал «Слово о полку Игореве» - литературный памятник неизвестного автора. Это был сон маленького Сережи Аксакова, который, когда вырос, стал писателем. Интересно было узнать, что он страстно любил читать. Сережа даже читал « Домашний лечебник Бухана» .
В этом путешествии я познакомился с писателями: Сергеем Аксаковым, Андреем Болотовым, Николаем Новиковым. Новиков издавал первый журнал для детей «Детское чтение для сердца и разума» . Меня глубоко тронула статья «Крестьянское состояние» . Автор учит уважать любого человека, кем бы он ни был.
Путешествие закончилось, а я понял, что книга – это бесценный дар, который надо бережно хранить, а главное – ЧИТАТЬ, чтобы быть образованным, мудрым и грамотным человеком! И я думаю, что труд Кирилла и Мефодия велик, иначе не было бы письменности, а, значит, и детских книг.
Відповідь:
якщо зовсім коротко- то це історична повість, в якій описується як у 1241 році жителі села Тухля в Карпатах боронили свою землю від монголів. Щоб побороти ворога в нерівній боротьбі, люди віддали своє село на поталу ворогу, при цьому замкнувши монголів в долині, а потім загородили річку і потопили всіх.
Паралельно описується історія кохання доньки боярина Тугара Вовка - Мирослави та наймолодшого сина тухольського старійшини Захара Беркута - Максима.
Щоб мати хоч якесь уявлення, то можу Вам скинути розвиток подій (готувала для іншого завдання)
Напишу у вигляді плану:
1. Книга починається з опису полювання (ловів), які влаштував новий боярин Тугар Вовк, святкуючи "почин нового життя". Полювання велося на "грубу звірину". В провідники боярину громада дала молодого хлопця - Максима Беркута. В ловах брала участь донька Тугара - Мирослава. Максимові сподобалася смілива дівчина. А ще на цьому полюванні він врятував їй життя, захищаючи від ведмедиці.
2. Максим знайомить Тугара Вовка і Мирославу з селом, його традиціями, історією. Максим просить Тугара Вовка віддати за нього заміж Мирославу. чим дуже розлютив боярина, який вважає, що простий смерд не сміє і мріяти про його єдину доньку.
3. Тухольська громада за є Тугара Вовка на громадський суд, але боярин відповідає лише одне - всі землі йому подарував князь, а тому він має право робити що завгодно. Крім того, на цьому суді Тугар Вовк на очах у всіх людей вбиває чоловіка, який хотів свідчити проти Тугара. За це розгнівані люди вирішують виселити боярина із своїх земель. Тим часом до тухольської громади приходять посланці з сусідніх сіл з новиною, що на їхні землі суне монгольська навала і потрібно боронитися.
4. Розлючений Тугар Вовк з донькою Мирославою їде до монголів. Мирослава розуміє, що недаремно ходять чутки про те, що її батько зрадник. Тугар Вовк пропонує монголам провести їх через тухольський перевал, розраховуючи на те, що монголи приборкають норовливих тухольців.
5. Тухольські хлопці разом з Максимом дають відсіч монгольському загонові. Тугар Вовк з монголами бере Максима у полон. Захар Беркут на громадській раді пропонує не відбити ворога від села, а знищити. В цей час приходить Мирослава і передає громаді пораду Максима не спиняти монголів перед тісниною, а закрити їх у гірській долині, в якій розміщене село, і заморити голодом або вирубати віх до одного.
6. Мирослава навчила тухольців робити метавки. Люди дружно готуються до бою. Тугар Вовк робить спробу домовитися про обмін життя Максима на вихід монголів з долини, але Захар Беркут відмовляється.
7. Захар Беркут пропонує перегородити священним каменем (Сторожем) річку, яка текла через долину і затопити монгольський загін, тим більше, що перед цим у горах впали сильні дощі. Максим тим часом, у монгольському таборі тягне час, водячи монголів по селі і обіцяючи показати таємний вихід з долини.
8. Долину затоплює. В монгольському таборі починається паніка. Тухольці зверху ігають, як безжалісна стихія забирає життя у людей. Бегадир Бурунда (монгольський ватажок), тримаючись на невеличкому острівці з каміння, востаннє пропонує обміняти своє життя на життя Максима, якщо ні, то обіцяє відрубати йому голову і заносить меч. Тугар Вовк в останню хвилину відтинає руку з мечем, чим рятує Максима від вірної погибелі. Всі разом падають у бурхливу річку, тому що каменем, пущеним Захаром з метавки, острівець розносить.
9. Максим врятувався, а Тугар Вовк потонув. Захар Беркут святкує перемогу над ворогом і радіє, що його син залишився живим. Але всі ті потрясіння, які прийшлося йому пережити в останні дні даються взнаки і Захар помирає. Останні його слова звернені до громади з проханнмя жити дружно, поважати волю і традиції, передати цю шану прийдешнім поколінням.
Пояснення: