Эта история по сути схожа с историей про Гарри Поттере, только с героем-девочкой. Она так же была обычным ребенком и однажды узнает, что причастна к миру волшебства. Чем больше она узнает об этом мире, тем больше он ей нравится. Это первая книга из серии. Читать ее оказалось захватываюше и интересно, причем как ребенку 8 лет, так и взрослому. Отсутствие картинок компенсирует увлекательный сюжет. Холли Вебб в очередной раз порадовала легким и не принужденным стилем изложения. Любовь к животным сквозит через все ее произведения. Крупный шрифт, белая бумага, твердая обложка с веселым оформлением. Очень понравилась, будем покупать продолжение истории Лабиринт!
Объяснение:
Лотти, героиня этой серии, узнает, что зоомагазин ее дяди – самый настоящий волшебный магазин, а сама она немножечко колдунья. Всем нам кажется, что домашние питомцы умеют говорить, просто делают это по своему, а вот животные из этой книги на самом деле разговаривают! Попугай как будто подсказывает, как решить кроссворд, такса словно едва удерживается от комментариев, мыши… мыши вообще странные!
Мама Лотти вынуждена уехать в длительную рабочую командировку, поэтому Лотти переезжает к дяде. Из шумного Лондона в тихий провинциальный город. В книгах в таких городках часто прячутся настоящие чудеса, и Лотти заметила странности почти сразу. В зоомагазине её дяди зачем-то в пустых клетках стоят кормушки и поилки. Попугай будто бы подсказывает дяде правильные слова в кроссворде. Помимо самых обычных чёрных и белых мышек в магазине продаются ещё и розовые. А такса Софи словно бы понимает человеческие разговоры и с трудом удерживается от комментариев. Неужели здесь где-то притаилась магия? Возможно ли, что рассеянный и чудаковатый дядя Лотти – волшебник? И если да, то кто тогда сама Лотти – волшебница или обычная девочка
Ця детективна історія починається з того, що в родині далеко не пересічних українців, а «справжніх патріотів» з’являється машина червоного кольору «корида». Машка (так лагідно називають не новий автомобіль) незвичайна, але про те ніхто поки не знає. І невдовзі Наталочка разом із батьками вирушає на пошуки старовинної козацької шаблі, щоб її врятувати від знищення чи продажу за кордон. Їм протистоять підступні темні сили, чорти приймають людські подоби, заважають сміливцям, бо здавна ворогують із козаками, які їх не бояться. Наталочці навіть вдається побувати на відьмацькому святі, де все несправжнє, а солодке обертається на гниле, та доводиться ризикнути собою і своїм майбутнім. Хоча дещо дивуєшся, коли торт на святі нечистих сил порівнюється героїнею з пам’ятником Леніну на Бессарабці, а чорти називають царицю Катерину своєю «великою приятелькою», бо нищила ненависних їм козаків, – без цього можна було цілком обійтися у дитячій книзі. Та повернемось на початок. Дізналися герої про таку важливу для країни шаблю від «патріотично налаштованого» привида. Ось який він, той козак: «У пановій Богдановій квартирі на Русанівці уподобав собі з’являтися один привид, дуже патріотично настроєний. Зазвичай то траплялося в дні національних свят чи після мітингів, бо привид любив обмінятися враженнями з паном Богданом» (С.11) – така собі звична розмова інтелігентів на кухні про національне та сучасне. Мотив патріотизму проходить через усю книгу червоною ниткою. Але саме із патріотизмом у цьому творі не все так просто, як може здаватися на перший погляд. Де та межа, коли справжній патріотизм обертається на шароварний, а бажання казкових пригод стає національним служінням? Чіткої відповіді авторка не дає, але для уважного читача інформації цілком достатньо. Окрім вже згаданого привида, окремої уваги варті батьки Наталочки. Вони, на жаль, патріоти шароварні і нічого б не досягли, якби не їхня донька. Обоє дуже цінують безпеку, комфорт і зовнішні прояви національного. Наведу кілька красномовних цитат: «Мама виклала пишну зачіску, бо як-не-як її побачить незнайомий чоловік, дарма що привид. А тато вдягнув вишиванку, мабуть, для того, щоб привид не подумав, буцімто Руснаки не патріоти» (С.14). Коли Наталочка із батьками приїздить у Берестечко на Козацькі Могили, ось що вони бачать: «Перед входом до заповідника тягнулися довжелезні ряди легковиків і туристських автобусів, що з’їхалися зі всієї України. Машку теж прилаштували в одному з рядів. Всюди снували люди в вишиванках, продавалися жовто-блакитні прапорці, значки, морозиво, патріотична література, шапки-мазепинки; гурти чоловіків сперечалися про політику; пеклися свіжі ковбаски, кипіли в олії пампушки, димували шашлики, а огрядна куховарка при скуштувати польської юшки з в’юнами й часником. Наталочці покотилася синка, але батьки квапилися на оточений муром пагорб, з якого линув церковний спів. Богослужіння ще не скінчилося. Безліч людей стояли на майдані, бо правилося тут же, надворі. Тато з мамою, запаливши свічки, й собі стали за людьми, поважні й урочисті, як то личило статечному подружжю» (С.59-60).
Эта история по сути схожа с историей про Гарри Поттере, только с героем-девочкой. Она так же была обычным ребенком и однажды узнает, что причастна к миру волшебства. Чем больше она узнает об этом мире, тем больше он ей нравится. Это первая книга из серии. Читать ее оказалось захватываюше и интересно, причем как ребенку 8 лет, так и взрослому. Отсутствие картинок компенсирует увлекательный сюжет. Холли Вебб в очередной раз порадовала легким и не принужденным стилем изложения. Любовь к животным сквозит через все ее произведения. Крупный шрифт, белая бумага, твердая обложка с веселым оформлением. Очень понравилась, будем покупать продолжение истории Лабиринт!
Объяснение:
Лотти, героиня этой серии, узнает, что зоомагазин ее дяди – самый настоящий волшебный магазин, а сама она немножечко колдунья. Всем нам кажется, что домашние питомцы умеют говорить, просто делают это по своему, а вот животные из этой книги на самом деле разговаривают! Попугай как будто подсказывает, как решить кроссворд, такса словно едва удерживается от комментариев, мыши… мыши вообще странные!
Мама Лотти вынуждена уехать в длительную рабочую командировку, поэтому Лотти переезжает к дяде. Из шумного Лондона в тихий провинциальный город. В книгах в таких городках часто прячутся настоящие чудеса, и Лотти заметила странности почти сразу. В зоомагазине её дяди зачем-то в пустых клетках стоят кормушки и поилки. Попугай будто бы подсказывает дяде правильные слова в кроссворде. Помимо самых обычных чёрных и белых мышек в магазине продаются ещё и розовые. А такса Софи словно бы понимает человеческие разговоры и с трудом удерживается от комментариев. Неужели здесь где-то притаилась магия? Возможно ли, что рассеянный и чудаковатый дядя Лотти – волшебник? И если да, то кто тогда сама Лотти – волшебница или обычная девочка
І невдовзі Наталочка разом із батьками вирушає на пошуки старовинної козацької шаблі, щоб її врятувати від знищення чи продажу за кордон. Їм протистоять підступні темні сили, чорти приймають людські подоби, заважають сміливцям, бо здавна ворогують із козаками, які їх не бояться. Наталочці навіть вдається побувати на відьмацькому святі, де все несправжнє, а солодке обертається на гниле, та доводиться ризикнути собою і своїм майбутнім.
Хоча дещо дивуєшся, коли торт на святі нечистих сил порівнюється героїнею з пам’ятником Леніну на Бессарабці, а чорти називають царицю Катерину своєю «великою приятелькою», бо нищила ненависних їм козаків, – без цього можна було цілком обійтися у дитячій книзі.
Та повернемось на початок. Дізналися герої про таку важливу для країни шаблю від «патріотично налаштованого» привида.
Ось який він, той козак:
«У пановій Богдановій квартирі на Русанівці уподобав собі з’являтися один привид, дуже патріотично настроєний. Зазвичай то траплялося в дні національних свят чи після мітингів, бо привид любив обмінятися враженнями з паном Богданом» (С.11) – така собі звична розмова інтелігентів на кухні про національне та сучасне.
Мотив патріотизму проходить через усю книгу червоною ниткою. Але саме із патріотизмом у цьому творі не все так просто, як може здаватися на перший погляд. Де та межа, коли справжній патріотизм обертається на шароварний, а бажання казкових пригод стає національним служінням?
Чіткої відповіді авторка не дає, але для уважного читача інформації цілком достатньо.
Окрім вже згаданого привида, окремої уваги варті батьки Наталочки. Вони, на жаль, патріоти шароварні і нічого б не досягли, якби не їхня донька. Обоє дуже цінують безпеку, комфорт і зовнішні прояви національного. Наведу кілька красномовних цитат:
«Мама виклала пишну зачіску, бо як-не-як її побачить незнайомий чоловік, дарма що привид. А тато вдягнув вишиванку, мабуть, для того, щоб привид не подумав, буцімто Руснаки не патріоти» (С.14).
Коли Наталочка із батьками приїздить у Берестечко на Козацькі Могили, ось що вони бачать:
«Перед входом до заповідника тягнулися довжелезні ряди легковиків і туристських автобусів, що з’їхалися зі всієї України. Машку теж прилаштували в одному з рядів. Всюди снували люди в вишиванках, продавалися жовто-блакитні прапорці, значки, морозиво, патріотична література, шапки-мазепинки; гурти чоловіків сперечалися про політику; пеклися свіжі ковбаски, кипіли в олії пампушки, димували шашлики, а огрядна куховарка при скуштувати польської юшки з в’юнами й часником. Наталочці покотилася синка, але батьки квапилися на оточений муром пагорб, з якого линув церковний спів. Богослужіння ще не скінчилося. Безліч людей стояли на майдані, бо правилося тут же, надворі. Тато з мамою, запаливши свічки, й собі стали за людьми, поважні й урочисті, як то личило статечному подружжю» (С.59-60).