Роман «Злочин і кара» Федора Достоєвського один із самих відомих у всьому світі. Реакція на цей твір може бути різною, як позитивною, так і негативною, проте байдужим цей роман нікого точно не залишить. Перше, що можна сказати після його прочитання, це те, що автор дуже майстерно поєднав детективний сюжет з надзвичайно глибоким реалізмом і психологізмом.
Питання, які підіймає цей роман, це одвічні образи добра і зла, а також ті поняття, які кожна людина вкладає в ці образи. Для когось це абсолютно різні категорії, між якими не може бути нічого
спільного, а для когось межа між добром і злом буває досить тонкою.
Раскольніков постає як персонаж, який не хоче просто сидіти і чекати, він обирає активність, дієвість. Проблеми накривають героя одна за одною: закинуте навчання в університеті, відсутність роботи, прохання матері про матеріальну до а також улюблена сестра, яка зради родини готова провести усе життя з ненависною людиною.
Борги та злидні оточують Раскольніков на кожному кроці: родина Мармеладова, доля Соні, що продає себе заради добробуту родини, та багатьох інших, що втратили будь-яку надію на краще життя. Увесь цей біль і розпач
приводить Раскольнікова до думки, що один злочинний вчинок можна пробачити, якщо він коштуватиме сотні добрих справ. Саме такі ідеї штовхають його на вбивство лихварки.
Думки та дії виявилися нетотожні: реальній вчинок – вбивство – змінив усе. Гроші уже не здаються такими необхідними, але головне, що герой стратив і те, що мав раніше – самоповагу, спокій, розуміння самого себе. Проти Раскольнікова не висунуто обвинувачень, кроте його самокатування гірші за в’язницю, врешті-решт змушує його здатися.
Роман змушує задуматися над пріоритетами у житті, вічними цінностями, моральними принципами та межею між дозволеним та недозволеним, яку кожна людина визначає для себе сама.
Петербург часто становился главным героем произведений русских писателей. Это неудивительно. Долгое время - столица России, один из красивейших городов мира, обладающий уникальной, во многом трагической и завораживающей историей…
Петербургом восхищались, им любовались и пели ему оды. Петербург ненавидели, клеймили и проклинали… Это город контрастов, противоречий, огромных возможностей и роковых ошибок.
Н.В. Гоголь посвятил Петербургу цикл повестей с одноименным названием - «Петербургские повести». Известно, что писатель отрицательно относился к этому городу, видел в ней скорее минусы, чем плюсы. По Гоголю, Петербург – город разрушения, обмана, жестокости и одиночества. Петербург ломает жизни, он безразличен к «маленькому человеку», использует его, а затем выбрасывает, как мусор, отработанный материал.
Рассмотрим две повести из данного цикла – «Портрет» и «Невский проспект». Первая повесть показывает, что за блеском, роскошью, ежеминутным праздником скрывается боль, разочарование, поругание всего самого святого. Невский проспект становится символом лжи, обмана, дьявольской силы, убивающей человека.
Два героя повести противопоставлены друг другу. Художник Пискарев, человек тонко чувствующий увидеть и оценить прекрасное, влюбляется в красивейшую девушку. Ее внешность – образец чистоты, невинности, свежей прелести, образец прекрасного: «… рука ее (создатель, какая чудесная рука!) упала на колени,… и платье под нею, казалось, стало дышать музыкою, и тонкий сиреневый цвет его еще виднее означал яркую белизну этой прекрасной руки».
Но это прелестное создание оказывается…продажной женщиной. Гоголь показывает, что Петербург развращает молодые души, убивает в них человеческое: «Боже! в этих словах выразилась вся низкая, вся презренная жизнь, - жизнь, исполненная пустоты и праздности, верных спутников разврата».
Избранница Пискарева не жаждет планы которого строил художник. Он мечтал вырвать эту девушку из ее порочной жизни. Пискарев мечтал жениться на ней, вернуть ее к настоящей жизни, которую она заслуживает, и подарить миру ее красоту, чистоту, прелесть души. Но девушку вполне устраивает ее образ жизни, ни о чем другом она и не мечтает.
Роман «Злочин і кара» Федора Достоєвського один із самих відомих у всьому світі. Реакція на цей твір може бути різною, як позитивною, так і негативною, проте байдужим цей роман нікого точно не залишить. Перше, що можна сказати після його прочитання, це те, що автор дуже майстерно поєднав детективний сюжет з надзвичайно глибоким реалізмом і психологізмом.
Питання, які підіймає цей роман, це одвічні образи добра і зла, а також ті поняття, які кожна людина вкладає в ці образи. Для когось це абсолютно різні категорії, між якими не може бути нічого
спільного, а для когось межа між добром і злом буває досить тонкою.
Раскольніков постає як персонаж, який не хоче просто сидіти і чекати, він обирає активність, дієвість. Проблеми накривають героя одна за одною: закинуте навчання в університеті, відсутність роботи, прохання матері про матеріальну до а також улюблена сестра, яка зради родини готова провести усе життя з ненависною людиною.
Борги та злидні оточують Раскольніков на кожному кроці: родина Мармеладова, доля Соні, що продає себе заради добробуту родини, та багатьох інших, що втратили будь-яку надію на краще життя. Увесь цей біль і розпач
приводить Раскольнікова до думки, що один злочинний вчинок можна пробачити, якщо він коштуватиме сотні добрих справ. Саме такі ідеї штовхають його на вбивство лихварки.
Думки та дії виявилися нетотожні: реальній вчинок – вбивство – змінив усе. Гроші уже не здаються такими необхідними, але головне, що герой стратив і те, що мав раніше – самоповагу, спокій, розуміння самого себе. Проти Раскольнікова не висунуто обвинувачень, кроте його самокатування гірші за в’язницю, врешті-решт змушує його здатися.
Роман змушує задуматися над пріоритетами у житті, вічними цінностями, моральними принципами та межею між дозволеним та недозволеним, яку кожна людина визначає для себе сама.
https://ukrtvory.ru/mo%D1%97-rozdumi-nad-romanom-zlochin-i-kara.html
Петербург часто становился главным героем произведений русских писателей. Это неудивительно. Долгое время - столица России, один из красивейших городов мира, обладающий уникальной, во многом трагической и завораживающей историей…
Петербургом восхищались, им любовались и пели ему оды. Петербург ненавидели, клеймили и проклинали… Это город контрастов, противоречий, огромных возможностей и роковых ошибок.
Н.В. Гоголь посвятил Петербургу цикл повестей с одноименным названием - «Петербургские повести». Известно, что писатель отрицательно относился к этому городу, видел в ней скорее минусы, чем плюсы. По Гоголю, Петербург – город разрушения, обмана, жестокости и одиночества. Петербург ломает жизни, он безразличен к «маленькому человеку», использует его, а затем выбрасывает, как мусор, отработанный материал.
Рассмотрим две повести из данного цикла – «Портрет» и «Невский проспект». Первая повесть показывает, что за блеском, роскошью, ежеминутным праздником скрывается боль, разочарование, поругание всего самого святого. Невский проспект становится символом лжи, обмана, дьявольской силы, убивающей человека.
Два героя повести противопоставлены друг другу. Художник Пискарев, человек тонко чувствующий увидеть и оценить прекрасное, влюбляется в красивейшую девушку. Ее внешность – образец чистоты, невинности, свежей прелести, образец прекрасного: «… рука ее (создатель, какая чудесная рука!) упала на колени,… и платье под нею, казалось, стало дышать музыкою, и тонкий сиреневый цвет его еще виднее означал яркую белизну этой прекрасной руки».
Но это прелестное создание оказывается…продажной женщиной. Гоголь показывает, что Петербург развращает молодые души, убивает в них человеческое: «Боже! в этих словах выразилась вся низкая, вся презренная жизнь, - жизнь, исполненная пустоты и праздности, верных спутников разврата».
Избранница Пискарева не жаждет планы которого строил художник. Он мечтал вырвать эту девушку из ее порочной жизни. Пискарев мечтал жениться на ней, вернуть ее к настоящей жизни, которую она заслуживает, и подарить миру ее красоту, чистоту, прелесть души. Но девушку вполне устраивает ее образ жизни, ни о чем другом она и не мечтает.