якщо зовсім коротко- то це історична повість, в якій описується як у 1241 році жителі села Тухля в Карпатах боронили свою землю від монголів. Щоб побороти ворога в нерівній боротьбі, люди віддали своє село на поталу ворогу, при цьому замкнувши монголів в долині, а потім загородили річку і потопили всіх.
Паралельно описується історія кохання доньки боярина Тугара Вовка - Мирослави та наймолодшого сина тухольського старійшини Захара Беркута - Максима.
Щоб мати хоч якесь уявлення, то можу Вам скинути розвиток подій (готувала для іншого завдання)
Напишу у вигляді плану:
1. Книга починається з опису полювання (ловів), які влаштував новий боярин Тугар Вовк, святкуючи "почин нового життя". Полювання велося на "грубу звірину". В провідники боярину громада дала молодого хлопця - Максима Беркута. В ловах брала участь донька Тугара - Мирослава. Максимові сподобалася смілива дівчина. А ще на цьому полюванні він врятував їй життя, захищаючи від ведмедиці.
2. Максим знайомить Тугара Вовка і Мирославу з селом, його традиціями, історією. Максим просить Тугара Вовка віддати за нього заміж Мирославу. чим дуже розлютив боярина, який вважає, що простий смерд не сміє і мріяти про його єдину доньку.
3. Тухольська громада за є Тугара Вовка на громадський суд, але боярин відповідає лише одне - всі землі йому подарував князь, а тому він має право робити що завгодно. Крім того, на цьому суді Тугар Вовк на очах у всіх людей вбиває чоловіка, який хотів свідчити проти Тугара. За це розгнівані люди вирішують виселити боярина із своїх земель. Тим часом до тухольської громади приходять посланці з сусідніх сіл з новиною, що на їхні землі суне монгольська навала і потрібно боронитися.
4. Розлючений Тугар Вовк з донькою Мирославою їде до монголів. Мирослава розуміє, що недаремно ходять чутки про те, що її батько зрадник. Тугар Вовк пропонує монголам провести їх через тухольський перевал, розраховуючи на те, що монголи приборкають норовливих тухольців.
5. Тухольські хлопці разом з Максимом дають відсіч монгольському загонові. Тугар Вовк з монголами бере Максима у полон. Захар Беркут на громадській раді пропонує не відбити ворога від села, а знищити. В цей час приходить Мирослава і передає громаді пораду Максима не спиняти монголів перед тісниною, а закрити їх у гірській долині, в якій розміщене село, і заморити голодом або вирубати віх до одного.
6. Мирослава навчила тухольців робити метавки. Люди дружно готуються до бою. Тугар Вовк робить спробу домовитися про обмін життя Максима на вихід монголів з долини, але Захар Беркут відмовляється.
7. Захар Беркут пропонує перегородити священним каменем (Сторожем) річку, яка текла через долину і затопити монгольський загін, тим більше, що перед цим у горах впали сильні дощі. Максим тим часом, у монгольському таборі тягне час, водячи монголів по селі і обіцяючи показати таємний вихід з долини.
8. Долину затоплює. В монгольському таборі починається паніка. Тухольці зверху ігають, як безжалісна стихія забирає життя у людей. Бегадир Бурунда (монгольський ватажок), тримаючись на невеличкому острівці з каміння, востаннє пропонує обміняти своє життя на життя Максима, якщо ні, то обіцяє відрубати йому голову і заносить меч. Тугар Вовк в останню хвилину відтинає руку з мечем, чим рятує Максима від вірної погибелі. Всі разом падають у бурхливу річку, тому що каменем, пущеним Захаром з метавки, острівець розносить.
9. Максим врятувався, а Тугар Вовк потонув. Захар Беркут святкує перемогу над ворогом і радіє, що його син залишився живим. Але всі ті потрясіння, які прийшлося йому пережити в останні дні даються взнаки і Захар помирає. Останні його слова звернені до громади з проханнмя жити дружно, поважати волю і традиції, передати цю шану прийдешнім поколінням.
Бел-горюч камень Алатырь был явлен в начале времен. Его подняла со дна Молочного Океана Мировая Уточка. Алатырь был очень маленьким, потому Утка хотела скрыть его в своем клюве.
Но Сварог произнес волшебное Слово, и камень стал расти. Уточка не смогла его удержать и уронила. Там, где упал бел- горюч камень Алатырь, поднялась Алатырская гора.
Бел-горюч камень Алатырь — это священный камень, средоточие Знания Вед, посредник между человеком и Богом. Он и «мал и весьма студен", и «велик, как гора». И легок, и тяжел. Он — непознаваем: «и не мог тот камень никто познать, и не смог никто от земли поднять».
Когда Сварог ударял по Алатырю своим волшебным молотом, из искр рождались боги. На Алатыре был построен полуконем Китоврасом храм Всевышнего. Потому Алатырь — также алтарь, камень-жертвенник Всевышнему. На нем Всевышний Сам приносит в жертву Себя и обращается в камень Алатырь.
Согласно древним легендам, Алатырь упал с неба и на нем были высечены Законы Сварога. Так Алатырь связал миры -горний, небесный, и явленный, дольний. Посредником между мирами была также книга Вед, упавшая с неба, и волшебная птица Гамаюн. И Книга, и Птица — это тоже Алатырь.
В земном мире Алатырь явлен горою Эльбрус. Эта гора именовалась также — Бел-Алабыр, Белая гора, Белица. С Эльбруса-Алатыря стекает Белая река. Близ Эльбруса был в древности Белый город, здесь жило славянское племя белогоров. Алатырь связан с небесным миром, Ирием, Беловодьем, — то есть с раем, по коему текут молочные реки. Алатырь — это Белый камень.
С Эльбруса стекает река Баксан. До IV века н.э. она именовалась рекой Альтуд, или Алатыркой. Эти имена содержат корень «альт», что значит «золото» (отсюда — «алтын»). Потому Алатырь — это и волшебный камень, прикосновение которого все обращает в золото. Это и Золотая гора, гора Злато- горки и Святогора. Значит, Алатырь — это Святая гора.
Есть также камень Алатырь на Урале на Ирийских горах, откуда берет исток священная Ра-река. И у ее устья на острове Буяне также есть камень Алатырь, излечивающий от болезней и дающий бессмертие. Алатырь-горами именовались также Алтайские горы, Алатырь-островом назывался и Золотой остров Солнца в Северном океане.
Алатырь — не только гора, либо камень — это сакральный центр Мира. Он триедин, потому означает путь Прави между Явью и Навью, между дольним и горним мирами. Он двуедин — и мал, и велик, и легок и тяжел. Он — един, ибо в нем объединены все миры. Он непознаваем, подобно Прави. Это изначальный камень.
Відповідь:
якщо зовсім коротко- то це історична повість, в якій описується як у 1241 році жителі села Тухля в Карпатах боронили свою землю від монголів. Щоб побороти ворога в нерівній боротьбі, люди віддали своє село на поталу ворогу, при цьому замкнувши монголів в долині, а потім загородили річку і потопили всіх.
Паралельно описується історія кохання доньки боярина Тугара Вовка - Мирослави та наймолодшого сина тухольського старійшини Захара Беркута - Максима.
Щоб мати хоч якесь уявлення, то можу Вам скинути розвиток подій (готувала для іншого завдання)
Напишу у вигляді плану:
1. Книга починається з опису полювання (ловів), які влаштував новий боярин Тугар Вовк, святкуючи "почин нового життя". Полювання велося на "грубу звірину". В провідники боярину громада дала молодого хлопця - Максима Беркута. В ловах брала участь донька Тугара - Мирослава. Максимові сподобалася смілива дівчина. А ще на цьому полюванні він врятував їй життя, захищаючи від ведмедиці.
2. Максим знайомить Тугара Вовка і Мирославу з селом, його традиціями, історією. Максим просить Тугара Вовка віддати за нього заміж Мирославу. чим дуже розлютив боярина, який вважає, що простий смерд не сміє і мріяти про його єдину доньку.
3. Тухольська громада за є Тугара Вовка на громадський суд, але боярин відповідає лише одне - всі землі йому подарував князь, а тому він має право робити що завгодно. Крім того, на цьому суді Тугар Вовк на очах у всіх людей вбиває чоловіка, який хотів свідчити проти Тугара. За це розгнівані люди вирішують виселити боярина із своїх земель. Тим часом до тухольської громади приходять посланці з сусідніх сіл з новиною, що на їхні землі суне монгольська навала і потрібно боронитися.
4. Розлючений Тугар Вовк з донькою Мирославою їде до монголів. Мирослава розуміє, що недаремно ходять чутки про те, що її батько зрадник. Тугар Вовк пропонує монголам провести їх через тухольський перевал, розраховуючи на те, що монголи приборкають норовливих тухольців.
5. Тухольські хлопці разом з Максимом дають відсіч монгольському загонові. Тугар Вовк з монголами бере Максима у полон. Захар Беркут на громадській раді пропонує не відбити ворога від села, а знищити. В цей час приходить Мирослава і передає громаді пораду Максима не спиняти монголів перед тісниною, а закрити їх у гірській долині, в якій розміщене село, і заморити голодом або вирубати віх до одного.
6. Мирослава навчила тухольців робити метавки. Люди дружно готуються до бою. Тугар Вовк робить спробу домовитися про обмін життя Максима на вихід монголів з долини, але Захар Беркут відмовляється.
7. Захар Беркут пропонує перегородити священним каменем (Сторожем) річку, яка текла через долину і затопити монгольський загін, тим більше, що перед цим у горах впали сильні дощі. Максим тим часом, у монгольському таборі тягне час, водячи монголів по селі і обіцяючи показати таємний вихід з долини.
8. Долину затоплює. В монгольському таборі починається паніка. Тухольці зверху ігають, як безжалісна стихія забирає життя у людей. Бегадир Бурунда (монгольський ватажок), тримаючись на невеличкому острівці з каміння, востаннє пропонує обміняти своє життя на життя Максима, якщо ні, то обіцяє відрубати йому голову і заносить меч. Тугар Вовк в останню хвилину відтинає руку з мечем, чим рятує Максима від вірної погибелі. Всі разом падають у бурхливу річку, тому що каменем, пущеним Захаром з метавки, острівець розносить.
9. Максим врятувався, а Тугар Вовк потонув. Захар Беркут святкує перемогу над ворогом і радіє, що його син залишився живим. Але всі ті потрясіння, які прийшлося йому пережити в останні дні даються взнаки і Захар помирає. Останні його слова звернені до громади з проханнмя жити дружно, поважати волю і традиції, передати цю шану прийдешнім поколінням.
Пояснення:
Вот самое краткое содержание
Объяснение:
Бел-горюч камень Алатырь был явлен в начале времен. Его подняла со дна Молочного Океана Мировая Уточка. Алатырь был очень маленьким, потому Утка хотела скрыть его в своем клюве.
Но Сварог произнес волшебное Слово, и камень стал расти. Уточка не смогла его удержать и уронила. Там, где упал бел- горюч камень Алатырь, поднялась Алатырская гора.
Бел-горюч камень Алатырь — это священный камень, средоточие Знания Вед, посредник между человеком и Богом. Он и «мал и весьма студен", и «велик, как гора». И легок, и тяжел. Он — непознаваем: «и не мог тот камень никто познать, и не смог никто от земли поднять».
Когда Сварог ударял по Алатырю своим волшебным молотом, из искр рождались боги. На Алатыре был построен полуконем Китоврасом храм Всевышнего. Потому Алатырь — также алтарь, камень-жертвенник Всевышнему. На нем Всевышний Сам приносит в жертву Себя и обращается в камень Алатырь.
Согласно древним легендам, Алатырь упал с неба и на нем были высечены Законы Сварога. Так Алатырь связал миры -горний, небесный, и явленный, дольний. Посредником между мирами была также книга Вед, упавшая с неба, и волшебная птица Гамаюн. И Книга, и Птица — это тоже Алатырь.
В земном мире Алатырь явлен горою Эльбрус. Эта гора именовалась также — Бел-Алабыр, Белая гора, Белица. С Эльбруса-Алатыря стекает Белая река. Близ Эльбруса был в древности Белый город, здесь жило славянское племя белогоров. Алатырь связан с небесным миром, Ирием, Беловодьем, — то есть с раем, по коему текут молочные реки. Алатырь — это Белый камень.
С Эльбруса стекает река Баксан. До IV века н.э. она именовалась рекой Альтуд, или Алатыркой. Эти имена содержат корень «альт», что значит «золото» (отсюда — «алтын»). Потому Алатырь — это и волшебный камень, прикосновение которого все обращает в золото. Это и Золотая гора, гора Злато- горки и Святогора. Значит, Алатырь — это Святая гора.
Есть также камень Алатырь на Урале на Ирийских горах, откуда берет исток священная Ра-река. И у ее устья на острове Буяне также есть камень Алатырь, излечивающий от болезней и дающий бессмертие. Алатырь-горами именовались также Алтайские горы, Алатырь-островом назывался и Золотой остров Солнца в Северном океане.
Алатырь — не только гора, либо камень — это сакральный центр Мира. Он триедин, потому означает путь Прави между Явью и Навью, между дольним и горним мирами. Он двуедин — и мал, и велик, и легок и тяжел. Он — един, ибо в нем объединены все миры. Он непознаваем, подобно Прави. Это изначальный камень.