Любовь к Маше смягчила даже отношение Гринева к Швабрину: он с ним помирился в первые же дни после выздоровления. Гринев слишком был счастлив, чтоб хранить в сердце неприязнь: «будучи от природы не злопамятен» , он искренне простил Швабрину ссору и рану, которую от него получил: «В клевете его видел я досаду оскорбленного самолюбия и отвергнутой любви и великодушно извинял своего несчастного соперника» .
Сомнения Гринева в том, что отец запретит ему жениться, были обоснованными. Отец ответил, что нужно защищать отечество, а не устраивать дуэли. Думая, что это Савельич сообщил родителям о поединке, Гринев «напрасно оскорбил его упреком и подозрением» и потом просил у него прощения. Савельич защищал Петра перед его отцом: «А что с ним случилась такая оказия, то бы молодцу не укора, конь и о четырех ногах, да спотыкается» .
Когда Гринев предложил Маше соединить свои судьбы вопреки благословению его родителей, Маша не согласилась, заплакала и пожелала Гриневу счастья в жизни.
Любовь Гринева «разгоралась в уединении и час от часу становилась.. . тягостнее» , и только дальнейшие события, «имевшие важное влияние на всю жизнь» Петра, дали его душе «сильное и благое потрясение ему сохранить свою честь и достоинство и прожить достойную жизнь вместе с любимой.
Мені подобаються книги Стівенсона. Я дуже люблю перечитувати “Острів скарбів” про піратів і море. Але Стівенсон писав ще й вірші. Я прочитав його вірш “Вересовий трунок” і хочу розповісти, що я думаю. У вірші розповідається про стародавній напій, який пили крихітки – медовари. Вони жили в древній країні, і їх називали пікти. Я запитав у батьків, хто такі пикти. Виявляється, що пікти – це стародавній народ, який жив в Англії. їх називали піктами або “розмальованими”, тому що вони були всі в татуюваннях. Вересковий трунок був дуже смачним напієм:
“З вересу напій
Забуто давним-давно.
А був він солодше меду,
П’яніший, ніж вино”.
Для нього брали нектар з квітів вересу. Але народ медоварів знищили вороги. Вони вміли воювати і завоювали землі піктів, вони вбили всіх, кого знайшли. Але вересовий мед вони варити не вміли. Потім, коли навесні зацвів верес, смачний напій варити стало нікому:
“Літо в країні настало,
Вереск знову цвіте,
Але нікому готувати
Вересковий мед.
У своїх могилках тісних,
У горах рідної землі
Крихітки – медовари
Притулок собі знайшли”.
І тоді король воїнів наказав катувати двох, хто залишився в живих, тому що хотів спробувати смачного меду. Мені було дуже шкода їх, тому що вони обидва померли. Хлопчик і його старий батько не видали таємницю меду. Я думаю, що вони це зробили не даремно. Вони залишилися лише вдвох, і нікого з їх рідних більше не було. Всі лежали в могилах. Хлопчику і його батькові потрібно було не віддати ворогам останній секрет – все, що залишилося від їхнього народу. Старий сказав королю, що видасть секрет меду, але йому соромно перед сином. Тому нехай сина вб’ють, а він все розповість:
“Таємницю давно б я видав,
Якби син не заважав!
Хлопчику життя не шкода,
Загибель йому дарма.
Мені продавати свою совість
Совісно буде при ньому.
Нехай його міцно зв’яжуть
І кинуть у безодню вод,
А я навчу шотландців
Готувати старовинний мед!”.
Він обдурив короля, бо не збирався видавати йому таємницю і помер. Але мені здається, що старий батько вчинив неправильно. Чому він думав, що його син видасть таємницю? Усі завжди лають тих, хто молодший. Це неправильно. Адже, коли вони виростуть, вони стануть такими ж, як ті, хто їх лаяв.
Про що може бути цей вірш? Я думаю, що Стівенсон розповідає про тих, хто любить Батьківщину і свій народ і не боїться померти за них. У вірші дуже запам’ятовуються хлопчик і його батько. І ще я думаю, що кожен повинен вміти захищати себе і своїх рідних, тому що завжди є ті, хто сильніший і для кого всі чужі – вороги. А король завойовників мені не сподобався. Він був неправий, коли вбивав усіх піктів. Люди повинні жити між собою мирно, і тоді не зникнуть з землі давні таємниці, які люди передають своїм дітям і онукам.
Сомнения Гринева в том, что отец запретит ему жениться, были обоснованными. Отец ответил, что нужно защищать отечество, а не устраивать дуэли. Думая, что это Савельич сообщил родителям о поединке, Гринев «напрасно оскорбил его упреком и подозрением» и потом просил у него прощения. Савельич защищал Петра перед его отцом: «А что с ним случилась такая оказия, то бы молодцу не укора, конь и о четырех ногах, да спотыкается» .
Когда Гринев предложил Маше соединить свои судьбы вопреки благословению его родителей, Маша не согласилась, заплакала и пожелала Гриневу счастья в жизни.
Любовь Гринева «разгоралась в уединении и час от часу становилась.. . тягостнее» , и только дальнейшие события, «имевшие важное влияние на всю жизнь» Петра, дали его душе «сильное и благое потрясение ему сохранить свою честь и достоинство и прожить достойную жизнь вместе с любимой.
“З вересу напій
Забуто давним-давно.
А був він солодше меду,
П’яніший, ніж вино”.
Для нього брали нектар з квітів вересу. Але народ медоварів знищили вороги. Вони вміли воювати і завоювали землі піктів, вони вбили всіх, кого знайшли. Але вересовий мед вони варити не вміли. Потім, коли навесні зацвів верес, смачний напій варити стало нікому:
“Літо в країні настало,
Вереск знову цвіте,
Але нікому готувати
Вересковий мед.
У своїх могилках тісних,
У горах рідної землі
Крихітки – медовари
Притулок собі знайшли”.
І тоді король воїнів наказав катувати двох, хто залишився в живих, тому що хотів спробувати смачного меду. Мені було дуже шкода їх, тому що вони обидва померли. Хлопчик і його старий батько не видали таємницю меду. Я думаю, що
вони це зробили не даремно. Вони залишилися лише вдвох, і нікого з їх рідних більше не було. Всі лежали в могилах. Хлопчику і його батькові потрібно було не віддати ворогам останній секрет – все, що залишилося від їхнього народу. Старий сказав королю, що видасть секрет меду, але йому соромно перед сином. Тому нехай сина вб’ють, а він все розповість:
“Таємницю давно б я видав,
Якби син не заважав!
Хлопчику життя не шкода,
Загибель йому дарма.
Мені продавати свою совість
Совісно буде при ньому.
Нехай його міцно зв’яжуть
І кинуть у безодню вод,
А я навчу шотландців
Готувати старовинний мед!”.
Він обдурив короля, бо не збирався видавати йому таємницю і помер. Але мені здається, що старий батько вчинив неправильно. Чому він думав, що його син видасть таємницю? Усі завжди лають тих, хто молодший. Це неправильно. Адже, коли вони виростуть, вони стануть такими ж, як ті, хто їх лаяв.
Про що може бути цей вірш? Я думаю, що Стівенсон розповідає про тих, хто любить Батьківщину і свій народ і не боїться померти за них. У вірші дуже запам’ятовуються хлопчик і його батько. І ще я думаю, що кожен повинен вміти захищати себе і своїх рідних, тому що завжди є ті, хто сильніший і для кого всі чужі – вороги. А король завойовників мені не сподобався. Він був неправий, коли вбивав усіх піктів. Люди повинні жити між собою мирно, і тоді не зникнуть з землі давні таємниці, які люди передають своїм дітям і онукам.