Головна героїня п'єси Нора бачить сенс життя в любові до близьких їй людей: чоловіка та дітей. Вона щиро вірить, що в її долі панують гармонія й щастя, бо вони з чоловіком кохають одне одного. Чому ж тоді Ібсен назвав дім Хельмерів "ляльковим"? На це важко відповісти одразу. Усе стає зрозумілим за вдумливого читання драматичного твору. Сімейне життя Хельмерів зовні не затьмарене нічим. Адвокат, здається, обожнює свою покірну, привабливу, ніжну дружину Нору, турбується про неї, лише трохи кепкує з неї та інколи дорікає за надмірну трату грошей. Проте дуже швидко з'ясовується, що це "сімейне щастя" не що інше, як фальш і ліцемірство. Норі не дозволяється мати свої погляди, думки, смаки, вона має підкорятися чоловікові, що постійно натякає на її провину. Хельмер і не підозрює, що в їхньому шлюбі найбільші випробування й турботи уже випали на долю дружини.
Щоб урятувати чоловіка, який захворів на туберкульоз ще в перший рік їхнього спільного життя, щоб відвезти його на лікування до Італії, Нора таємно бере гроші у лихваря. За законом того часу жінка не мала права взяти гроші під вексель — за неї мав поручитися чоловік. Нора підробила підпис свого батька. Звичайно, що на цей злочин її штовхнуло кохання до чоловіка. І ось тепер лихвар Кроґстад тероризує її, вимагає місця в банку, де працює її чоловік. Нора страшенно боїться, але змушена удавати з себе щасливу дружину-"лялечку". Власне, цей глибокий контраст між зовнішньою поведінкою героїні й справжніми переживаннями лежить в основі п'єси. Лист Крогстада до Торвальда з'ясовує, хто є хто. Хельмер кидається на дружину з обвинуваченнями, обіцяє їй заборонити спілкуватися з дітьми. Але сталося так, що Кроґстад під впливом коханої жінки знищує вексель Нори й відмовляється від своїх намірів. Хельмер щасливий, він знову називає свою дружину "лялечкою", "пташечкою". Але Нора вже не та. Вона збагнула, що пожертвувала найдорожчим: правдою, своєю гідністю. "Лялечка" в руках Торвальда, вона втратила саму себе. Вона забула, що дім, який будується на брехні, не є справжнім домом. І, мов "ляльковий" будинок, він упаде піц натиском долі. Дім справді виявився ляльковим. Не тільки тому, що Нору чоловік сприймав як ляльку — покірну гарненьку — але й тому, що самі стосунки між Хельмерами не витримали життєвих випробувань.
В чем заслуга А.Н. Островского? Почему, по словам И.А.Гончарова, только после Островского мы могли сказать, что у нас есть свой русский национальный театр? (Обращаемся к эпиграфу урока)
Да, были «Недоросль», «Горе от ума», «Ревизор», шли пьесы Тургенева, А.К.Толстого, Сухово-Кобылина, но их было недостаточно! Большую часть репертуара театров составляли пустые водевили и переводные мелодрамы. С появлением Александра Николаевича Островского, посвятившего весь свой талант исключительно драматургии, репертуар театров качественно меняется. Он один написал столько пьес, сколько не написали все русские классики, вместе взятые: около пятидесяти! Каждый сезон на протяжении более тридцати лет театры получали новую пьесу, а то и две! Теперь было, что играть!
Возникла новая школа актерской игры, новая театральная эстетика, появился «Театр Островского», ставший достоянием всей русской культуры!
Что же обусловило внимание Островского к театру? Сам драматург ответил на этот во так: «Драматическая поэзия ближе к народу, чем все другие отрасли литературы. Все другие произведения пишутся для образованных людей, а драмы и комедии – для всего народа…». Писать для народа, пробуждать его сознание, формировать вкус – задача ответственная. И отнесся к ней Островский серьезно. Если не будет образцового театра публика может принять оперетки и мелодрамы, раздражающие любопытство и чувствительность, за настоящее искусство».
Итак, отметим основные заслуги А.Н Островского перед русским театром.
1) Островский создал репертуар театра. Им написано 47 оригинальных пьес и 7 пьес в соавторстве с молодыми авторами. Двадцать пьес переведены Островским с итальянского, английского, французского языков.
2) Не менее важным является жанровое многообразие его драматургии: это «сцены и картины» из московской жизни, драматические хроники, драмы, комедии, весенняя сказка «Снегурочка».
3) В своих пьесах драматург изобразил различные сословия, характеры, профессии, им создано 547 действующих лиц, от царя до трактирного слуги, с присущими им характерами, привычками, неповторимой речью.
4) Пьесы Островского охватывают огромный исторический период: с XVII по XΙX век.
5) Действие пьес происходит и в помещичьих усадьбах, на постоялых дворах и на волжских берегах. На бульварах и на улицах уездных городов.
6) Герои Островского – и это главное – живые характеры со своими особенностями, манерами, со своей судьбой, с живым, присущим только этому герою языком.
Со времени постановки первого спектакля (январь 1853 года; «Не в свои сани не садись полтора века, а имя драматурга не сходит с афиш театров, спектакли идут на многих сценах мира.
Особенно остро возникает интерес к Островскому в смутные времена, когда человек ищет ответы на самые важные во жизни: что с нами происходит? почему? какие мы? Может быть, именно в такое время человеку не хватает эмоций, страстей, ощущения полноты жизни. И нам по-прежнему необходимо то, о чем писал Островский: «И глубокий вздох на весь театр, и непритворные теплые слезы, горячие речи, которые лились бы прямо в душу».
Головна героїня п'єси Нора бачить сенс життя в любові до близьких їй людей: чоловіка та дітей. Вона щиро вірить, що в її долі панують гармонія й щастя, бо вони з чоловіком кохають одне одного. Чому ж тоді Ібсен назвав дім Хельмерів "ляльковим"? На це важко відповісти одразу. Усе стає зрозумілим за вдумливого читання драматичного твору. Сімейне життя Хельмерів зовні не затьмарене нічим. Адвокат, здається, обожнює свою покірну, привабливу, ніжну дружину Нору, турбується про неї, лише трохи кепкує з неї та інколи дорікає за надмірну трату грошей. Проте дуже швидко з'ясовується, що це "сімейне щастя" не що інше, як фальш і ліцемірство. Норі не дозволяється мати свої погляди, думки, смаки, вона має підкорятися чоловікові, що постійно натякає на її провину. Хельмер і не підозрює, що в їхньому шлюбі найбільші випробування й турботи уже випали на долю дружини.
Щоб урятувати чоловіка, який захворів на туберкульоз ще в перший рік їхнього спільного життя, щоб відвезти його на лікування до Італії, Нора таємно бере гроші у лихваря. За законом того часу жінка не мала права взяти гроші під вексель — за неї мав поручитися чоловік. Нора підробила підпис свого батька. Звичайно, що на цей злочин її штовхнуло кохання до чоловіка. І ось тепер лихвар Кроґстад тероризує її, вимагає місця в банку, де працює її чоловік. Нора страшенно боїться, але змушена удавати з себе щасливу дружину-"лялечку". Власне, цей глибокий контраст між зовнішньою поведінкою героїні й справжніми переживаннями лежить в основі п'єси. Лист Крогстада до Торвальда з'ясовує, хто є хто. Хельмер кидається на дружину з обвинуваченнями, обіцяє їй заборонити спілкуватися з дітьми. Але сталося так, що Кроґстад під впливом коханої жінки знищує вексель Нори й відмовляється від своїх намірів. Хельмер щасливий, він знову називає свою дружину "лялечкою", "пташечкою". Але Нора вже не та. Вона збагнула, що пожертвувала найдорожчим: правдою, своєю гідністю. "Лялечка" в руках Торвальда, вона втратила саму себе. Вона забула, що дім, який будується на брехні, не є справжнім домом. І, мов "ляльковий" будинок, він упаде піц натиском долі. Дім справді виявився ляльковим. Не тільки тому, що Нору чоловік сприймав як ляльку — покірну гарненьку — але й тому, що самі стосунки між Хельмерами не витримали життєвих випробувань.
Объяснение:
В чем заслуга А.Н. Островского? Почему, по словам И.А.Гончарова, только после Островского мы могли сказать, что у нас есть свой русский национальный театр? (Обращаемся к эпиграфу урока)
Да, были «Недоросль», «Горе от ума», «Ревизор», шли пьесы Тургенева, А.К.Толстого, Сухово-Кобылина, но их было недостаточно! Большую часть репертуара театров составляли пустые водевили и переводные мелодрамы. С появлением Александра Николаевича Островского, посвятившего весь свой талант исключительно драматургии, репертуар театров качественно меняется. Он один написал столько пьес, сколько не написали все русские классики, вместе взятые: около пятидесяти! Каждый сезон на протяжении более тридцати лет театры получали новую пьесу, а то и две! Теперь было, что играть!
Возникла новая школа актерской игры, новая театральная эстетика, появился «Театр Островского», ставший достоянием всей русской культуры!
Что же обусловило внимание Островского к театру? Сам драматург ответил на этот во так: «Драматическая поэзия ближе к народу, чем все другие отрасли литературы. Все другие произведения пишутся для образованных людей, а драмы и комедии – для всего народа…». Писать для народа, пробуждать его сознание, формировать вкус – задача ответственная. И отнесся к ней Островский серьезно. Если не будет образцового театра публика может принять оперетки и мелодрамы, раздражающие любопытство и чувствительность, за настоящее искусство».
Итак, отметим основные заслуги А.Н Островского перед русским театром.
1) Островский создал репертуар театра. Им написано 47 оригинальных пьес и 7 пьес в соавторстве с молодыми авторами. Двадцать пьес переведены Островским с итальянского, английского, французского языков.
2) Не менее важным является жанровое многообразие его драматургии: это «сцены и картины» из московской жизни, драматические хроники, драмы, комедии, весенняя сказка «Снегурочка».
3) В своих пьесах драматург изобразил различные сословия, характеры, профессии, им создано 547 действующих лиц, от царя до трактирного слуги, с присущими им характерами, привычками, неповторимой речью.
4) Пьесы Островского охватывают огромный исторический период: с XVII по XΙX век.
5) Действие пьес происходит и в помещичьих усадьбах, на постоялых дворах и на волжских берегах. На бульварах и на улицах уездных городов.
6) Герои Островского – и это главное – живые характеры со своими особенностями, манерами, со своей судьбой, с живым, присущим только этому герою языком.
Со времени постановки первого спектакля (январь 1853 года; «Не в свои сани не садись полтора века, а имя драматурга не сходит с афиш театров, спектакли идут на многих сценах мира.
Особенно остро возникает интерес к Островскому в смутные времена, когда человек ищет ответы на самые важные во жизни: что с нами происходит? почему? какие мы? Может быть, именно в такое время человеку не хватает эмоций, страстей, ощущения полноты жизни. И нам по-прежнему необходимо то, о чем писал Островский: «И глубокий вздох на весь театр, и непритворные теплые слезы, горячие речи, которые лились бы прямо в душу».
Объяснение: