"Конь с розовой гривой" это обычный пряник в розовой глазури, но для сироты, у которого мать утонула в реке, эта сладость была как кусочек счастья, что бы бабушка ему привезла этот пряник, мальчик идет на хитрость. На которую не сам додумался другой мальчик его надоумил, но желания получить "коня" и подтолкнуло на обман бабушку. Но не смотря на то, что он не выполнил поручения бабушки да ещё и обманул её, малыш все же получил желанную сладость. И так ему стало неловко за обман, даже спустя годы, когда бабушки и дедушки уже не стало, герой вспоминает тот пряник, и вроде он должен был бы быть сладок, только горечь хитрости его самого, портит вкус коня с розовой гривой
Спершу, розглянемо нещасного рицаря, як нещасного божевільного, що блукає по світу задля вгамування своїх рицарських фантазій та поривів до З одного боку Дон Кіхот заслуговує на співчуття, так як людина не при собі, і тільки шкодить цьому світові(у чому невинний, і отримує на горіхи). Це, постать Дон Кіхота з темного боку, але ж.. З іншого боку, головний герой роману Сервантеса заслуговує на величезну повагу, так як людина має свої мрії, свій, чудовий, внутрішній світ, йде впевнено до своєї "мети", і вірить у свою мету. Я для себе обираю другий варіант тлумачення образу Дон Кіхота, адже його характеру притаманні такі риси, які майже усі люди сьогодення втратили, і повернути вже не в змозі... Мені дуже симпатичний образ доблесного лицаря Дон Кіхота. Якби не було на світі таких людей, наше життя було б набагато біднішим.
З іншого боку, головний герой роману Сервантеса заслуговує на величезну повагу, так як людина має свої мрії, свій, чудовий, внутрішній світ, йде впевнено до своєї "мети", і вірить у свою мету. Я для себе обираю другий варіант тлумачення образу Дон Кіхота, адже його характеру притаманні такі риси, які майже усі люди сьогодення втратили, і повернути вже не в змозі... Мені дуже симпатичний образ доблесного лицаря Дон Кіхота. Якби не було на світі таких людей, наше життя було б набагато біднішим.