Чацкий – это человек нового мира. Он не принимает законов жизни старой Москвы. У него своё представление о служении отечеству. По его мнению, надо служить честно, «не требуя ни мест, ни повышенья в чин» . Чацкий выступает против людей, которые ценят лишь богатства и чины, боятся правды и просвещения. Прогресс общества он связывает с расцветом личности, развитием наук и просвещения, что чуждо фамусовскому обществу. Человек, получивший хорошее образование, обладающий блестящим умом, не желает принимать за образцы таких как «дядюшка Максим Петрович» , потому что не видит в них никаких нравственных достоинств и может заявить об этом во всеуслышанье. Чацкий ставит под сомнение моральный авторитет отцов, говоря о «подлейших чертах житья» и сравнивая новый век с веком минувшим, отнюдь не в пользу минувшего. Чацкий не только обличитель лжи, он ещё и борец. Борец за дело, за идею, за правду. На все советы Фамусова перестать блажить и брать пример с отцов, он отвечает: «Служить бы рад – прислуживаться тошно» .
В обществе Фамусова идеи Чацкого, его речи и страдания остаются непонятыми. Ему хочется высказать всё, что накопилось у него на душе. На балу в доме Фамусова он восстанавливает против себя всех собравшихся, потому что сосуществование его с «московскими» невозможно. Общество, почувствовав это, повергло его и осмеяло. Чацкого объявили сумасшедшим за его инакомыслие. Его терзания так и остались неразрешёнными.
Образи Хіггінса і Пікерінга у п'єсі Б. Шоу "Пігмаліон"
П'єса "Пігмаліон" — це красива історія, в основі якої — міф про Пігмаліона. Головні герої цієї п'єси — це професор англійської фонетики Генрі Хіггінс та знавець індійських діалектів полковник Пікерінг. Вони дуже різні за характером і зовнішністю. Професор Хіггінс — це чоловік років п'ятдесяти, з сивим волоссям і зі зморшками на обличчі, невеликого зросту. А полковник Пікерінг — років шістдесяти, низького зросту, товстий, обличчя немов пожоване від старості, їхні характери можна визначити під час роботи професора, що проводив експеримент над дівчиною Елізою, вуличною квіткаркою. Хіггінс був постійно чимось невдоволений, розлючений і здавався, на перший погляд, невихованим. Спочатку він ставився до Елізи гірше, ніж до служниці. Але поруч завжди був полковник Пікерінг, який намагався заспокоїти Хіггінса.
Пікерінг виглядав благороднішим, ніж професор Хіггінс, бо той своєю нестримною поведінкою викликав відразу у своєї учениці Елізи. А Пікерінг веде себе виховано, спокійно, не звертає уваги на деякі "випади" Елізи. Закінчення роботи професора виявилося несподіванкою навіть для нього самого. Характери Хіггінса і Пікерінга можна також простежити під час великосвітського рауту. Тут вони в чомусь схожі: їхні жести, манери, вишукана мова, вміння показати себе з кращого боку. Та інтерес до дівчини у професора зникає, бо парі він виграв: дикунка тримала себе і говорила як справжня герцогиня. Що тепер з нею буде? Адже вона змінилася. Хіггінсу байдуже, він лише радіє, що виграв парі.
Незважаючи на деякі негативні риси, я поважаю і професора Хіггінса, і полковника Пікерінга як високоосвічених людей. На мою думку, освіта завжди потрібна людині. Бо якщо ти невихований, не вмієш ввічливо розмовляти, говорити правильно і добре ставитися до інших, — ти ніхто. У наш час освіта — це головне, незалежно від того, багата ти людина чи бідна.
Чацкий – это человек нового мира. Он не принимает законов жизни старой Москвы. У него своё представление о служении отечеству. По его мнению, надо служить честно, «не требуя ни мест, ни повышенья в чин» . Чацкий выступает против людей, которые ценят лишь богатства и чины, боятся правды и просвещения. Прогресс общества он связывает с расцветом личности, развитием наук и просвещения, что чуждо фамусовскому обществу. Человек, получивший хорошее образование, обладающий блестящим умом, не желает принимать за образцы таких как «дядюшка Максим Петрович» , потому что не видит в них никаких нравственных достоинств и может заявить об этом во всеуслышанье. Чацкий ставит под сомнение моральный авторитет отцов, говоря о «подлейших чертах житья» и сравнивая новый век с веком минувшим, отнюдь не в пользу минувшего. Чацкий не только обличитель лжи, он ещё и борец. Борец за дело, за идею, за правду. На все советы Фамусова перестать блажить и брать пример с отцов, он отвечает: «Служить бы рад – прислуживаться тошно» .
В обществе Фамусова идеи Чацкого, его речи и страдания остаются непонятыми. Ему хочется высказать всё, что накопилось у него на душе. На балу в доме Фамусова он восстанавливает против себя всех собравшихся, потому что сосуществование его с «московскими» невозможно. Общество, почувствовав это, повергло его и осмеяло. Чацкого объявили сумасшедшим за его инакомыслие. Его терзания так и остались неразрешёнными.
Образи Хіггінса і Пікерінга у п'єсі Б. Шоу "Пігмаліон"
П'єса "Пігмаліон" — це красива історія, в основі якої — міф про Пігмаліона. Головні герої цієї п'єси — це професор англійської фонетики Генрі Хіггінс та знавець індійських діалектів полковник Пікерінг. Вони дуже різні за характером і зовнішністю. Професор Хіггінс — це чоловік років п'ятдесяти, з сивим волоссям і зі зморшками на обличчі, невеликого зросту. А полковник Пікерінг — років шістдесяти, низького зросту, товстий, обличчя немов пожоване від старості, їхні характери можна визначити під час роботи професора, що проводив експеримент над дівчиною Елізою, вуличною квіткаркою. Хіггінс був постійно чимось невдоволений, розлючений і здавався, на перший погляд, невихованим. Спочатку він ставився до Елізи гірше, ніж до служниці. Але поруч завжди був полковник Пікерінг, який намагався заспокоїти Хіггінса.
Пікерінг виглядав благороднішим, ніж професор Хіггінс, бо той своєю нестримною поведінкою викликав відразу у своєї учениці Елізи. А Пікерінг веде себе виховано, спокійно, не звертає уваги на деякі "випади" Елізи. Закінчення роботи професора виявилося несподіванкою навіть для нього самого. Характери Хіггінса і Пікерінга можна також простежити під час великосвітського рауту. Тут вони в чомусь схожі: їхні жести, манери, вишукана мова, вміння показати себе з кращого боку. Та інтерес до дівчини у професора зникає, бо парі він виграв: дикунка тримала себе і говорила як справжня герцогиня. Що тепер з нею буде? Адже вона змінилася. Хіггінсу байдуже, він лише радіє, що виграв парі.
Незважаючи на деякі негативні риси, я поважаю і професора Хіггінса, і полковника Пікерінга як високоосвічених людей. На мою думку, освіта завжди потрібна людині. Бо якщо ти невихований, не вмієш ввічливо розмовляти, говорити правильно і добре ставитися до інших, — ти ніхто. У наш час освіта — це головне, незалежно від того, багата ти людина чи бідна.