Былина — русская эпическая песня о богатырях. Известны разные жанровые трансформации былин в фольклоре: прозаические пересказы (побывальщины), богатырские сказки, сказания о богатырях, лубочные сказки с сюжетами о подвигах богатырей и рыцарей. В начале XIX века русская литература активно осваивала былинные образы и мотивы: богатыри становятся персонажами повестей, литературных сказок, поэм, романов, опер. Ряд поэтов и писателей предприняли попытку создать былину как литературный жанр. Их жанровые поиски были творческим подражанием «Слову о полку Игореве», изданному в 1800 году, а в некоторых случаях «Сборнику Кирши Данилова» (1804).
Найсвідомішим серед кріпаків виступає Прокіп. Він не тільки мріє про волю, він розуміє, що за волю треба боротися, і в цьому переконує і Назара, й Устину. Він перший насмілюється підняти руку на захист людських прав. „Годі, пані, годі... Цього вже не буде! Годі!” — твердо заявляє він панночці, яка підняла руку на бабусю.
Оптимізм — одна з рис характеру Прокопа. Він людяний, добрий, справедливий, щирий у ставленні до людей. Прокопа за непокірливість віддають у солдати.
В образі Прокопа письменниця показала тип кріпака-протестанта.
Рішучим і вольовим протестантом виступає і панський візник Назар. Зростає він у тяжких умовах, проте завжди веселий, жартівливий. Він ненавидить кріпацтво і мріє вирватись з нього втечею.
І Прокіп, і Назар, і дружина Назара Катря—це люди, які не миряться з своїм становищем і шукають шляхів для звільнення від рабства.
Крім жорстоких і бездушних панів, письменниця в своїй повісті показує нам і пана „доброго”, типового пана-ліберала, яким виступає полковий лікар, чоловік панночки.
Образ пана-ліберала вона подає в розвитку. Спочатку це гордий лікар, щасливий жених панночки, а потім безвільний, покірний, „квач”, „дурень”, „не б'є, не лає, та нічим і не дбає”.
Реалізм і народність, художня майстерність і багатство мови зробили повість Марка Вовчка „Інститутка” найкращим антикріпосницьким твором.
Былина — русская эпическая песня о богатырях. Известны разные жанровые трансформации былин в фольклоре: прозаические пересказы (побывальщины), богатырские сказки, сказания о богатырях, лубочные сказки с сюжетами о подвигах богатырей и рыцарей. В начале XIX века русская литература активно осваивала былинные образы и мотивы: богатыри становятся персонажами повестей, литературных сказок, поэм, романов, опер. Ряд поэтов и писателей предприняли попытку создать былину как литературный жанр. Их жанровые поиски были творческим подражанием «Слову о полку Игореве», изданному в 1800 году, а в некоторых случаях «Сборнику Кирши Данилова» (1804).
(только это могу добавить)
Найсвідомішим серед кріпаків виступає Прокіп. Він не тільки мріє про волю, він розуміє, що за волю треба боротися, і в цьому переконує і Назара, й Устину. Він перший насмілюється підняти руку на захист людських прав. „Годі, пані, годі... Цього вже не буде! Годі!” — твердо заявляє він панночці, яка підняла руку на бабусю.
Оптимізм — одна з рис характеру Прокопа. Він людяний, добрий, справедливий, щирий у ставленні до людей. Прокопа за непокірливість віддають у солдати.
В образі Прокопа письменниця показала тип кріпака-протестанта.
Рішучим і вольовим протестантом виступає і панський візник Назар. Зростає він у тяжких умовах, проте завжди веселий, жартівливий. Він ненавидить кріпацтво і мріє вирватись з нього втечею.
І Прокіп, і Назар, і дружина Назара Катря—це люди, які не миряться з своїм становищем і шукають шляхів для звільнення від рабства.
Крім жорстоких і бездушних панів, письменниця в своїй повісті показує нам і пана „доброго”, типового пана-ліберала, яким виступає полковий лікар, чоловік панночки.
Образ пана-ліберала вона подає в розвитку. Спочатку це гордий лікар, щасливий жених панночки, а потім безвільний, покірний, „квач”, „дурень”, „не б'є, не лає, та нічим і не дбає”.
Реалізм і народність, художня майстерність і багатство мови зробили повість Марка Вовчка „Інститутка” найкращим антикріпосницьким твором.
Объяснение: