Мене оточує щось надзвичайне. Таке враження, ніби я в казці. Все палахкотить яскравими різнобарвними вогниками, на вікнах можна побачити малюнки на новорічну тематику. Все це неймовірно, особливо коли дивитись на це ввечері.
Під цими враженнями я й не помітив, як опинився у призначеному місці. Будівля була доволі давньою, темно-коричневого кольору, обрамленою золотистим візерунком. Я побачив доволі знайомі мені двері й увійшов.
Перше, на що я звернув увагу, був дуже приємний запах куті. Всі метушилися, накривали на стіл, оформляли оселю. Раптом мене ледь не збили з ніг. Я почув рідний мені голос:
- Доброго вечора, сину!
- Доброго, мамо. Бачу, що ви вже давно почали готуватись.
- З самого ранку. Ти проходь, сідай. Через півгодини, як з'явиться перша зоря, сядемо вечеряти.
Мама, як завжди, поцілувала мене у чоло і усміхнулась. Після того рушила на кухню. Я зайшов до своєї кімнати, сів на канапу. В один момент мої очі зіткнулись з широкими блакитними очима дівчинки, яка була на картинці. Вона усміхалась милою усмішкою, щоки пашіли рум'янцем, а погляд чаїв у собі доброту та ласку. На голові заплетена руса коса, де-не-де гармонійно заквітчена маками та волошками. У руках ця мила дівчинка тримала коровай, вбрана була у святкове – білу вишиванку з червоним орнаментом.
Дивно, але кожного року перед Різдвом я приходжу до цієї картини і замислююсь. Мої думки затьмарювали спогади, колишні бажання, здійснені мрії, почуття. І завжди я пригадував усе з усмішкою і, звичайно, будував плани на наступний рік. Так трапилось і сьогодні.
Я думками перенісся у найграндіознішу подію цього року – поїздку до Польщі. Це було моєю мрією. Я обожнюю вивчати мови та подорожувати. Мені подобається пізнавати нових людей, спілкуватись з ними, довідуватись все більше й більше. Я мав змогу побувати у цій країні напередодні Різдва. Польський народ святкує його раніше – 25 грудня. Люди, у котрих я мешкав упродовж двох тижнів, залишили приємні враження, наповнили мою душу чимось новим і незвіданим для мене.
Виявляється, у нас дуже схожі традиції: поляки сідають вечеряти тільки після того, як на небі засяє срібна зірка. Найурочистіша і найбільш зворушлива подія року- переддень Різдва. Він називається "Гвяздкою". Робота також не стоїть на місці: жінки пораються на кухні, чоловіки оглядають господарку. Перед вечерею обов'язково запалюють свічку. На столі присутні страви, подібні до українських. Сервірування столу ідентичне. У цій сім'ї моя душа відчувала себе вдома. Мені було комфортно, мене прийняли як рідного.
Моя "польська родина" теж зацікавилась, як же ж святкують Різдво у нас. Ми порівнювали культури обох народів і знайшли дуже багато подібного, адже як для поляків, так і для українців, дуже важливим є вільне мислення, сподівання на майбутнє, світле і радісне. Думаю, що так і повинно бути. Людям необхідно розвиватись, прагнути нових висот, йти вперед і підкорювати нові й нові вершини. Розум і душа мають хотіти стати кращими, ступити на вірний шлях.
Зараз я вУкраїні, у своєму рідному Івано-Франківську. Тут я народився, тут я ріс, тут навчався, тут зустрів своє перше кохання, тут продовжую розвиватись. Все тут. Моє серце навіки залишиться на цій землі, воно її покохало з самого малку і дало обіцянку, що зробить все, аби не спаплюжити ім'я цього краю. Я зроблю усе можливе, аби моя Україна-ненька ніколи не тужила, а навпаки, розвивалась, встала з колін і засяяла, немов та срібна зоря на таємничому темно-синьому тлі. Я хочу, аби вона розквітла, немов квіти навесні. І саме образ на картинці - це Україна, вільна, нова, незалежна.
На мою думку, все починається з себе. Отож, я стартую. Одна з моїх мрій - побувати у багатьох країнах світу. Деякі я вже відвідав. І щоразу зі мною не хотіли прощатись. Багато нових знайомих після мого візиту вже відвідали Україну і їхні відгуки дуже гарні.
Я й не помітив, як зібралась уся сім'я. Всі, як належить та сіли вечеряти. Кожен ділився своїми досягненнями за цей рік, розповідав плани на наступний. А я лише мовчки з посмішкою подивився на Україну-дівчинку. І твердо вирішив, що у мене все вийде. За сімейною вечерею ми колядували, прославляли Христа. Маю надію, що цей рік наставить нас на вірний шлях, до визначитись у житті, наведе лад у думках і мисленні суспільства. Мир і злагода запанують у душах українців. Отож, щедрий вечір, добрий вечір, Україно моя!
Владимир Фёдорович Одоевский — знаменитый русский писатель эпохи романтизма, основоположник русского музыкознания. Владимир родился 13 августа в 1803 году. Владимир стал последним представителем рода Одоевских, предков знаменитых Рюриковичей. Он считал народное просвещение одной из важнейших задач современности. [1] Хочу подчеркнуть, что Одоевский является основоположником сельской начальной школы в России.
Вклад Одоевского в детскую литературу очень значительный. В. Одоевский создал сборник прекрасных «Сказок дедушки Иринея» (дедушка Ириней — это его псевдоним, как писателя), которые заслужили большую популярность среди детей.
Одна из сказок, которая с успехом вошла в авторский сборник “Сказки дедушки Иринея” это сказка "Мороз Иванович". Она является замечательным образцом русской авторской сказки. Эта сказка считается одним из самых лучших его произведений. Хоть сказка и написана практически 200 лет назад, она и по сей день приходится по нраву юным читателям.
Сказка « Мороз Иванович » впервые была опубликована в сборнике сказок В. Ф. Одоевского « Сказки дедушки Иринея » в 1841 г. Она написана на основе русской народной сказки «Морозко». Ее создатель сочинил для детей добрую и волшебную историю. Также можно сказать, что сказка понравилась народу, потому что её повествование соответствует крестьянским традициям. В то время в трудовых семьях детям поручалось выполнять разнообразную работу по дому. Эта сказка создает для детей яркие образы, которые могут их мотивировать. Автор, сочиняя эту сказку, вложил самого себя в этот труд. Автору удалось добиться, чтобы читатель воспринял его “Мороза” как волшебную историю. [4]
Темой данного произведения является противопоставление между Рукодельницей и Ленивицей. В данной сказке повествователь поднимает одну из важных проблем, проблему человеческой жадности и зависти, а так же в произведении говорится о том, как важно быть трудолюбивым и добрым человеком. Основная идея этого произведения «Зло и лень должны быть наказаны, а трудолюбие, скромность, доброта награждены». [3]
Автор при написании своей сказки использует известный приём жанра – принцип художественного противопоставления. [4] Все в этой сказке держится на нём. Имена главных героев и их действия, также их поступки и речь – проще говоря вся их жизнь.
По своей композиции сказка написана по традициям устного народного эпоса. Этот стиль повествования довольно мистичен. Эпос задевает самые скрытые уголки души. Сказка "Мороз Иванович" начинается с присказки: доброй и поучительной пословицы. Одоевский таким образом доносит до своих читателей мысль, которая гласит: "Даром нам, без труда, не дается ничего". [3]
Внимание читателя, увидевшего присказку, далее привлекает следующий элемент композиции - зачин: говорится, что в доме живут две девочки - Рукодельница, да Ленивица, и при них нянюшка. Таким образом создается видимость событий, которые уже произошли. Также читателя сразу понимает, что основой повествования станет противопоставление. [3]
Далее происходит завязка сказки: в жизни сестёр происходит необычный случай. Пошла однажды Рукодельница к колодцу за водой, а веревка возьми да оборвись. [3] А нянюшка у сестёр была строгая: "Сама беду сделала, – говорит, – сама и поправляй, сама ведерко утопила, сама и доставай".
Развитие событий начинается с того момента, как Рукодельница спустилась по веревке на дно колодца, а там перед ней открылся чудесный мир. Где она с лёгкостью преодолела некоторые испытания и встретилась с Морозом Ивановичем. Ему она также хорошо услужила и за это старик её награждает. Рукодельница возвращается домой. [3]
Кульминация сказки: Нянюшка, после рассказа девочки стала посылать к Морозу Ивановичу Ленивицу, может и она в дом что-нибудь принесет.
Развязка происходит когда ситуация повторяется: Спустилась Ленивица в колодец, с испытаниями она не справилась. Явилась она с пустыми руками к Морозу Ивановичу, но, чтобы получить подарки, от работы она не стала отказываться. Правда, выполнять её у Ленивицы не получалось. Но когда три дня, она стала домой проситься и чтобы старик наградил её. Мороз Иванович в одну руку положил ей большой серебряный слиток, а в другую – крупный бриллиант. "Кукареку-кукарекулька, у Ленивицы в руках ледяная сосулька!" – закричал петух, чтобы все знали, с какими подарками вернулась Ленивица. Не зря Мороз Иванович сказал ей на прощанье: "Какова работа, такова и награда". Лень была наказана прилюдно, для того чтобы все увидели: только труд создает истинные ценности.
Відповідь:
Новела - "ВПЕРЕД З УСМІШКОЮ"
Пояснення:
Мене оточує щось надзвичайне. Таке враження, ніби я в казці. Все палахкотить яскравими різнобарвними вогниками, на вікнах можна побачити малюнки на новорічну тематику. Все це неймовірно, особливо коли дивитись на це ввечері.
Під цими враженнями я й не помітив, як опинився у призначеному місці. Будівля була доволі давньою, темно-коричневого кольору, обрамленою золотистим візерунком. Я побачив доволі знайомі мені двері й увійшов.
Перше, на що я звернув увагу, був дуже приємний запах куті. Всі метушилися, накривали на стіл, оформляли оселю. Раптом мене ледь не збили з ніг. Я почув рідний мені голос:
- Доброго вечора, сину!
- Доброго, мамо. Бачу, що ви вже давно почали готуватись.
- З самого ранку. Ти проходь, сідай. Через півгодини, як з'явиться перша зоря, сядемо вечеряти.
Мама, як завжди, поцілувала мене у чоло і усміхнулась. Після того рушила на кухню. Я зайшов до своєї кімнати, сів на канапу. В один момент мої очі зіткнулись з широкими блакитними очима дівчинки, яка була на картинці. Вона усміхалась милою усмішкою, щоки пашіли рум'янцем, а погляд чаїв у собі доброту та ласку. На голові заплетена руса коса, де-не-де гармонійно заквітчена маками та волошками. У руках ця мила дівчинка тримала коровай, вбрана була у святкове – білу вишиванку з червоним орнаментом.
Дивно, але кожного року перед Різдвом я приходжу до цієї картини і замислююсь. Мої думки затьмарювали спогади, колишні бажання, здійснені мрії, почуття. І завжди я пригадував усе з усмішкою і, звичайно, будував плани на наступний рік. Так трапилось і сьогодні.
Я думками перенісся у найграндіознішу подію цього року – поїздку до Польщі. Це було моєю мрією. Я обожнюю вивчати мови та подорожувати. Мені подобається пізнавати нових людей, спілкуватись з ними, довідуватись все більше й більше. Я мав змогу побувати у цій країні напередодні Різдва. Польський народ святкує його раніше – 25 грудня. Люди, у котрих я мешкав упродовж двох тижнів, залишили приємні враження, наповнили мою душу чимось новим і незвіданим для мене.
Виявляється, у нас дуже схожі традиції: поляки сідають вечеряти тільки після того, як на небі засяє срібна зірка. Найурочистіша і найбільш зворушлива подія року- переддень Різдва. Він називається "Гвяздкою". Робота також не стоїть на місці: жінки пораються на кухні, чоловіки оглядають господарку. Перед вечерею обов'язково запалюють свічку. На столі присутні страви, подібні до українських. Сервірування столу ідентичне. У цій сім'ї моя душа відчувала себе вдома. Мені було комфортно, мене прийняли як рідного.
Моя "польська родина" теж зацікавилась, як же ж святкують Різдво у нас. Ми порівнювали культури обох народів і знайшли дуже багато подібного, адже як для поляків, так і для українців, дуже важливим є вільне мислення, сподівання на майбутнє, світле і радісне. Думаю, що так і повинно бути. Людям необхідно розвиватись, прагнути нових висот, йти вперед і підкорювати нові й нові вершини. Розум і душа мають хотіти стати кращими, ступити на вірний шлях.
Зараз я вУкраїні, у своєму рідному Івано-Франківську. Тут я народився, тут я ріс, тут навчався, тут зустрів своє перше кохання, тут продовжую розвиватись. Все тут. Моє серце навіки залишиться на цій землі, воно її покохало з самого малку і дало обіцянку, що зробить все, аби не спаплюжити ім'я цього краю. Я зроблю усе можливе, аби моя Україна-ненька ніколи не тужила, а навпаки, розвивалась, встала з колін і засяяла, немов та срібна зоря на таємничому темно-синьому тлі. Я хочу, аби вона розквітла, немов квіти навесні. І саме образ на картинці - це Україна, вільна, нова, незалежна.
На мою думку, все починається з себе. Отож, я стартую. Одна з моїх мрій - побувати у багатьох країнах світу. Деякі я вже відвідав. І щоразу зі мною не хотіли прощатись. Багато нових знайомих після мого візиту вже відвідали Україну і їхні відгуки дуже гарні.
Я й не помітив, як зібралась уся сім'я. Всі, як належить та сіли вечеряти. Кожен ділився своїми досягненнями за цей рік, розповідав плани на наступний. А я лише мовчки з посмішкою подивився на Україну-дівчинку. І твердо вирішив, що у мене все вийде. За сімейною вечерею ми колядували, прославляли Христа. Маю надію, що цей рік наставить нас на вірний шлях, до визначитись у житті, наведе лад у думках і мисленні суспільства. Мир і злагода запанують у душах українців. Отож, щедрий вечір, добрий вечір, Україно моя!
Владимир Фёдорович Одоевский — знаменитый русский писатель эпохи романтизма, основоположник русского музыкознания. Владимир родился 13 августа в 1803 году. Владимир стал последним представителем рода Одоевских, предков знаменитых Рюриковичей. Он считал народное просвещение одной из важнейших задач современности. [1] Хочу подчеркнуть, что Одоевский является основоположником сельской начальной школы в России.
Вклад Одоевского в детскую литературу очень значительный. В. Одоевский создал сборник прекрасных «Сказок дедушки Иринея» (дедушка Ириней — это его псевдоним, как писателя), которые заслужили большую популярность среди детей.
Одна из сказок, которая с успехом вошла в авторский сборник “Сказки дедушки Иринея” это сказка "Мороз Иванович". Она является замечательным образцом русской авторской сказки. Эта сказка считается одним из самых лучших его произведений. Хоть сказка и написана практически 200 лет назад, она и по сей день приходится по нраву юным читателям.
Сказка « Мороз Иванович » впервые была опубликована в сборнике сказок В. Ф. Одоевского « Сказки дедушки Иринея » в 1841 г. Она написана на основе русской народной сказки «Морозко». Ее создатель сочинил для детей добрую и волшебную историю. Также можно сказать, что сказка понравилась народу, потому что её повествование соответствует крестьянским традициям. В то время в трудовых семьях детям поручалось выполнять разнообразную работу по дому. Эта сказка создает для детей яркие образы, которые могут их мотивировать. Автор, сочиняя эту сказку, вложил самого себя в этот труд. Автору удалось добиться, чтобы читатель воспринял его “Мороза” как волшебную историю. [4]
Темой данного произведения является противопоставление между Рукодельницей и Ленивицей. В данной сказке повествователь поднимает одну из важных проблем, проблему человеческой жадности и зависти, а так же в произведении говорится о том, как важно быть трудолюбивым и добрым человеком. Основная идея этого произведения «Зло и лень должны быть наказаны, а трудолюбие, скромность, доброта награждены». [3]
Автор при написании своей сказки использует известный приём жанра – принцип художественного противопоставления. [4] Все в этой сказке держится на нём. Имена главных героев и их действия, также их поступки и речь – проще говоря вся их жизнь.
По своей композиции сказка написана по традициям устного народного эпоса. Этот стиль повествования довольно мистичен. Эпос задевает самые скрытые уголки души. Сказка "Мороз Иванович" начинается с присказки: доброй и поучительной пословицы. Одоевский таким образом доносит до своих читателей мысль, которая гласит: "Даром нам, без труда, не дается ничего". [3]
Внимание читателя, увидевшего присказку, далее привлекает следующий элемент композиции - зачин: говорится, что в доме живут две девочки - Рукодельница, да Ленивица, и при них нянюшка. Таким образом создается видимость событий, которые уже произошли. Также читателя сразу понимает, что основой повествования станет противопоставление. [3]
Далее происходит завязка сказки: в жизни сестёр происходит необычный случай. Пошла однажды Рукодельница к колодцу за водой, а веревка возьми да оборвись. [3] А нянюшка у сестёр была строгая: "Сама беду сделала, – говорит, – сама и поправляй, сама ведерко утопила, сама и доставай".
Развитие событий начинается с того момента, как Рукодельница спустилась по веревке на дно колодца, а там перед ней открылся чудесный мир. Где она с лёгкостью преодолела некоторые испытания и встретилась с Морозом Ивановичем. Ему она также хорошо услужила и за это старик её награждает. Рукодельница возвращается домой. [3]
Кульминация сказки: Нянюшка, после рассказа девочки стала посылать к Морозу Ивановичу Ленивицу, может и она в дом что-нибудь принесет.
Развязка происходит когда ситуация повторяется: Спустилась Ленивица в колодец, с испытаниями она не справилась. Явилась она с пустыми руками к Морозу Ивановичу, но, чтобы получить подарки, от работы она не стала отказываться. Правда, выполнять её у Ленивицы не получалось. Но когда три дня, она стала домой проситься и чтобы старик наградил её. Мороз Иванович в одну руку положил ей большой серебряный слиток, а в другую – крупный бриллиант. "Кукареку-кукарекулька, у Ленивицы в руках ледяная сосулька!" – закричал петух, чтобы все знали, с какими подарками вернулась Ленивица. Не зря Мороз Иванович сказал ей на прощанье: "Какова работа, такова и награда". Лень была наказана прилюдно, для того чтобы все увидели: только труд создает истинные ценности.
.