Я слышала выражение «эмоциональные качели», оно означает бурные перепады эмоций. Чтобы описать мои впечатления по поводу этого величайшего поэта, скажу, что погружаясь в творчество В.В. Маяковского я окунулась в настоящую «эмоциональную центрифугу». Необъятное сочувствие я ощущала к этому Человеку, во время изучения его биографии. Не представляю, как мог смотреть на этот мир 16-ти летний парень, который ~год пробыл в одиночной камере.. Боявшийся грязи и одиночества, поэт, кинорежиссер, актер и даже художник, в будущем ставший новатором в системе стихосложений, останется моим любимым деятелем искусства на многие годы. Я со слезами на глазах читала поэму «Облако в штанах» и так чувственно переживала его душевные терзания в любовной лирике. Благодаря истории романа Брик и Маяковского я поборола в своем подсознании стереотипы о любовных отношениях, я осознала, что полиамория - абсолютно нормально и адекватно. Поэт, живший за 80 лет до моего рождения по становлению моей личности и это не может не удивлять. Болезнь, под названием «Пожар сердца» передалась и мне через строки его стихотворений. Думаю, Владимир Владимирович Маяковский - гениальный человек, понимание творений которого должно прийти к каждому читателю, который увлекается отечественной литературой
Герой однієї з найвідоміших комедій Мольєра "Міщанин-шляхтич" — такий собі пан Журден. Нажив він собі грошенят, а от роду був ну зовсім не аристократичного. А так хотілося панові Журдену стати одним із них — тобто дворянином. Це бажання настільки заволоділо його думками і всім його єством, що він став виглядати наївно, часом кумедно, а часом і зовсім по-дурному.
Мольєр часто зустрічався у житті з такими міщанами-шляхтичами, засліпленими бажанням "стрибнути вище голови". Про це свідчать афоризми видатного драматурга. Скажімо, такий: "Доброчесність — це перша ознака шляхетності, іменам я надаю набагато менше значення, ніж вчинкам".
Для того, щоб трохи зрівнятися зі шляхтичами, пан Журден винайняв для себе вчителів музики, танців, фехтування. Вони швидко зрозуміли недолугість свого учня і почали грати на його почуттях. Розмовляючи між собою, вчителі музики і танців визнають, що пан Журден вдає із себе галантного шляхтича, а сам анічогісінько не тямить у мистецтві, проте добре платить, і це найголовніше. Це, може, і добре, що пан Журден людина темна і аплодує кожній нісенітниці, бо за його гроші можна пробачити Журдену всяку дурість. Учитель музики наголошує на тому, що пан прославить їхній хист серед вельможного товариства: "...він нам плататиме за інших, а вони нас вихвалятимуть за нього".
Можна було б привітати бажання пана Журдена вивчати не лише мистецтво, а й науки, зокрема філософію, якби всі його зусилля не були спрямовані лише на те, щоб виглядати шляхетним в очах інших. До того ж через складність він відкинув логіку і процеси мислення, віддавши перевагу орфографії. Адже це заняття не вимагало ніяких розумових зусиль. Задоволений уроком, пан Журден звернувся до вчителя з проханням до написати ніжну записочку до однієї шляхетної дами. Вчитель погодився. Він тільки запитав, прозою чи віршем хоче написати пан. Журден був спантеличений. Вчителеві довелося пояснити значення слів "проза" і "вірш". Здивований Журден не втримався від репліки: "Далебі, понад сорок років розмовляю я прозою, а мені це ніколи й на думку не спадало".
Необъятное сочувствие я ощущала к этому Человеку, во время изучения его биографии. Не представляю, как мог смотреть на этот мир 16-ти летний парень, который ~год пробыл в одиночной камере.. Боявшийся грязи и одиночества, поэт, кинорежиссер, актер и даже художник, в будущем ставший новатором в системе стихосложений, останется моим любимым деятелем искусства на многие годы. Я со слезами на глазах читала поэму «Облако в штанах» и так чувственно переживала его душевные терзания в любовной лирике. Благодаря истории романа Брик и Маяковского я поборола в своем подсознании стереотипы о любовных отношениях, я осознала, что полиамория - абсолютно нормально и адекватно. Поэт, живший за 80 лет до моего рождения по становлению моей личности и это не может не удивлять. Болезнь, под названием «Пожар сердца» передалась и мне через строки его стихотворений.
Думаю, Владимир Владимирович Маяковский - гениальный человек, понимание творений которого должно прийти к каждому читателю, который увлекается отечественной литературой
Герой однієї з найвідоміших комедій Мольєра "Міщанин-шляхтич" — такий собі пан Журден. Нажив він собі грошенят, а от роду був ну зовсім не аристократичного. А так хотілося панові Журдену стати одним із них — тобто дворянином. Це бажання настільки заволоділо його думками і всім його єством, що він став виглядати наївно, часом кумедно, а часом і зовсім по-дурному.
Мольєр часто зустрічався у житті з такими міщанами-шляхтичами, засліпленими бажанням "стрибнути вище голови". Про це свідчать афоризми видатного драматурга. Скажімо, такий: "Доброчесність — це перша ознака шляхетності, іменам я надаю набагато менше значення, ніж вчинкам".
Для того, щоб трохи зрівнятися зі шляхтичами, пан Журден винайняв для себе вчителів музики, танців, фехтування. Вони швидко зрозуміли недолугість свого учня і почали грати на його почуттях. Розмовляючи між собою, вчителі музики і танців визнають, що пан Журден вдає із себе галантного шляхтича, а сам анічогісінько не тямить у мистецтві, проте добре платить, і це найголовніше. Це, може, і добре, що пан Журден людина темна і аплодує кожній нісенітниці, бо за його гроші можна пробачити Журдену всяку дурість. Учитель музики наголошує на тому, що пан прославить їхній хист серед вельможного товариства: "...він нам плататиме за інших, а вони нас вихвалятимуть за нього".
Можна було б привітати бажання пана Журдена вивчати не лише мистецтво, а й науки, зокрема філософію, якби всі його зусилля не були спрямовані лише на те, щоб виглядати шляхетним в очах інших. До того ж через складність він відкинув логіку і процеси мислення, віддавши перевагу орфографії. Адже це заняття не вимагало ніяких розумових зусиль. Задоволений уроком, пан Журден звернувся до вчителя з проханням до написати ніжну записочку до однієї шляхетної дами. Вчитель погодився. Він тільки запитав, прозою чи віршем хоче написати пан. Журден був спантеличений. Вчителеві довелося пояснити значення слів "проза" і "вірш". Здивований Журден не втримався від репліки: "Далебі, понад сорок років розмовляю я прозою, а мені це ніколи й на думку не спадало".