Какие чувства, эмоции вы испытали ‚ прочитав пьесу А.И.Островского "Снегурочка" ?
2. Кто из героев вам понравился и почему?
3. Почему Снегурочка готова погибнуть лишь за"-любви одно
мгновенье"?
4. Почему Снегурочка полюбила Мизгиря ? Любит ли Мизгирь ее
? =
5. Какие чувства вы испытали, узнав о гибели Снегурочки в конце
пьесы?
6. Кто из героев вам больше всего понравился и почему ?
Много легенд сложено о домбыре. Вот одна из них:
— Давно это было. Очень давно…
Еще, когда домбыра была четырехструнной.
Жил на свете великий и жестокий хан Темучжин, известный в истории древнего мира как Чингисхан, завоевавший и объединивший многие тюркские народы. У него был старший сын от первой жены Бортэ по имени Джучи.
Джучи-хан тоже стал великим полководцем, участвовавшим, вместе со своим отцом, в завоеваниях Средней Азии. Он командовал самостоятельным отрядом в низовьях реки Сыр-Дарьи.
Чингисхан был жестоким правителем, гнева которого боялись не только враги, но и подчиненные. Тогда жизнь кочевников заключалась в завоеваниях чужих земель, расширявших территориальные границы степного государства моголов (так раньше назывались монголы). Между войнами грозные степняки занимались скотоводством и охотой. Любили охотиться на диких зверей и дети Чингисхана.
Однажды с охоты не вернулся его любимый сын — Джучи и хан послал в степь гонцов с целью найти сына или принести весть о его судьбе.
Надо сказать, что в те годы у тюрков, в том числе и монголов, существовал закон: за хорошую «красную» весть щедро награждать, а за плохую «черную» — жестоко наказывать.
Узнав о смерти молодого хана, гонцы испугались гнева грозного отца и не вернулись. Чингисхан метался в припадке ярости, требуя принести ему хоть какую-нибудь весточку о судьбе наследника. Но все было напрасно. Подданные боялись жестокой казни и не решались открыть, неутешному отцу, правды.
И тогда пришел к хану старый акын. Он прожил долгую жизнь и не боялся смерти.
Поклонившись повелителю мира в пояс, он сказал: «О, великий хан, справедливость твоя не имеет границ. Слушай мою домбыру и ты узнаешь о судьбе своего сына».
И полилась печальная повесть о том, как охотился на диких куланов молодой хан Джучи, подстрелив одного из них. Но раненый кулан был разъярен и, ударив ногой охотника, поразил его насмерть…
Долго еще пела домбыра, рассказывая о неудачной охоте, долго текли слезы у жестокого властелина…
И повелел тогда старый хан казнить домбыру. И плеснули на нее из ковша раскаленный свинец.
Застонала домбыра, в последний раз прозвенели ее струны. И две из четырех струн не выдержав боли,… лопнули.
С той поры у домбыры осталось только две струны, но она по-прежнему поет.
…много легенд сложено о домбыре и это одна из них.
Волана — повелитель тіней, злий дух, йому і його почту належить фантастичний світ, чистилище, де спокутує свій гріх Понтій Пілат.
Сучасність, у яку увірвалися Воланд і його почет, проходить важке випробування істинами. Москва — столиця держави, що проголошувала себе царством істини, але тут люди встигли натворити стільки зла, що на його тлі нечиста сила здається доброю. У романі вона справедлива, допомагає тим, хто причетний до вічності, і карає справжніх грішників, виводить їх на чисту воду.
Воланду у всіх справах допомагають його помічники: кіт Бегемот, Коров'єв, Азазелло.
Кіт Бегемот — майстер побешкетувати, розіграти якогось грішника; Коров'єв володіє усіма мовами й жаргонами; суворий Азазелло надзвичайно винахідливий, коли треба когось вигнати з квартири №50, із Москви чи перенести з цього світу в той. І то по черзі, то втрьох чи вдвох вони створюють або страшні, або комедійні ситуації, але підкоряються всі вони силі Воланда.
З приходом нечистої сили в Москві стали відбуватися дивні речі. Директора вар'єте Стьопу Лиходєсва асистенти Воланда викидають із Москви в Ялту за те, що він нічого не розуміє у дорученій справі, дарма державну машину ганяє; великому театральному начальнику Семплеярову, який страждає тими ж вадами, дістається грандіозний сімейний скандал; без важких наслідків закінчується зустріч з нечистою силою Никанора Івановича, який бере хабарі, бюрократів і ледарів.
Зате суворе покарання чекає людей без фантазії. Фіндиректору Римському Воланд і його почет організували гаку сцену жахів, що він за хвилину стає старим сивим дідом. Страшно карають вони і буфетника за його жадібність. Маючи купу грошей, він їх береже, і Воланд говорить, що такі чоловіки, які не люблять вина, жінок, розваги, або важко хворі, або таємно ненавидять усіх навкруги.
Та найбільше покарання отримав Берліоз, керівник письменницької організації. Він вільно цитує Канта і Шиллера, але при цьому залишається невиправним догматиком. Розповідь Воланда про Ієшуа Га-Ноцрі захоплює його, та все одно він наполягає на своєму: ніякого Ієшуа, ніякого Ісуса Христа не було. І ні обізнаність Воланда, ні поява із повітря незвичайної фігури не можуть примусити Берліоза відмовитися від своїх переконань. Воланд терпіти не може слів "цього не може бути". Особливо якщо ці слова говорить безнадійним догматик.
Можливо, й без участі Воланда Берліозу трамваєм відрізало голову, але перетворити похорон у фарс — це вже справа нечистої сили.
Воланд вражає своїм незвичним виглядом. "Праве око із золотою іскрою на дні, що сверлило будь-кого до дна душі, ліве — порожне та чорне... Обличчя Воланда було скривлене набік, правий кутик вуст відтягнений донизу, на високому полисілому лобі були прорізані паралельні до гострих брів зморшки. Шкіру на обличчі Воланда, здавалось, навіки спалила засмага".
Михайло Булгаков неначе грається словом, легко і невимушено придумує образи, розповідає про дії, вмотивовуючи їх незвичними поглядами нечистої сили на Добро і Зло, Бога і Диявола, Світло і Темряву. Але за фантастичним сюжетом, ховається складна філософська концепція роману.
Не тільки сучасність перевіряється вічними істинами, але й вічні істини, стикаючись із сучасністю, заставляють задуматися про складність їхнього втілення в реальному, а не в ідеальному світі. Реальність світу така, що вічні істини перевіряються не тільки Богом, а й нечистою силою.