Николай Михайлович Карамзин — замечательный; поэт, прозаик и историограф. Он открыл своим соотечественникам «Историю государства Российского». Благодаря многолетнему титаническому труду Карамзина, русские люди узнали о самых отдаленных временах становления страны. Его труд — это не сухие факты и цифры, а жизнь во всем ее многообразии. Карамзин систематизировал, обобщил и художественно оформил колоссальный материал, накопленный летописцами. Писатель сумел донести до современников великий дух патрий отизма и самоотверженности первых «строителей» государства русского.
Но Николай Михайлович начинал свою деятельность литератора не с исторического жанра. Он привнес в Россию сентиментализм. Его повесть «Бедная Лиза» явилась новым этапом на пути развития русской литературы. После классицизма с характерными для него ограничениями и ходульными героями, сентиментализм явился настоящим откровением. Писатель раскрывает внутренний мир героев, их чувства и переживания. Это уже не слепки с людей, а сами живые и реальные герои.
«Милая Лиза! Я люблю тебя!», и сии слова отозвались во глубине души ее, как небесная, восхитительная музыка; она едва смела верить ушам своим и...— Эраст узнал, что он любим, любим страстно новым, чистым, открытым сердцем». Автор заставляет читателей сопереживать героям, жить их радостями и горестями.
Развивал в своем творчестве Карамзин и жанр исторической повести: «Наталья, боярская дочь», «Марфа-посадница» и другие. Отдал дань Николай Михайлович и поэзии:
Веют осенние ветры
В мрачной дубраве;
С шумом на землю валятся
Желтые листья.
Поле и сад опустели,
Сетуют холмы,
Пение в рощах умолкло —
Скрылися птички...
Странник печальный, утешься:
Вянет природа
Только на малое время;
Все оживится.
Его стихи многотемны: он писал о любви и природе, перемене человеческих чувств и о государыне. Не лишены, философского смысла его эпиграммы:
Что наша жизнь? Роман — Кто автор? Аноним.
Читаем по складам, смеемся, плачем... спим.
В небольшой фразе отражена философия жизни, Ее Многообразие.
Что есть жизнь наша? — Сказка.
А что любовь? — Ее завязка;
Конец печальный иль смешной.
Родись, люби — и Бог с тобой!
Работал Карамзин и в публицистическом жанре. Его статьи: «О книжной торговле и любви ко чтению в России», «Что нужно автору», «О любви к Отечеству и народной гордости» могут вполне соотнестись с нашим временем, они не менее актуальны для нас, хотя написаны в начале девятнадцатого века. Это лишний раз подчеркивает талант Карамзина, его умение заглянуть в суть вещей, которая мало меняется со временем. Карамзин — наш классик, а ее ценности вечны; наследие Николая Михайловича Карамзина — доказательство тому.
1. Про Ахіла автор говорить : прудконогий , богосвітлий, богоподібний, постійні епітети для Гектора: коней баских упокірник, божистий , шоломосяйний , осяйливий . Ахіллу було передбачене довге мирне життя або смерть на війні, але він іде на війну, бо вибрав коротке та уславлене життя. Гектор — троянський вождь, головний захисник міста, він переконаний у справедливості свого місця на війні. Обидва герої гинуть у боротьбі. І Гектору, і Ахіллу властиві доблесть, пристрасне бажання перемогти і прославитись. Обидва вони мужні, сильні, на їх рахунку багато подвигів та перемог. Вони є гідні супротивники, адже автор порівнює Ахілла з соколом та Гектора з високолетним орлом. Риси характеру Ахілла: мужність, сила, справедливість, егоїзм, почуття власної гідності, почуття героїчної честі , помста, благородство , жорстокість . Гектору притаманні мужність, людяність, жертовність, благородство, сумлінність , стриманість, ніжність , вірність. До рис, що характеризують обох, слід додати їх побожність. Ахілл звертається до богів, зокрема до Зевса. Гомер часто підкреслює побожність Гектора . Ахілл – улюбленець богів – доблесний воїн , його відвага не знає меж . Він вірний товариш, щирий і чесний. Разом з тим він нетерпеливий, нестримний у своєму роздратуванні, запальний та гнівний. Дуже чутливий в питаннях честі : після образи він відмовляється продовжувати війну, відкидає спроби примирення, хоч це призводить до важких наслідків для війська – гинуть ахейці. Після загибелі свого друга, одержимий жагою помсти, він іде на бій з Гектором, засліплений гнівом , знущається над його тілом . З іншого боку, герой сумує за своїм другом, гірко ридає біля матері , співчуває батькові Гектора. Ми бачимо в серці Ахіла душевну боротьбу між помстою і шляхетністю. Мужність Гектора – це результат розумної волі. Йому знайоме відчуття страху, але він навчився бути безстрашним. Гектор з сумом у серці залишає батьків, дружину и сина, бо він безмежно вірний обов’язку – захисті Трої. Позбавлений до богів, він віддає своє життя за рідну землю. Гектор людяний. Він ні разу не дорікнув Єлені, пробачає брату та не відчуває ненависті до них , хоч вони були винуватцями Троянської війни. У словах Гектора немає зневаги, зверхності . Він звертається до Ахіллеса як рівний до рівного , Ахіллес же виявляє повну зневагу до супротивника . Людяність Гектора та надмірна гнівливість Ахілла – відмінність між героями Гомера. Ахілл і Гектор — справжні герої свого часу . Для давніх греків вони були ідеалом воїна, героя, людини.
надеюсь
Объяснение:
Николай Михайлович Карамзин — замечательный; поэт, прозаик и историограф. Он открыл своим соотечественникам «Историю государства Российского». Благодаря многолетнему титаническому труду Карамзина, русские люди узнали о самых отдаленных временах становления страны. Его труд — это не сухие факты и цифры, а жизнь во всем ее многообразии. Карамзин систематизировал, обобщил и художественно оформил колоссальный материал, накопленный летописцами. Писатель сумел донести до современников великий дух патрий отизма и самоотверженности первых «строителей» государства русского.
Но Николай Михайлович начинал свою деятельность литератора не с исторического жанра. Он привнес в Россию сентиментализм. Его повесть «Бедная Лиза» явилась новым этапом на пути развития русской литературы. После классицизма с характерными для него ограничениями и ходульными героями, сентиментализм явился настоящим откровением. Писатель раскрывает внутренний мир героев, их чувства и переживания. Это уже не слепки с людей, а сами живые и реальные герои.
«Милая Лиза! Я люблю тебя!», и сии слова отозвались во глубине души ее, как небесная, восхитительная музыка; она едва смела верить ушам своим и...— Эраст узнал, что он любим, любим страстно новым, чистым, открытым сердцем». Автор заставляет читателей сопереживать героям, жить их радостями и горестями.
Развивал в своем творчестве Карамзин и жанр исторической повести: «Наталья, боярская дочь», «Марфа-посадница» и другие. Отдал дань Николай Михайлович и поэзии:
Веют осенние ветры
В мрачной дубраве;
С шумом на землю валятся
Желтые листья.
Поле и сад опустели,
Сетуют холмы,
Пение в рощах умолкло —
Скрылися птички...
Странник печальный, утешься:
Вянет природа
Только на малое время;
Все оживится.
Его стихи многотемны: он писал о любви и природе, перемене человеческих чувств и о государыне. Не лишены, философского смысла его эпиграммы:
Что наша жизнь? Роман — Кто автор? Аноним.
Читаем по складам, смеемся, плачем... спим.
В небольшой фразе отражена философия жизни, Ее Многообразие.
Что есть жизнь наша? — Сказка.
А что любовь? — Ее завязка;
Конец печальный иль смешной.
Родись, люби — и Бог с тобой!
Работал Карамзин и в публицистическом жанре. Его статьи: «О книжной торговле и любви ко чтению в России», «Что нужно автору», «О любви к Отечеству и народной гордости» могут вполне соотнестись с нашим временем, они не менее актуальны для нас, хотя написаны в начале девятнадцатого века. Это лишний раз подчеркивает талант Карамзина, его умение заглянуть в суть вещей, которая мало меняется со временем. Карамзин — наш классик, а ее ценности вечны; наследие Николая Михайловича Карамзина — доказательство тому.
І Гектору, і Ахіллу властиві доблесть, пристрасне бажання перемогти і прославитись. Обидва вони мужні, сильні, на їх рахунку багато подвигів та перемог. Вони є гідні супротивники, адже автор порівнює Ахілла з соколом та Гектора з високолетним орлом. Риси характеру Ахілла: мужність, сила, справедливість, егоїзм, почуття власної гідності, почуття героїчної честі , помста, благородство , жорстокість . Гектору притаманні мужність, людяність, жертовність, благородство, сумлінність , стриманість, ніжність , вірність. До рис, що характеризують обох, слід додати їх побожність. Ахілл звертається до богів, зокрема до Зевса. Гомер часто підкреслює побожність Гектора .
Ахілл – улюбленець богів – доблесний воїн , його відвага не знає меж . Він вірний товариш, щирий і чесний. Разом з тим він нетерпеливий, нестримний у своєму роздратуванні, запальний та гнівний. Дуже чутливий в питаннях честі : після образи він відмовляється продовжувати війну, відкидає спроби примирення, хоч це призводить до важких наслідків для війська – гинуть ахейці. Після загибелі свого друга, одержимий жагою помсти, він іде на бій з Гектором, засліплений гнівом , знущається над його тілом . З іншого боку, герой сумує за своїм другом, гірко ридає біля матері , співчуває батькові Гектора. Ми бачимо в серці Ахіла душевну боротьбу між помстою і шляхетністю.
Мужність Гектора – це результат розумної волі. Йому знайоме відчуття страху, але він навчився бути безстрашним. Гектор з сумом у серці залишає батьків, дружину и сина, бо він безмежно вірний обов’язку – захисті Трої. Позбавлений до богів, він віддає своє життя за рідну землю. Гектор людяний. Він ні разу не дорікнув Єлені, пробачає брату та не відчуває ненависті до них , хоч вони були винуватцями Троянської війни. У словах Гектора немає зневаги, зверхності . Він звертається до Ахіллеса як рівний до рівного , Ахіллес же виявляє повну зневагу до супротивника . Людяність Гектора та надмірна гнівливість Ахілла – відмінність між героями Гомера.
Ахілл і Гектор — справжні герої свого часу . Для давніх греків вони були ідеалом воїна, героя, людини.