Я хочу вам рассказать историю. Давным давно не помню точно в каком веке жила русалка но точно помню что люди не любили русалок они считали их демонами ведь они не такие как они. У нее было 2 сестры и мама .Отец ее умер ей было 1 годик но люди уже нападали на русалок .Русалку звали Эмили было ей 19 лет.Ее нежное имя, изящные движение и утонченный голос все парни любили Эмили но она отвергала их любовь.Говоря нет бабочек в животе и буря эмоций.Но как-то она выплыла без разрешение матушки и увидела его того самого в ком она увидела любовь.Глаза его словно голубое яркое молодое небо.волосы словно солнышко сияет.Он тогда кидал камушки в океан и Эмили спряталась за большим камнем.Но вдруг он побежал обратно в дом. Эмили тоже поплыла обратно.Но она не могла без него дни и ночи сидела и мечтала о нем.И пошла она к местной калдуньи и попросила ноги она сказала что даст их ей но она взамен волосы ее сестер и матери.Та согласилась и ночью когда они спали она им отрезала их волосы.И отдала калдуньи та дала ей ноги и сказала что если она тронется воды она снова станет русалкой.Эмили выпила зелье и у нее начали расти ноги.И она оказалась на суши.Вдруг она встретила его и побежала к нему тот с удивлением пошел у ней , а Эмили сказала что она его любит его восхетило ее наивность и изящество.Она ему понравилось и так они начали вместе они были неразлучны и вскоре женились но как-то они гуляли возле океана где они в первый раз встретились.Эмили не чайной наступила в океан и вдруг у нее место ног стал рости рыбьи хвост.Он был удивлен.Ведь люди и русалки воевали он должен был ее убить но он ее любил.Он взял ее на руки как когда то брал ее на свадьбе и отпустил в океан и ушел.Оба они плакали Эмили провожала его ее мокрыми глазами но он скрылся из виду она у плыла обратно в океан.И каждый раз когда она приплывает ей все напоминает его.Я считаю ее поступок глупым но ради любви люди русалки готовы на все
Незабутні дні, проведені серед смерекових лісів і гомінливих річок Гуцудьщини, надихнули М. Коцюбинського створити прекрасну пісню про кохання — повість "Тіні забутих предків". Це, безумовно, перлина української літератури, яка допомагає читачам поринути у чарівний світ величезної й таємничої природи Карпат, збагнути загадковий характер гуцулів, які створили безліч казок, легенд, переказів, символів. Усі герої повісті живуть у вічній гармонії з природою.
Головне в сюжеті твору — короткочасне, як весна, кохання Івана й Марічки —справжніх дітей природи. На жаль, щастя двох закоханих сердець було дуже швидкоплинним! Природа й кохання допомагали розкрити найкращі сторони їхніх душ, які не тільки можуть чути мелодію гір, лісів, струмків і водограїв, а й здатні творити свою музику почуттів. Світ для Івана й Марічки — "як казка, повна чудес". Ось чому М. Коцюбинський вводить у текст повісті любовну коломийку — один з найпоширеніших уснопоетичних жанрів на Гуцульщині. Він подає їх як заспів до окремих епізодів, вводить у діалоги, вплітає час від часу в свою розповідь. При зустрічі з Марічкою Іван грає мелодію невідомої пісні. Він, як і Лукаш Лесі Українки, захоплюється грою на сопілці, тією грою намагається передати свої почуття коханій дівчині. Іван щиро кохає чисту, з багатою душею Марічку, хоча їхні родини й ворогують, навіть вбивають одне одного, але кохання розцвіло так просто, природно, що не виникає сумніву — це назавжди! Марічка линула до Івана, "як самичка до дикого голуба", співаючи таку легеньку, прозору коломийку:
Незабутні дні, проведені серед смерекових лісів і гомінливих річок Гуцудьщини, надихнули М. Коцюбинського створити прекрасну пісню про кохання — повість "Тіні забутих предків". Це, безумовно, перлина української літератури, яка допомагає читачам поринути у чарівний світ величезної й таємничої природи Карпат, збагнути загадковий характер гуцулів, які створили безліч казок, легенд, переказів, символів. Усі герої повісті живуть у вічній гармонії з природою.
Головне в сюжеті твору — короткочасне, як весна, кохання Івана й Марічки —справжніх дітей природи. На жаль, щастя двох закоханих сердець було дуже швидкоплинним! Природа й кохання допомагали розкрити найкращі сторони їхніх душ, які не тільки можуть чути мелодію гір, лісів, струмків і водограїв, а й здатні творити свою музику почуттів. Світ для Івана й Марічки — "як казка, повна чудес". Ось чому М. Коцюбинський вводить у текст повісті любовну коломийку — один з найпоширеніших уснопоетичних жанрів на Гуцульщині. Він подає їх як заспів до окремих епізодів, вводить у діалоги, вплітає час від часу в свою розповідь. При зустрічі з Марічкою Іван грає мелодію невідомої пісні. Він, як і Лукаш Лесі Українки, захоплюється грою на сопілці, тією грою намагається передати свої почуття коханій дівчині. Іван щиро кохає чисту, з багатою душею Марічку, хоча їхні родини й ворогують, навіть вбивають одне одного, але кохання розцвіло так просто, природно, що не виникає сумніву — це назавжди! Марічка линула до Івана, "як самичка до дикого голуба", співаючи таку легеньку, прозору коломийку: