Собака неизвестной породы. «Это была лохматая собака, величиной с обыкновенную дворняжку, какой-то серо–лиловой шерсти.Правый глаз ее был крив, а левое ухо почему-то с разрезом. Она взвизгивала и прыгала, служила, ходила на задних лапах, бросалась на спину всеми четырьмя лапами вверх и лежала без движенья как мертвая...» Ее первым именем–кличкой названа 4‑я глава десятой книги романа — «Жучка», в которой она играет важную роль: скрашивает последние дни умирающего Илюшечки Снегирева и ярко выявляет характер Коли Красоткина . А дело в том, что лакей Смердяков подучил Илюшу «зверской шутке» — воткнуть в кусок хлеба булавку и бросить бездомной Жучке. Та хлеб проглотила, «завизжала, завертелась и пустилась бежать». Илюша и так был потрясен,рыдал и плакал, а тут еще его старший товарищ и покровитель Коля Красоткин объявил ему за это бойкот. После этого Илюша совсем как с ума сошел: пообещал всем собакам хлеб с булавками бросать, на самого Колю с ножиком бросился и ранил в ногу, Алексею Карамазову палец укусил... И вот у постели умирающего Илюши появляется великолепный и величественный вождь всех мальчишек-школьников Коля Красоткин, но радость Илюши тут же была омрачена:безжалостный Коля все время говорит про пропавшую-погубленную Жучку и свою новую великолепную собаку Перезвон, чем вызывает у больного мальчика слезы, а у присутствующих явное негодование... Как вдруг врывается в двери Перезвон и, конечно,оказывается, что это и есть та самая Жучка,которую Коля отыскал, выдрессировал (из-за чего и не приходил так долго, желая сделать сюрприз) и так и остался в неведении, что чуть совсем не убил этим своим добрым сюрпризом Илюшу.
Твір розміщено в остап вишня (губенко) від Tvir в Понедельник 1 апреля
Легран Вільям — людина, що знайшла скарб завдяки своїй винахідливості й вірі в обґрунтованість переказів, які іншим здавалися тільки легендою. Л. походить зі стародавньої гугенотської сім’ї; невдачі позбавили його багатств і довели до вбогості. Як озивається про Л. його друг-оповідач, «він відмінно утворений і наділений незвичайними здатностями, але разом з тим заражений мізантропією й страждає від хворобливого стану розуму, упадаючи поперемінно те в захопленість, то в похмурість». На майже безлюдному Селливановом острові, де Л. шукає самоти, він виявляє дивного жука й пергамент, за до яких довідається місцезнаходження скарбу капітана Кидда, героя народних балад, що оспівують цього відважного пірата, що жив за два сторіччя до описуваних подій. Скарб допомагає Л. повернути ніколи втрачене багатство.
Оповідачеві, старому слузі-негрові Юпітеру, і читачам дії Л. стають зрозумілими тільки у фіналі, а доти він здається хворим або божевільним, тоді як на перевірку Л. нагадує Дюпена, володіючи настільки ж твердою розважливістю. По вважав, що всьому незрозуміле й таємничому є логічне пояснення: Л. «не давав своїм думкам збитися зі шляхи, логіка ж допускала тільки одне рішення»
служила, ходила на задних лапах, бросалась на спину всеми четырьмя лапами вверх и лежала без движенья как мертвая...» Ее первым именем–кличкой названа 4‑я глава десятой
книги романа — «Жучка», в которой она играет важную роль: скрашивает последние дни умирающего Илюшечки Снегирева и ярко выявляет характер Коли Красоткина . А дело в том, что лакей Смердяков подучил Илюшу «зверской шутке» — воткнуть в кусок хлеба булавку и бросить бездомной Жучке. Та хлеб
проглотила, «завизжала, завертелась и пустилась бежать». Илюша и так был потрясен,рыдал и плакал, а тут еще его старший товарищ и покровитель Коля Красоткин объявил ему за это бойкот. После этого Илюша совсем как с ума сошел: пообещал всем собакам хлеб с булавками бросать, на
самого Колю с ножиком бросился и ранил в ногу, Алексею Карамазову палец укусил... И вот у постели умирающего Илюши появляется
великолепный и величественный вождь всех мальчишек-школьников Коля Красоткин, но радость Илюши тут же была омрачена:безжалостный Коля все время говорит про пропавшую-погубленную Жучку и свою новую великолепную собаку Перезвон, чем вызывает у больного мальчика слезы, а у присутствующих явное негодование... Как вдруг врывается в двери Перезвон и, конечно,оказывается, что это и есть та самая Жучка,которую Коля отыскал, выдрессировал (из-за
чего и не приходил так долго, желая сделать сюрприз) и так и остался в неведении, что чуть совсем не убил этим своим добрым сюрпризом Илюшу.
Золотий жук характеристика образа Вільяма Леграна
Твір розміщено в остап вишня (губенко) від Tvir в Понедельник 1 апреля
Легран Вільям — людина, що знайшла скарб завдяки своїй винахідливості й вірі в обґрунтованість переказів, які іншим здавалися тільки легендою. Л. походить зі стародавньої гугенотської сім’ї; невдачі позбавили його багатств і довели до вбогості. Як озивається про Л. його друг-оповідач, «він відмінно утворений і наділений незвичайними здатностями, але разом з тим заражений мізантропією й страждає від хворобливого стану розуму, упадаючи поперемінно те в захопленість, то в похмурість». На майже безлюдному Селливановом острові, де Л. шукає самоти, він виявляє дивного жука й пергамент, за до яких довідається місцезнаходження скарбу капітана Кидда, героя народних балад, що оспівують цього відважного пірата, що жив за два сторіччя до описуваних подій. Скарб допомагає Л. повернути ніколи втрачене багатство.
Оповідачеві, старому слузі-негрові Юпітеру, і читачам дії Л. стають зрозумілими тільки у фіналі, а доти він здається хворим або божевільним, тоді як на перевірку Л. нагадує Дюпена, володіючи настільки ж твердою розважливістю. По вважав, що всьому незрозуміле й таємничому є логічне пояснення: Л. «не давав своїм думкам збитися зі шляхи, логіка ж допускала тільки одне рішення»