Главным героем рассказа И. С. Тургенева «Муму» является Герасим. Моё отношение к Герасиму хорошее, потому что он добрый (дарил подарки Татьяне собачку из болота), трудолюбивый (во дворе и в его каморке всегда чисто и аккуратно), в общем, замечательный человек.
Герасим родился и жил в деревне, его силе можно было позавидовать. Наверное, этой силой и приглянулся мужчина барыне, и она забрала его в свой московский дом. Там Герасим стал работать дворником.
Сначала он чувствовал себя несчастным, скучал, потому что привык жить в деревне. Одежда у Герасима была немножко плоховата. Ему купили сапоги, кафтан на лето сшили, а на зиму – тулуп. Герасим – очень сильный, строгий, дружелюбный (всегда всем), но чужих во двор не пускает, а остальная челядь его побаивается. Объяснялся Герасим с людьми знаками, потому что был глухонемым.
Герасим дарит Татьяне подарки, потому что она ему нравится собачку и ухаживает за ней, охраняет своих хозяев от воров. Он – хороший человек и поступки у него хорошие.
Герасим считает людей «своими», а вот люди его побаиваются.
Даже автор относится к герою своего рассказа хорошо. Он его уважает за хорошие поступки.
Герасим отличался от всех тем, что он был глухонемым. Но это не стало его главным отличием от других работников барыни.
Несмотря на то, что барыня лишила Герасима всего того, что он любил: жизни в деревне, Татьяны и собаки Муму, он нашёл в себе силы выполнить последний приказ и ушёл навсегда в свой деревенский домик. Так он стал независимым, не испугавшись даже, что его могут наказать за побег.
Сьогодні дочитав книгу польського письменника "Хрестоносці". Ніколи більше не мріятиму про лицарські часи. Виявилося, що звання лицаря — то звання розбійника з битого шляху.
Проте деякі риси баронів-розбійників викликали в мене повагу. Насамперед, це наявність ідеалу, яким повинен бути лицар. Цьому ідеалу відповідав франкський граф Роланд. Скоріше, він сам і був цим ідеалом.
По-перше, він виконував свої обов'язки перед сюзереном і був вірним васалом. Через те він охоче виконує смертельно небезпечне завдання тримати оборону у Ронсенвальській ущелині. Тим паче, що це відповідає другій головній чесноті ідеального лицаря — бути відважним воїном на турнірі і справжній війні. До того ж тут була війна "за християнську віру" з "безбожними" маврами. Хоча сам Христос, мабуть, не впізнав би свого вчення в тому, у що вірив звитяжний граф.
Як кожний лицар, Роланд поважає свою зброю. Його меч і його сигнальний ріг мають власні імена, як найближчі друзі. І до друзів ставиться так, як до зброї. Бо ж і від них залежить виконання воїнського кодексу.
Але Роланд відважний до нестями. Його почуття особистої честі переходить у сваволю. Він не хоче ані з ким ділити славу. Через те гине сам і губить тисячі франків. Бо що життя лицаря, як не гонитва за славою? Тому його розуміють і підтримують інші герої битви. Кузен, наприклад, стримує його, коли Роланд збирається сурмити у свій ріг Оліфант: все одно, Карл не встигне, а хоробрі повинні вмерти без жалю.
Та сам граф гірко карається, коли наприкінці битви розуміє, що загинули 12 перів Франції, друг і родич Олів'є. І це незважаючи на те, що сарацини тікають, залишивши поле битви за Роландом.
Бо, зрештою, найбільше почуття, яке живе у душі лицаря, — це патріотизм, вірне служіння Франції та її королю. Слава Роланда — слава Франції, ганьба Роланда — ганьба батьківщини. Честь лицаря свята, бо то є честь його вітчизни. Ось що головне для ідеалу лицаря середньовічної доби.
Объяснение:
Главным героем рассказа И. С. Тургенева «Муму» является Герасим. Моё отношение к Герасиму хорошее, потому что он добрый (дарил подарки Татьяне собачку из болота), трудолюбивый (во дворе и в его каморке всегда чисто и аккуратно), в общем, замечательный человек.
Герасим родился и жил в деревне, его силе можно было позавидовать. Наверное, этой силой и приглянулся мужчина барыне, и она забрала его в свой московский дом. Там Герасим стал работать дворником.
Сначала он чувствовал себя несчастным, скучал, потому что привык жить в деревне. Одежда у Герасима была немножко плоховата. Ему купили сапоги, кафтан на лето сшили, а на зиму – тулуп. Герасим – очень сильный, строгий, дружелюбный (всегда всем), но чужих во двор не пускает, а остальная челядь его побаивается. Объяснялся Герасим с людьми знаками, потому что был глухонемым.
Герасим дарит Татьяне подарки, потому что она ему нравится собачку и ухаживает за ней, охраняет своих хозяев от воров. Он – хороший человек и поступки у него хорошие.
Герасим считает людей «своими», а вот люди его побаиваются.
Даже автор относится к герою своего рассказа хорошо. Он его уважает за хорошие поступки.
Герасим отличался от всех тем, что он был глухонемым. Но это не стало его главным отличием от других работников барыни.
Несмотря на то, что барыня лишила Герасима всего того, что он любил: жизни в деревне, Татьяны и собаки Муму, он нашёл в себе силы выполнить последний приказ и ушёл навсегда в свой деревенский домик. Так он стал независимым, не испугавшись даже, что его могут наказать за побег.
ОбъРоланд — ідеал лицаря середньовічної доби
Сьогодні дочитав книгу польського письменника "Хрестоносці". Ніколи більше не мріятиму про лицарські часи. Виявилося, що звання лицаря — то звання розбійника з битого шляху.
Проте деякі риси баронів-розбійників викликали в мене повагу. Насамперед, це наявність ідеалу, яким повинен бути лицар. Цьому ідеалу відповідав франкський граф Роланд. Скоріше, він сам і був цим ідеалом.
По-перше, він виконував свої обов'язки перед сюзереном і був вірним васалом. Через те він охоче виконує смертельно небезпечне завдання тримати оборону у Ронсенвальській ущелині. Тим паче, що це відповідає другій головній чесноті ідеального лицаря — бути відважним воїном на турнірі і справжній війні. До того ж тут була війна "за християнську віру" з "безбожними" маврами. Хоча сам Христос, мабуть, не впізнав би свого вчення в тому, у що вірив звитяжний граф.
Як кожний лицар, Роланд поважає свою зброю. Його меч і його сигнальний ріг мають власні імена, як найближчі друзі. І до друзів ставиться так, як до зброї. Бо ж і від них залежить виконання воїнського кодексу.
Але Роланд відважний до нестями. Його почуття особистої честі переходить у сваволю. Він не хоче ані з ким ділити славу. Через те гине сам і губить тисячі франків. Бо що життя лицаря, як не гонитва за славою? Тому його розуміють і підтримують інші герої битви. Кузен, наприклад, стримує його, коли Роланд збирається сурмити у свій ріг Оліфант: все одно, Карл не встигне, а хоробрі повинні вмерти без жалю.
Та сам граф гірко карається, коли наприкінці битви розуміє, що загинули 12 перів Франції, друг і родич Олів'є. І це незважаючи на те, що сарацини тікають, залишивши поле битви за Роландом.
Бо, зрештою, найбільше почуття, яке живе у душі лицаря, — це патріотизм, вірне служіння Франції та її королю. Слава Роланда — слава Франції, ганьба Роланда — ганьба батьківщини. Честь лицаря свята, бо то є честь його вітчизни. Ось що головне для ідеалу лицаря середньовічної доби.
яснение: