ответ:Однією із найпопулярніших п'єс Бернарда Шоу є його драма "Пігмаліон". Сюжет її навіяний автору давньогрецьким міфом про скульптора Пігмаліона, який закохався у своє створіння — статую прекрасної Галатеї і силою свого кохання ожи-вив її. У п'єсі Б. Шоу історія дещо інша. Зовсім випадково відомий учений-лінгвіст Генрі Хіггінс зустрічається із молодою дівчиною Елізою, яка продавала на вулиці квіти й на парі із полковником у відставці Пікерінгом, який теж займався мовознавством, береться перетворити цю вуличну квіткарку на світську герцогиню. Полковник Пікерінг обіцяє Хіггінсу сплатити все, скільки буде коштувати цей експеримент, ще й до того обіцяє визнати професора найталановитішим педагогом у світі.
Починається незвичайний експеримент. Професор Хіггінс активно береться за справу. Але й завдання в нього не з легких: вулична квіткарка з явно визначеним мессонгрівським діалектом, яка і уявлення не має про світські манери поведінки, повинна в досить-таки короткий відрізок часу опанувати не лише літературну мову, а й набути навичок поведінки, які властиві дамі з вищого світу. Власне кажучи, професорові потрібно створити нову людину, нову особистість. Генрі Хіггінс ретельно береться за свої обов'язки вчителя: старанно й наполегливо навчає дівчину, як правильно вимовляти слова, будувати речення, працює над збільшенням її словникового запасу, слідкує за тим, щоб у мові дівчини не було нічого притаманного її колишньому оточенню. Але йому довелося не лише працювати з Елізою над правилами фонетики й орфоепії. Не менше важило й те, як дівчина вміла поводитися в суспільстві. Хіггінс водив Елізу на концерти класичної музики, в оперу, на художні виставки, навчав, як поводити себе в тій чи іншій ситуації, прищеплював гарні манери.
"Але якби ви знали, як це цікаво — узяти людину й навчити її говорити інакше, ніж вона говорила до цього часу, зробити з неї зовсім іншу, нову істоту. Адже це означає — знищити провалля, яке відділяє клас від класу, душу від душі", — каже Хіггінс.
Проте й учениця була дуже здібна: вона мала тонкий слух, неабиякі лінгвістичні здібності, відзначалася старанністю й дуже швидко у навчанні, підвищувала свою загальну культуру. Та, на свою біду, Еліза закохалася не лише у навчання, а й у свого вчителя. А він, цей експериментатор, зовсім не думав і не цікавився, що у дівчини є душа, людська гідність, що їй властиві якісь високі помисли й почуття.
Його цікавив лише експеримент і його результат, а не його маленьке "піддослідне кроленятко", на яке він зовсім не звертав уваги й не визнавав за рівну йому людину. Еліза була лише об'єктом його дослідження і застосування його методів.
Нарешті настав час іспиту. На пікніку, званому обіді, в опері Еліза поводилася як справжня герцогиня, чаруючи всіх присутніх не лише своєю незвичайною вродою, а й вишуканими манерами й бездоганною літературною мовою. Хіггінс радіє. Честолюбство його потішено. Парі виграно.
"Все-таки це була значна подія. Ми отримали блискучу перемогу", — каже полковник Пікерінг.
Експеримент закінчився вдало. І стомлений Хіггінс заявляє полковнику: "Більше я виробництвом герцогинь не займаюся". І ніхто з них — ні професор Хіггінс, ні полковник Пікерінг — не замислюються над тим, що буде далі з дівчиною. Що вона не діаманти, які на деякий час взяли в заставу, а коли вони вже непотрібні, їх можна віднести назад. Світ, з якого вона вийшла, Еліза вже давно переросла й не може й не хоче повернутися до минулого. Але й майбутнє її досить туманне, її почуттів Хіггінс не поділяє. Як складеться її доля?
"На що я гідна, до чого ви мене пристосували?" — каже вона своєму вчителю. Але ці питання професора Хіггінса зовсім не хвилюють. Більше того, навчивши дівчину правильно й красиво говорити, гарним манерам, сам він у її присутності дозволяє собі нечемно поводитись із нею, навіть вживати негарні слова. Дивиться на Елізу, як на якесь бездушне створіння.
"Я сам зробив це єство із пучка гнилої моркви ковентгарденського ринку", —-виголошує Генрі Хіггінс. І це заявляє професор лінгвістики! Чи не час зайнятися вихованням його самого й завдяки якомусь експерименту розбудити його черству, егоїстичну душу.
А як шкода, що Елізі — гарній, розумній, талановитій дівчині — немає гідного місця в сучасній буржуазній Англії. Слід лише сподіватися, що все ж цей експеримент професора Хіггінса дасть можливість Елізі не розгубитися в цьому жорстокому світі, знайти пристосування своїм набутим знанням, зберегти свою людську гідність.
Ранние годыРодился Федор Иванович Тютчев 23 ноября (5 декабря) 1803 года в усадьбе Овстуг Орловской губернии.В биографии Тютчева начальное образование было получено дома. Он изучал поэзию Древнего Рима и латынь. Затем он обучался в университете Москвы на отделении словесности.Окончив университет 1821 году, начинает работать в Коллегии иностранных дел. В качестве дипломата отправляется в Мюнхен. Впоследствии поэт проводит за границей 22 года. Там же была встречена большая и самая главная в жизни любовь Тютчева – Элеонора Петерсон. В браке у них родилось три дочери.Начало литературного путиПервый период в творчестве Тютчева приходится на 1810-1820 года. Тогда были написаны юношеские стихотворения, весьма архаичные и похожие на поэзию века. Второй период творчества писателя (20е – 40е годы) характеризуется использованием форм европейского романтизма и русской лирики. Его поэзия в этот период становится более оригинальной.Возвращение в РоссиюА 1844 году Тютчев вернулся в Россию. С 1848 года занимает должность старшего цензора в министерстве иностранных дел. Вместе с тем принимает активное участие в кружке Белинского, участниками которого также были Иван Тургенев, Николай Некрасов, Иван Гончаров и другие.Третьим периодом его творчества стали 50-е – начало 70-х годов. Стихотворения Тютчева в этот период не выходят в печать, а произведения свои он пишет в основном на политическую тематику. Биография Федора Тютчева в конце 1860-х годов была неудачной как в личной жизни, так и в творческой. Вышедший в 1868 году сборник лирики Тютчева, кратко говоря, не получил большой популярности.Смерть и наследиеБеды сломили его, здоровье ухудшилось, а 15 июля 1873 года Федор Иванович умер в Царском Селе. Поэта похоронили в Санкт-Петербурге на Новодевичьем кладбище.Поэзия Тютчева насчитывает немногим более 400 стихотворений. Тема природы — одна из самых распространенных лирике поэта. Так пейзажи, динамичность, многоликость как будто живой природы показаны в таких произведениях Тютчева: «Осень», «Весенние воды», «Чародейкою зимою», а также многих других. Изображение не только природы, но и подвижность, мощь потоков наряду с красотой воды на фоне неба показана в стихотворении Тютчева «Фонтан».Любовная лирика Тютчева является еще одной важнейшей тематикой поэта. Буйность чувств, нежность, напряженность проявляются в стихах Тютчева. Любовь, как трагедия, как болезненные переживания, представлена поэтом в стихах из цикла, называемого «денисьевским» (составленном из стихов, посвященных Е. Денисьевой, возлюбленной поэта). Стихотворения Тютчева, написанные для детей, входят в школьную программу и изучаются учащимися разных классов.Интересные фактыТютчев был очень влюбчивым человеком. В его жизни была связь с графиней Амалией, затем женитьба на Э. Петерсон. После ее смерти второй женой Тютчева стала Эрнестина Дернберг. Но и ей он изменял в течение 14 лет с другой возлюбленной — Еленой Денисьевой.Всем своим любимым женщинам поэт посвящал стихи.Всего у поэта родилось 9 детей от разных браков.Оставаясь всю жизнь на государственной службе, Федор Иванович Тютчев так и не стал профессиональным литератором.Тютчев посвятил два стихотворения Александру Пушкину: «К оде Пушкина на Вольность» и «29 января 1837».
ответ:Однією із найпопулярніших п'єс Бернарда Шоу є його драма "Пігмаліон". Сюжет її навіяний автору давньогрецьким міфом про скульптора Пігмаліона, який закохався у своє створіння — статую прекрасної Галатеї і силою свого кохання ожи-вив її. У п'єсі Б. Шоу історія дещо інша. Зовсім випадково відомий учений-лінгвіст Генрі Хіггінс зустрічається із молодою дівчиною Елізою, яка продавала на вулиці квіти й на парі із полковником у відставці Пікерінгом, який теж займався мовознавством, береться перетворити цю вуличну квіткарку на світську герцогиню. Полковник Пікерінг обіцяє Хіггінсу сплатити все, скільки буде коштувати цей експеримент, ще й до того обіцяє визнати професора найталановитішим педагогом у світі.
Починається незвичайний експеримент. Професор Хіггінс активно береться за справу. Але й завдання в нього не з легких: вулична квіткарка з явно визначеним мессонгрівським діалектом, яка і уявлення не має про світські манери поведінки, повинна в досить-таки короткий відрізок часу опанувати не лише літературну мову, а й набути навичок поведінки, які властиві дамі з вищого світу. Власне кажучи, професорові потрібно створити нову людину, нову особистість. Генрі Хіггінс ретельно береться за свої обов'язки вчителя: старанно й наполегливо навчає дівчину, як правильно вимовляти слова, будувати речення, працює над збільшенням її словникового запасу, слідкує за тим, щоб у мові дівчини не було нічого притаманного її колишньому оточенню. Але йому довелося не лише працювати з Елізою над правилами фонетики й орфоепії. Не менше важило й те, як дівчина вміла поводитися в суспільстві. Хіггінс водив Елізу на концерти класичної музики, в оперу, на художні виставки, навчав, як поводити себе в тій чи іншій ситуації, прищеплював гарні манери.
"Але якби ви знали, як це цікаво — узяти людину й навчити її говорити інакше, ніж вона говорила до цього часу, зробити з неї зовсім іншу, нову істоту. Адже це означає — знищити провалля, яке відділяє клас від класу, душу від душі", — каже Хіггінс.
Проте й учениця була дуже здібна: вона мала тонкий слух, неабиякі лінгвістичні здібності, відзначалася старанністю й дуже швидко у навчанні, підвищувала свою загальну культуру. Та, на свою біду, Еліза закохалася не лише у навчання, а й у свого вчителя. А він, цей експериментатор, зовсім не думав і не цікавився, що у дівчини є душа, людська гідність, що їй властиві якісь високі помисли й почуття.
Його цікавив лише експеримент і його результат, а не його маленьке "піддослідне кроленятко", на яке він зовсім не звертав уваги й не визнавав за рівну йому людину. Еліза була лише об'єктом його дослідження і застосування його методів.
Нарешті настав час іспиту. На пікніку, званому обіді, в опері Еліза поводилася як справжня герцогиня, чаруючи всіх присутніх не лише своєю незвичайною вродою, а й вишуканими манерами й бездоганною літературною мовою. Хіггінс радіє. Честолюбство його потішено. Парі виграно.
"Все-таки це була значна подія. Ми отримали блискучу перемогу", — каже полковник Пікерінг.
Експеримент закінчився вдало. І стомлений Хіггінс заявляє полковнику: "Більше я виробництвом герцогинь не займаюся". І ніхто з них — ні професор Хіггінс, ні полковник Пікерінг — не замислюються над тим, що буде далі з дівчиною. Що вона не діаманти, які на деякий час взяли в заставу, а коли вони вже непотрібні, їх можна віднести назад. Світ, з якого вона вийшла, Еліза вже давно переросла й не може й не хоче повернутися до минулого. Але й майбутнє її досить туманне, її почуттів Хіггінс не поділяє. Як складеться її доля?
"На що я гідна, до чого ви мене пристосували?" — каже вона своєму вчителю. Але ці питання професора Хіггінса зовсім не хвилюють. Більше того, навчивши дівчину правильно й красиво говорити, гарним манерам, сам він у її присутності дозволяє собі нечемно поводитись із нею, навіть вживати негарні слова. Дивиться на Елізу, як на якесь бездушне створіння.
"Я сам зробив це єство із пучка гнилої моркви ковентгарденського ринку", —-виголошує Генрі Хіггінс. І це заявляє професор лінгвістики! Чи не час зайнятися вихованням його самого й завдяки якомусь експерименту розбудити його черству, егоїстичну душу.
А як шкода, що Елізі — гарній, розумній, талановитій дівчині — немає гідного місця в сучасній буржуазній Англії. Слід лише сподіватися, що все ж цей експеримент професора Хіггінса дасть можливість Елізі не розгубитися в цьому жорстокому світі, знайти пристосування своїм набутим знанням, зберегти свою людську гідність.
Второй период творчества писателя (20е – 40е годы) характеризуется использованием форм европейского романтизма и русской лирики. Его поэзия в этот период становится более оригинальной.Возвращение в РоссиюА 1844 году Тютчев вернулся в Россию. С 1848 года занимает должность старшего цензора в министерстве иностранных дел. Вместе с тем принимает активное участие в кружке Белинского, участниками которого также были Иван Тургенев, Николай Некрасов, Иван Гончаров и другие.Третьим периодом его творчества стали 50-е – начало 70-х годов. Стихотворения Тютчева в этот период не выходят в печать, а произведения свои он пишет в основном на политическую тематику.
Биография Федора Тютчева в конце 1860-х годов была неудачной как в личной жизни, так и в творческой. Вышедший в 1868 году сборник лирики Тютчева, кратко говоря, не получил большой популярности.Смерть и наследиеБеды сломили его, здоровье ухудшилось, а 15 июля 1873 года Федор Иванович умер в Царском Селе. Поэта похоронили в Санкт-Петербурге на Новодевичьем кладбище.Поэзия Тютчева насчитывает немногим более 400 стихотворений. Тема природы — одна из самых распространенных лирике поэта. Так пейзажи, динамичность, многоликость как будто живой природы показаны в таких произведениях Тютчева: «Осень», «Весенние воды», «Чародейкою зимою», а также многих других. Изображение не только природы, но и подвижность, мощь потоков наряду с красотой воды на фоне неба показана в стихотворении Тютчева «Фонтан».Любовная лирика Тютчева является еще одной важнейшей тематикой поэта. Буйность чувств, нежность, напряженность проявляются в стихах Тютчева. Любовь, как трагедия, как болезненные переживания, представлена поэтом в стихах из цикла, называемого «денисьевским» (составленном из стихов, посвященных Е. Денисьевой, возлюбленной поэта).
Стихотворения Тютчева, написанные для детей, входят в школьную программу и изучаются учащимися разных классов.Интересные фактыТютчев был очень влюбчивым человеком. В его жизни была связь с графиней Амалией, затем женитьба на Э. Петерсон. После ее смерти второй женой Тютчева стала Эрнестина Дернберг. Но и ей он изменял в течение 14 лет с другой возлюбленной — Еленой Денисьевой.Всем своим любимым женщинам поэт посвящал стихи.Всего у поэта родилось 9 детей от разных браков.Оставаясь всю жизнь на государственной службе, Федор Иванович Тютчев так и не стал профессиональным литератором.Тютчев посвятил два стихотворения Александру Пушкину: «К оде Пушкина на Вольность» и «29 января 1837».