Какие открытия открыли Шатров и Давыдов?О чем мечтал Давыдов ?

ерой рассказа виктора астафьева "васюткино озеро" родился и вырос в таёжном краю, в семье рыбака. к тринадцати он уже многое знал и умел. отец брал его на промысел. когда работы было немного, рыбаки собирались вечерами в избушке, рассказывали разные , лакомились кедровыми орешками, которыми их снабжал васютка. когда мальчик уходил в лес один, мать напоминала ему о том, что нельзя "переиначивать таёжные законы": надо обязательно брать с собой спички, хлеб, соль.          в мудрости законов и в необходимости соблюдать их васютка убедился, когда заблудился. конечно, ему было страшно одному в тайге. он вспомнил рассказы о том, как будто люди в лесу иногда погибают. но васютку спасла природная память, смекалка, находчивость, знание леса, примет, приобретённые навыки и умения разжечь костёр даже в дождь, приготовить дичь, не расходовать зря "драгоценный припас" - патроны. а главное - желание выжить во что бы то ни стало. "тайга хлипких не любит,"-эти слова отца и деда вспомнились мальчику в самую страшную минуту, когда он был в отчаянии, они придали ему сил. мальчику пришлось бороться со своим страхом, с голодом, с усталостью. он предусмотрительно вешал мешок с остатками еды на сук, не поддавался соблазну съесть хлеб весь сразу, не метался по тайге, а заставлял себя соображать, в каком направлении лучше двигаться. васютка выбрал правильное направление на север, догадался, что озеро проточное, раз в нём водится речная рыба, что речка от озера обязательно выведет к енисею.          все потом удивлялись, как мальцу удалось победить тайгу, васютка рассказывал правду о пережитом, но отец и дед не позволяли ему хвастаться: они растили из него настоящего мужчину, сибиряка.          озеро, названное васюткиным, - это память о мужественном поведении заблудившегося мальчика.

«життя не має ціни, а воля дорожча за життя». ці слова — не просто відо­браження народної мудрості, а істина, вистраждана десятками поколінь. ми, сучасні люди, іноді не можемо зрозуміти до кінця значення таких, зда­валося б, простих речей, як воля, право самостійно приймати рішення. маючи здоровий глузд, не можна зрозуміти, як одна людина може продати іншу, обмі­няти її на якусь річ, заборонити одружуватися чи, навпаки, силоміць одружи­ти, позбавити життя. і все це абсолютно безкарно. більше того — це законно. і страшно навіть подумати, що люди так жили протягом кількох століть. більшість із них примирились зі своїм ганебним становищем, але були й та­кі, які вище за все цінували людську гідність. а чи можна було зберегти її, якщо не маєш волі? однозначну відповідь на це питання дали герої твору михайла коцюбин­ського «дорогою ціною». остап і соломія є уособленням образу непримирен­ного борця за волю, який заради досягнення мети готовий заплатити найвищу ціну — життя. на початку повісті автор зображує остапа молодим парубком. але, незважа­ючи на юні літа, він був справжнім чоловіком. герой любив свою землю: «кожен кущик, горбок, долинка, кожна стежечка — все це було йому знайоме, промовля­ло до його». і жив би остап на цій землі, обробляв, плекав її, матір-годувальницю, якби не панщина. вихований на дідових розповідях про козацьку вольницю, він не міг терпіти панського свавілля, вся душа його бунтувала проти наруги над людьми. пан по­збавив остапа коханої жінки, віддавши її заміж за нелюба, знущається з його діда. та погнала хлопця з рідної землі погроза пана віддати в рекрути, з живого шкуру зідрати. не бажаючи залишитися в панському господарстві німою худобою, остап за­лишає рідну домівку, хоча душа його болить і за дідом, і за соломією. чи міг він тоді вночі, коли прощався з коханою, передбачати, що незабаром і вона вирушить у далеку путь на пошуки волі? звичайно, ні, тому таким великим було йо­го здивування і радість у момент зустрічі. наші герої розуміли, що шлях до волі буде тернистим, але заради досягнен­ня своєї мети вони ладні були пройти крізь пекло. так і трапилось. коли позаду лишились глибокі води дунаю, які відділяли остапа і соломію від омріяної свободи, сліпа куля, випущена навмання коза­ком, стала на перешкоді. весь тягар у пошуках порятунку ліг на плечі жінки. але й хлопець на межі людських сил боровся з обставинами, тому що воля була так близько, а бажання жити таким великим. мужність остапа, його жага до волі вражає. здається, що навіть голодний вовк не роздер поранену людину не тому, що злякався води, а тому, що зрозумів її почуття, бо і сам був сином волі. доля зглянулась над героями, не дала їм загинути у плавнях, як подарунок по­слала циганську родину. та цей дарунок виявився «троянським конем». за розбій турецькі жовніри разом з циганами схопили й остапа. в одну мить воля, шлях до якої був таким довгим і кривавим, перетворилася на примару. та соломія не дає розпачеві перемогти себе, вона шукає спосіб порятунку коханого. все ж обстави­ни виявилися сильнішими за бажання свободи і кохання. води дунаю поглинули соломію і разом з нею надію остапа на вільне, щасливе життя. доживав свого віку остап переможений, але не скорений, наодинці, але не са­мотній, бо вірним його супутником і співрозмовником був вільний вітер. і мав герой єдине бажання — «злучитися» зі своєю половиною, яка чекала його на дні дунаю. а вітер і досі нас закликає любити життя, цінувати волю, берегти рідну землю, бо за все це, як колись, так і тепер, платять дорогою ціною.