Сучасне покоління народилось у період перебудови цілого світу, під час колосальних змін і появи наднових технологій. Та, на жаль, змінюватись почала не тільки середа існування, зовнішня оболонка світу, а й ті, хто в ній живе, її населяє. Люди стали інакші: злі, агресивні, нечемні й грубі, але й серед таких залишились винятки, справжні скарби — ті, що ще пам’ятають про добро і залишають у своєму серці місце для чуйності та співчуття.
Уявити світ без таких людей просто неможливо: не було б їх — не було б миру, злагоди й порозуміння. А що ми є без цих загальнолюдських цінностей? Відповідь проста — ніщо. Адже життя без доброти — це не життя, а без чуйності і співпереживання — просто існування. Я впевнена, що кожен з нас зустрічав у своєму житті таких людей, які досі володіють цим прекрасним даром, умінням зберігати добро для себе і для своїх близьких. Згадайте цих людей: вони чесні, справжні, істинні, вони завжди підтримають і до підкажуть і не відмовлять у потрібний момент. Вміти робити добро — це справді скарб, дарований далеко не кожному, можливо, завдяки якому ми ще досі всі не познищували один одного, не завдали колосального морального й фізичного болю, не змусили страждати ціле людство. Тому немає сумнівів, що доброта — це основа життя, це те, що дозволяє нам, людям, нормально функціонувати й співіснувати.
Та що ж таке чуйність? Думаєте, що без неї можна обійтися? Ні, ні в якому разі, не в наш час. Чуйність — це здатність одного тонко відчувати духовний світ іншого, уміння ніжно і ласкаво ставитися до всіх, хто тебе оточує, прагнення бути постійно корисним і потрібним. Чуйні люди завжди готові запропонувати неоціненну підтримку, стати опорою і рушієм до нових дій, до перетворень і змін. Той, хто асоціюється зі словом «чуйний», здатен захистити від болю, страждань і мук, готовий відкритися і поділитися своїм теплом і щирістю. Такі люди є неперевершеними друзями, незамінними, вірними супутниками життя. Їхня присутність завжди супроводжується теплими, відвертими розмовами і тільки приємними емоціями, які важко підробити.
Отже, важко переоцінити значення і роль доброти та чуйності у людському житті. Ці два почуття — це два гаранти миру і порозуміння, це пласти, на яких тримається весь світ і ціле людство. Тож спробуймо разом не забувати про їхню важливість, спробуймо знову зробити їх актуальними і звичними у загальному вжитку. Нехай світ знає, що людські чуйність і доброта ще далекі від своєї смерті, а поки вони панують між нами, доки живемо і радіємо ми.
Нашому народові завжди були притаманні чуйність, доброта, милосердя. Вважалося цілком закономірним і природним до нещасному, знедоленому, дати притулок бездомному, поділитися з голодним шматком хліба, захистити скривдженого, немічного або старого. У житті людей необхідні чуйність, доброта, і не тільки для тих, хто її потребує, а і для тих, хто нею ділиться. До людині може навіть добре слово.
Виховати порядних, добрих дітей намагається кожна родина. Так само виховував і свого племінника Климка, що залишився сиротою, дядько Кирило, виховував, як рідного сина. Він його пестив, любив, привозив гостинці з кожного рейсу. Привчав до самостійності, стежив за шкільним навчанням. І зі свого боку Климко відплачував своєю турботою та любов’ю. Він прибирав, міг приготувати їжу. Климко був наділений багатьма гарними рисами характеру: був чуйний, організований, турботливий.
Коли на початку війни гине його дядько, хлопчик залишається зовсім один, без рідних і даху над головою. Щоб не обтяжувати чуже життя, він ні до кого не йде жити. Та Климко не тільки влаштовує себе, а ще й відповідає за життя своєї улюбленої вчительки, яка залишилася з немовлям на руках. Йому боляче дивитися на те, що вчителька замість молока годує маленьку донечку чаєм, бо не має можливості купити їжу. І тому Климко приймає рішення відправитися за 200 кілометрів у Слов’янськ за сіллю для того, щоб виміняти її на їжу, яка потрібна і його другу, а найголовніше, щоб мати можливість придбати молоко для дитинки своєї вчительки.
Але не всі люди прагнуть до одне одному в горі, є й такі, хто намагається нажитися на чужому нещасті. Зустрілися такі й Климку — це Бородань, який намагається купити плаття вчительки за безцінь, Бочончиха, яка не поділиться і навіть сухарем, а також ворожка та поліцаї. Та все одно добрих людей на світі більше.
Климко подолав шлях аж до Слов’янська, голодний та босий. А там він на ринку врятував дівчину під час облоги, назвавшись її братом. Хлопчик не зміг би вчинити по-іншому, бо він був милосердним і думав більше про інших ніж про себе. Навіть коли Климко був у тітки Марини, яка його лікувала в гарячці і потім хотіла залишити у себе, сміливий та самовідданий хлопчик не погодився, бо відчував відповідальність за життя близьких йому людей.
Після важких випробувань, після небезпечної дороги Климко повертався назад з дорогоцінною сіллю. Він, незважаючи на небезпеку, показав, куди тікати радянському полоненому воїну. І саме тут його наздогнала черга з німецького автомата. Хлопчик гине, не дійшовши до друга та вчительки усього декілька сотень метрів.
Климко постає людиною, яка в першу чергу дбає про інших, а не про себе. Не замислюючись йти на самопожертву, заради людей чинити героїчні вчинки, на які здатен не кожен, зовсім не обов’язково, але виявляти порядність і чуйність, чинити добро — це те, до чого повинна прагнути кожна людина.
Сучасне покоління народилось у період перебудови цілого світу, під час колосальних змін і появи наднових технологій. Та, на жаль, змінюватись почала не тільки середа існування, зовнішня оболонка світу, а й ті, хто в ній живе, її населяє. Люди стали інакші: злі, агресивні, нечемні й грубі, але й серед таких залишились винятки, справжні скарби — ті, що ще пам’ятають про добро і залишають у своєму серці місце для чуйності та співчуття.
Уявити світ без таких людей просто неможливо: не було б їх — не було б миру, злагоди й порозуміння. А що ми є без цих загальнолюдських цінностей? Відповідь проста — ніщо. Адже життя без доброти — це не життя, а без чуйності і співпереживання — просто існування. Я впевнена, що кожен з нас зустрічав у своєму житті таких людей, які досі володіють цим прекрасним даром, умінням зберігати добро для себе і для своїх близьких. Згадайте цих людей: вони чесні, справжні, істинні, вони завжди підтримають і до підкажуть і не відмовлять у потрібний момент. Вміти робити добро — це справді скарб, дарований далеко не кожному, можливо, завдяки якому ми ще досі всі не познищували один одного, не завдали колосального морального й фізичного болю, не змусили страждати ціле людство. Тому немає сумнівів, що доброта — це основа життя, це те, що дозволяє нам, людям, нормально функціонувати й співіснувати.
Та що ж таке чуйність? Думаєте, що без неї можна обійтися? Ні, ні в якому разі, не в наш час. Чуйність — це здатність одного тонко відчувати духовний світ іншого, уміння ніжно і ласкаво ставитися до всіх, хто тебе оточує, прагнення бути постійно корисним і потрібним. Чуйні люди завжди готові запропонувати неоціненну підтримку, стати опорою і рушієм до нових дій, до перетворень і змін. Той, хто асоціюється зі словом «чуйний», здатен захистити від болю, страждань і мук, готовий відкритися і поділитися своїм теплом і щирістю. Такі люди є неперевершеними друзями, незамінними, вірними супутниками життя. Їхня присутність завжди супроводжується теплими, відвертими розмовами і тільки приємними емоціями, які важко підробити.
Отже, важко переоцінити значення і роль доброти та чуйності у людському житті. Ці два почуття — це два гаранти миру і порозуміння, це пласти, на яких тримається весь світ і ціле людство. Тож спробуймо разом не забувати про їхню важливість, спробуймо знову зробити їх актуальними і звичними у загальному вжитку. Нехай світ знає, що людські чуйність і доброта ще далекі від своєї смерті, а поки вони панують між нами, доки живемо і радіємо ми.
Объяснение:
Нашому народові завжди були притаманні чуйність, доброта, милосердя. Вважалося цілком закономірним і природним до нещасному, знедоленому, дати притулок бездомному, поділитися з голодним шматком хліба, захистити скривдженого, немічного або старого. У житті людей необхідні чуйність, доброта, і не тільки для тих, хто її потребує, а і для тих, хто нею ділиться. До людині може навіть добре слово.
Виховати порядних, добрих дітей намагається кожна родина. Так само виховував і свого племінника Климка, що залишився сиротою, дядько Кирило, виховував, як рідного сина. Він його пестив, любив, привозив гостинці з кожного рейсу. Привчав до самостійності, стежив за шкільним навчанням. І зі свого боку Климко відплачував своєю турботою та любов’ю. Він прибирав, міг приготувати їжу. Климко був наділений багатьма гарними рисами характеру: був чуйний, організований, турботливий.
Коли на початку війни гине його дядько, хлопчик залишається зовсім один, без рідних і даху над головою. Щоб не обтяжувати чуже життя, він ні до кого не йде жити. Та Климко не тільки влаштовує себе, а ще й відповідає за життя своєї улюбленої вчительки, яка залишилася з немовлям на руках. Йому боляче дивитися на те, що вчителька замість молока годує маленьку донечку чаєм, бо не має можливості купити їжу. І тому Климко приймає рішення відправитися за 200 кілометрів у Слов’янськ за сіллю для того, щоб виміняти її на їжу, яка потрібна і його другу, а найголовніше, щоб мати можливість придбати молоко для дитинки своєї вчительки.
Але не всі люди прагнуть до одне одному в горі, є й такі, хто намагається нажитися на чужому нещасті. Зустрілися такі й Климку — це Бородань, який намагається купити плаття вчительки за безцінь, Бочончиха, яка не поділиться і навіть сухарем, а також ворожка та поліцаї. Та все одно добрих людей на світі більше.
Климко подолав шлях аж до Слов’янська, голодний та босий. А там він на ринку врятував дівчину під час облоги, назвавшись її братом. Хлопчик не зміг би вчинити по-іншому, бо він був милосердним і думав більше про інших ніж про себе. Навіть коли Климко був у тітки Марини, яка його лікувала в гарячці і потім хотіла залишити у себе, сміливий та самовідданий хлопчик не погодився, бо відчував відповідальність за життя близьких йому людей.
Після важких випробувань, після небезпечної дороги Климко повертався назад з дорогоцінною сіллю. Він, незважаючи на небезпеку, показав, куди тікати радянському полоненому воїну. І саме тут його наздогнала черга з німецького автомата. Хлопчик гине, не дійшовши до друга та вчительки усього декілька сотень метрів.
Климко постає людиною, яка в першу чергу дбає про інших, а не про себе. Не замислюючись йти на самопожертву, заради людей чинити героїчні вчинки, на які здатен не кожен, зовсім не обов’язково, але виявляти порядність і чуйність, чинити добро — це те, до чого повинна прагнути кожна людина.