Судьба Владимира Дубровского непроста. Он сын поручика гвардии, рано оставшийся без матери. С детства воспитывался в кадетском училище. Однажды молодому корнету приходит известие о том, что отец его тяжко болен, а их родовое имение переходит во владение Троекурову, для которого крестьяне были всего лишь рабами, с которыми можно обходиться, как заблагорассудится. Владимир же, напротив, исполнен дворянской чести и достоинства, а к крепостным относится по-человечески. Получив отпуск, молодой Дубровский мчится домой к отцу, однако вскоре после его приезда тот умирает. Чтобы родной дом не достался врагу, Владимир его поджигает. Крепостные, не пожелавшие переходить к Троекурову, уходят за Дубровским в лес. Чтобы их прокормить, дворянину приходится стать разбойником. Неудивительно, что он мечтает о мести, но пока ждет удобного момента, влюбляется в Машу — дочку Троекурова. Любовь заставляет его отказаться от своих планов. Однако все усугубляется тем, что Машу насильно выдают замуж за пожилого князя. Дубровский всячески старается девушку от этого замужества, но ему это не удается. Люди Дубровского окружают Машину карету во время переезда в имение мужа, но она отказывается от его объясняя свое решение данной клятвой. Спустя какое-то время отряд Дубровского попытались окружить власти, но, к счастью, безуспешно. После этого он распускает банду и уезжает за границу. Думаю, эта повесть заставляет задуматься, но не о любви, а о понимании чести, благородства, о справедливости и продажном правосудии. Ведь романтический налет в произведении скрывает под собой жестокую реальность тех времен. Богатый и необремененный честью дворянин мог с легкостью лишить неугодного человека всего. Он, как помещик, имел полную власть над крепостными, а также над менее влиятельными соседями.
Відповідь:Протиборство добра й зла триває споконвіку. Воно триватиме, мабуть, вічно. Це дві протилежні сили, які щільно взаємодіють між собою. Кожна прагне переважати над іншою, ширитися та заволодівати більшою кількістю прибічників. Не є важливим, як ми називаємо їх: добро та зло, Бог та Диявол, істина й облуда тощо. Важливо знайти собі місце у межах цієї вічної суперечки.
Для себе треба вирішити, що розуміти під кожним із цих понять. Адже ми не усвідомимо й не відчуємо на собі дію цих двох сил, якщо не побачимо їх наочно. Мені у цій нелегкій справі вибору орієнтирів до у свій час мудрість нашого народу, яку він зберіг для нас в усній народній творчості. Збірочка українських народних казок, які мені колись подарувала мама, справила на мене незабутнє враження. Про мудрість та повчальність бабусиних приказок годі й казати.
Народні казки ховають у простих формах споконвічні істини. Розгледівши їх, ти формуєш у собі стійкі принципи та моральні якості. Казка про паляницю навчила мене відрізняти щедрість від жадності. Мудра дівчина з однойменної казки показала, як кмітливість та чесність може переважити хитрість. Казка про правду і кривду наочно показує руйнівну силу зла. В той час, як протилежна йому сила – добро – сприяє розбудові, життю, радості.
Одне прислів’я каже не гнатися за двома зайцями, бо жодного не впіймаєш. Тобто вчить нас скромності – гідній доброї людини якості. Інше дає настанову відрізняти зерно від полови, тобто бачити фальш, обман.
Тож давайте усвідомимо, що є добром, а що злом спершу для самих себе. Тоді ми чинитимемо по правді й справедливості. Стаючи на сторону добра, ми допомагаємо йому перемогти у цій одвічній боротьбі.
Відповідь:Протиборство добра й зла триває споконвіку. Воно триватиме, мабуть, вічно. Це дві протилежні сили, які щільно взаємодіють між собою. Кожна прагне переважати над іншою, ширитися та заволодівати більшою кількістю прибічників. Не є важливим, як ми називаємо їх: добро та зло, Бог та Диявол, істина й облуда тощо. Важливо знайти собі місце у межах цієї вічної суперечки.
Для себе треба вирішити, що розуміти під кожним із цих понять. Адже ми не усвідомимо й не відчуємо на собі дію цих двох сил, якщо не побачимо їх наочно. Мені у цій нелегкій справі вибору орієнтирів до у свій час мудрість нашого народу, яку він зберіг для нас в усній народній творчості. Збірочка українських народних казок, які мені колись подарувала мама, справила на мене незабутнє враження. Про мудрість та повчальність бабусиних приказок годі й казати.
Народні казки ховають у простих формах споконвічні істини. Розгледівши їх, ти формуєш у собі стійкі принципи та моральні якості. Казка про паляницю навчила мене відрізняти щедрість від жадності. Мудра дівчина з однойменної казки показала, як кмітливість та чесність може переважити хитрість. Казка про правду і кривду наочно показує руйнівну силу зла. В той час, як протилежна йому сила – добро – сприяє розбудові, життю, радості.
Одне прислів’я каже не гнатися за двома зайцями, бо жодного не впіймаєш. Тобто вчить нас скромності – гідній доброї людини якості. Інше дає настанову відрізняти зерно від полови, тобто бачити фальш, обман.
Тож давайте усвідомимо, що є добром, а що злом спершу для самих себе. Тоді ми чинитимемо по правді й справедливості. Стаючи на сторону добра, ми допомагаємо йому перемогти у цій одвічній боротьбі.
Пояснення: