Какие жизненные уроки герой-повествователь извлек из истории, рассказанной в произведении В.П. Астафьева «Конь с розовой гривой»? Как с этим связаны заключительные слова рассказа: «Сколько лет с тех пор ! Уж давно нет на свете бабушки, нет и дедушки. А я всё не могу забыть того коня с розовой гривой, того бабушкиного пряника»? ответьте на вопросы письменно. Объем ответа 7-10 предложений
Чим у Німеччині була університетська наука, тим у Великій Британії - політика. Тож молодого англійця, що покинув засідання палати лордів заради далекої подорожі, цілком можна порівняти з німецьким студентом, який дозволив собі іронізувати щодо гегелівської науки.
Щоправда, аби знехтувати палатою лордів, туди ще треба потрапити... Проте в цьому для деяких англійських юнаків не було жодних проблем: лордами не ставали, а народжувалися (це був спадковий титул, спадкове місце у верхній палаті парламенту).
Джордж Ноел Гордон Байрон народився в Лондоні у сім’ї збіднілих аристократів. У десять років майбутній поет, як старший чоловік у родині, успадкував від діда титул лорда. Батька він утратив у ранньому дитинстві, а старший двоюрідний брат загинув на війні.
Разом з матір’ю Байрон жив у Шотландії, але титул зобов’язував перебувати поблизу родового маєтку в Англії, у місті Ноттінгемі. Один з ранніх творів митця - «Хотів би жити знов у горах...» - саме й пов’язаний з вимушеним прощанням із Шотландією, яку він любив як батьківщину.
Освіту Байрон здобував у закритому навчальному закладі в Харроу. Через непростий характер юнак часто конфліктував з однокласниками. Кульгавий від народження, він глибоко страждав через своє каліцтво, гостро переживав образи. Щоб позбутися почуття меншовартості, поет займався боксом, верховою їздою, плаванням. Згодом численні його шанувальники кульгатимуть лише для того, щоб бути схожими на кумира. У 1805 р. Байрон вступив до Кембриджського університету, де й почав писати вірші.
Объяснение:
атрена Васильевна Григорьева - крестьянка в деревне Тальново, одинокая женщина лет 60-ти, по болезни освобожденная от работы в колхозе. М чужим людям бесплатно», а сама «за обзаводом не гналась»: не заводила «добра», не старалась заполучить квартиранта. Главным богатством М. были кадки и горшки с любимыми фикусами, а также старая колченогая кошка, подобранная на улице, грязно-белая коза с кривыми рогами, мыши да тараканы. Еще до революции М. вышла замуж потому, что «мать у них умерла…рук у них не хватало». Мужем М. был младший брат Ефим, хотя любила она старшего – Фаддея. Но тот ушел на войну и пропал. Три года М. ждала Фаддея, но немного не дождалась - он вернулся к уже замужней М. У героини было 6 детей, но все они умерли маленькими. Во время Великой Отечественной войны пропал муж М., и она осталась одна. Поэтому взяла на воспитание младшую дочь Фаддея – Киру. Вставала М в 4-5 часов утра, работала до позднего вечера, но как бы ни уставала, всегда была доброжелательна и приветлива. Всегда М. боялась обременить собой. Когда героиня болела (а это случалось регулярно, 2 раза в месяц), она не жаловалась, лишний раз боялась вызвать врача. Героиня верила в Бога, каждое дело начинала с маленькой молитвы – «С Богом!» Когда выросла воспитанница Кира, М. решила отдать ей свою горницу. Для этого пришлось разделить дом. М. бросилась перевозить имущество вещи Фаддея, застрявшие на санях на железнодорожном переезде, М. попала под поезд. Ее отсутствие в этом мире тут же стало заметно: к кому теперь обращаться за На фоне смерти М. проявляются алчные характеры ее сестер, Фаддея, подруги Маши, которые на похоронах начинают делить нищий скарб героини. Видя все это, рассказчик понимает, что «не стоит село без праведника», т.е. без М.