Грицько Чупруненко мав приблизно такі ж стартові позиції, як і Чіпка, якщо не гірші: сирота, батьки померли під час епідемії холери, змалку жив біля далекої родички-удови, а вже потім у діда Уласа. Його життя в підпасичах таке ж, як і в Чіпки, — голодне роздолля із сухарями чорними, як земля. Деякі його риси промовисто виявляються вже в дитинстві: десь не було видно Грицька, коли вовк на отару напав; «сидів, рота роззявивши, коли дід повідав, що пани знову забирають його до двору, і не журився долею Уласа».
Разом із тим хлопець виростає роботящим, адже мріє жити заможно, мати чепурненьку, хазяйновиту жіночку і «діток маленьких коло неї». «Купивши ґрунт, почув себе Грицько зараз іншим… зовсім іншими очима дивився на людей: до багачів горнувся, а на голоту дивився згорда». Мав намір одружитися з багачкою, але з того нічого не вийшло, узяв собі сусідську наймичку Христю. «І стали вони між людьми поважними хазяїнами, чесними, робочими людьми, добрими сусідами, навдивовижу парою», яку старші молодшим за приклад ставили (сироти, наймити, а стали хазяїнами!).
Одначе автори роману мають сумнів щодо того, чи треба з Грицька брати приклад, бо його життєва філософія — «своя сорочка ближче до тіла». Найяскравіше вона дала про себе знати під час розправи з кріпаками: на заклик Чіпки заступитися за кривджених Грицько, не сказавши ні слова, зник у чужому городі, а вдома хвалився перед Христею своїм «вчинком», називав кріпаків злодіями й голотою.
Дружба Грицька з товаришем дитинства «коливається», як стрілка барометра: коли він повернувся із заробітків з грошима, то гордував Чіпкою, коли ж Варениченко поправив господарство, Грицько поновив із ним товариські стосунки.
Грицько – найближчий приятель дитячих літ Чіпки – обирає інший життєвий шлях. Міряючи босими ногами курні заробітчанські шляхи, Грицько мріяв про «хату теплу». Невдачі, бідування, злигодні породили у хазяйновитого парубка егоїзм, байдужість до долі інших, корисливість. Навіть приятелювання з Чіпкою Грицько намагався використати для власного збагачення. Неприховане злорадство з бід Чіпки, зневажання свого товариша – це так само своєрідна трагедія Грицька.
1)Меня больше всего удивило то, что в душе лирического героя не угасла любовь, однако он решает отпустить свою возлюбленную и пожелал ей счастья.
2)Потому что в этом стихотворении мы видим весь исток эмоции и душевных переживаний героя, наряду с его решением отпустить любовь.
3)Я же считаю, что несмотря на отсутствие средст художественной выразительности, этот стих не является простым. Для меня важное-это мораль стиха, красивая рифма и корректно подобранные слова, описывающие чувства героя.
4) Переживание:"любовь ещё быть может в душе моей угасла не совсем"- переживет, что не сможет забыть её. Признание:"безмолвно, безнадёжно". Забота:"так искренно, так нежно".
5)В таком случае элегия потеряла бы утешающий конец. Если бы не было последней строчки, мы бы не узнали чувства героя.
6)Да, я считаю, что это-прощание с любимой. Пушкинское расставание пронизано глубоким чувством гуманизма. Может быть не взаимная любовь.
Грицько Чупруненко мав приблизно такі ж стартові позиції, як і Чіпка, якщо не гірші: сирота, батьки померли під час епідемії холери, змалку жив біля далекої родички-удови, а вже потім у діда Уласа. Його життя в підпасичах таке ж, як і в Чіпки, — голодне роздолля із сухарями чорними, як земля. Деякі його риси промовисто виявляються вже в дитинстві: десь не було видно Грицька, коли вовк на отару напав; «сидів, рота роззявивши, коли дід повідав, що пани знову забирають його до двору, і не журився долею Уласа».
Разом із тим хлопець виростає роботящим, адже мріє жити заможно, мати чепурненьку, хазяйновиту жіночку і «діток маленьких коло неї». «Купивши ґрунт, почув себе Грицько зараз іншим… зовсім іншими очима дивився на людей: до багачів горнувся, а на голоту дивився згорда». Мав намір одружитися з багачкою, але з того нічого не вийшло, узяв собі сусідську наймичку Христю. «І стали вони між людьми поважними хазяїнами, чесними, робочими людьми, добрими сусідами, навдивовижу парою», яку старші молодшим за приклад ставили (сироти, наймити, а стали хазяїнами!).
Одначе автори роману мають сумнів щодо того, чи треба з Грицька брати приклад, бо його життєва філософія — «своя сорочка ближче до тіла». Найяскравіше вона дала про себе знати під час розправи з кріпаками: на заклик Чіпки заступитися за кривджених Грицько, не сказавши ні слова, зник у чужому городі, а вдома хвалився перед Христею своїм «вчинком», називав кріпаків злодіями й голотою.
Дружба Грицька з товаришем дитинства «коливається», як стрілка барометра: коли він повернувся із заробітків з грошима, то гордував Чіпкою, коли ж Варениченко поправив господарство, Грицько поновив із ним товариські стосунки.
Грицько – найближчий приятель дитячих літ Чіпки – обирає інший життєвий шлях. Міряючи босими ногами курні заробітчанські шляхи, Грицько мріяв про «хату теплу». Невдачі, бідування, злигодні породили у хазяйновитого парубка егоїзм, байдужість до долі інших, корисливість. Навіть приятелювання з Чіпкою Грицько намагався використати для власного збагачення. Неприховане злорадство з бід Чіпки, зневажання свого товариша – це так само своєрідна трагедія Грицька.
Джерело: https://dovidka.biz.ua/hiba-revut-voli-yak-yasla-povni-obraz-gritska
так
1)Меня больше всего удивило то, что в душе лирического героя не угасла любовь, однако он решает отпустить свою возлюбленную и пожелал ей счастья.
2)Потому что в этом стихотворении мы видим весь исток эмоции и душевных переживаний героя, наряду с его решением отпустить любовь.
3)Я же считаю, что несмотря на отсутствие средст художественной выразительности, этот стих не является простым. Для меня важное-это мораль стиха, красивая рифма и корректно подобранные слова, описывающие чувства героя.
4) Переживание:"любовь ещё быть может в душе моей угасла не совсем"- переживет, что не сможет забыть её. Признание:"безмолвно, безнадёжно". Забота:"так искренно, так нежно".
5)В таком случае элегия потеряла бы утешающий конец. Если бы не было последней строчки, мы бы не узнали чувства героя.
6)Да, я считаю, что это-прощание с любимой. Пушкинское расставание пронизано глубоким чувством гуманизма. Может быть не взаимная любовь.