Гераклу ня доўга давялося чакаць першага даручэнні цара эврисфея . ён загадаў яму забіць немейского льва. гэты ев спароджаны тыфона і дзіўная , быў жахлівай велічыні. ён жыў каля горада немеи і спусташаў усе наваколлі . геракл смела адправіўся на першы подзвіг. прыбыўшы ў немею , адразу адправіўся ён у горы , огтыскать логвішча льва. ужо быў апоўдні калі герой дасягнуў схілаў гор . нідзе не было відаць не адной жывой душы : ня пастухоў , а не земляробаў. усё жывое збегла з гэтых месцаў у страху перад жахлівым ільвом . доўга шукаў геракл па лясістым сконе гор і ў цяснінах логвішча льва , нарэшце , калі сонца ўжо стала схіляцца на захад , знайшоў геракл ў змрочным цясніну логвішча ; яно знаходзілася ў велічэзнай пячоры , якая мела два выйсця. геракл заваліў адзін з выхадаў камянямі і стаў чакаць льва схаваўшыся за камянямі. зусім да вечара , калі ўжо насоўваўся змрок здаўся жахлівы леў з доўгай калматай грывай . нацягнуўшы тетеву свайго лука геракл і пусціў адну за адной тры стралы ць льва , але стрэлы адскочылі ад яго шкуры - яна была цвёрдая , як сталь . грозна зароў леў , рык яго раскаты , падобна грому , па гарах. азіраючыся ва ўсе бакі , леў стаяў у цясніну і шукаў лютымі падпаленымі вачамі таго , хто адважыўся пусціць у яго стрэлы. але вось ён убачыў геракла і кінуўся велічэзным скачком на героя . як маланка бліснула булавой геракла і грамавым ударам абрынулася на галаву льва. леў зваліўся на зямлю аглушаны страшным ударам ; геракл кінуўся на льва , схапіў яго сваімі магутнымі рукамі і задушыў . узваліўшы на свае магутныя плечы льва , геракл адправіўся ў немею . прынёс ахвяру зеўсу і учередил ў памяць пра свой першы подзвіг немейские гульні (у час гульняў спаборнічалі ў рукапашном баі і г. калі геракл прынёс забітага льва ў мікены , эўрысфей пабляднеў ад страху убачыўшы забітага льва.царь мікен зразумеў якой не чалавечай сілай валодае геракл . ён нават забараніў яму набліжацца да брамы мікен ; калі ж геракл прыносіў доказы сваіх подзвігаў , эўрысфей з жахам глядзеў на іх з высокіх мікенскі сцен.
федько - головний герой оповідання володимира винниченка. він був хлопцем-розбишакою, яких часто можна зустріти у наших дворах. його батьки були бідними. часто підкреслювали, що і федько "мужичиня". просили, щоб не водився з толиком - сином господаря, у котрих вони винаймали квартиру.
федько виділявся серед ровесників неабиякою силою, був задиракою та полюбляв битися, адже завжди виходив переможцем. і одівався відповідно: «картуз чуб йому стирчком виліз з-під картуза, очі хутко бігають» та ходив «руки в кишені не поспішає, навіть груди підставляє, так наче йому тільки того й хочеться, щоб його вдарили каменем».
на початку твору не хочеться схвалювати федька, адже він часто ображає своїх друзів. але згодом читач розуміє, що перше враження неточне. федько добрий, адже віддає змія і свої нитки. він вигадливий, повний енергії і сили, сміливий та спритний. сусідських хлопцям цікаво з ним. з кожної наступної сторінки починаєш захоплюватися федьком, його правдивістю та відданістю друзям. хоч хлопець часто спокушає до бешкетних витівок господарського сина толика, але терпляче зносить покарання, «за ремінь не сердиться, розуміє, що так і треба». перейти річку по кризі намірився федько. всі друзі із захопленням і переживанням спостерігали за витівкою. вони вірили в нього, бо були переконані у його спритності, передбачливості та сміливості. те, що тільки один федько кинувся на порятунок толі, свідчить про товариськість, співчуття, героїзм героя.
трагічний випадок на річці показав усім справжнього федька – надійного друга та відважного рятівника
федько - головний герой оповідання володимира винниченка. він був хлопцем-розбишакою, яких часто можна зустріти у наших дворах. його батьки були бідними. часто підкреслювали, що і федько "мужичиня". просили, щоб не водився з толиком - сином господаря, у котрих вони винаймали квартиру.
федько виділявся серед ровесників неабиякою силою, був задиракою та полюбляв битися, адже завжди виходив переможцем. і одівався відповідно: «картуз чуб йому стирчком виліз з-під картуза, очі хутко бігають» та ходив «руки в кишені не поспішає, навіть груди підставляє, так наче йому тільки того й хочеться, щоб його вдарили каменем».
на початку твору не хочеться схвалювати федька, адже він часто ображає своїх друзів. але згодом читач розуміє, що перше враження неточне. федько добрий, адже віддає змія і свої нитки. він вигадливий, повний енергії і сили, сміливий та спритний. сусідських хлопцям цікаво з ним. з кожної наступної сторінки починаєш захоплюватися федьком, його правдивістю та відданістю друзям. хоч хлопець часто спокушає до бешкетних витівок господарського сина толика, але терпляче зносить покарання, «за ремінь не сердиться, розуміє, що так і треба». перейти річку по кризі намірився федько. всі друзі із захопленням і переживанням спостерігали за витівкою. вони вірили в нього, бо були переконані у його спритності, передбачливості та сміливості. те, що тільки один федько кинувся на порятунок толі, свідчить про товариськість, співчуття, героїзм героя.
трагічний випадок на річці показав усім справжнього федька – надійного друга та відважного рятівника