«Епічний театр» (нім. episches Theater) — театральна теорія драматурга і режисера Бертольта Брехта, що зробила значний вплив на розвиток світового драматичного театру[1]. Теоретично розроблені Брехтом методи побудови п'єс і спектаклів: поєднання драматичної дії з епічною розповідною, включення в спектакль самого автора, «ефект очуження» як б представити явище з несподіваного боку, а також принцип «дистанціювання», що дозволяє акторові висловити своє ставлення до персонажа, руйнування так званої «четвертої стіни», що відокремлює сцену від залу для глядачів, і можливість безпосереднього спілкування актора з глядачем — міцно увійшли в європейську театральну культуру.
Свою теорію, що спирається на традиції західноєвропейського «театру вистави», Брехт протиставляв «психологічному» театру («театру переживання»), який пов'язують зазвичай з ім'ям К. С. Станіславського, саме для цього театру розробив систему роботи актора над роллю. При цьому сам Брехт, як режисер, в процесі роботи охоче користувався і методами Станіславського і корінну відмінність бачив у принципах взаємин між сценою і залом для глядачів, в тому «надзавданні», заради якого ставиться спектакль. В останні роки Брехт готовий був відмовитися від терміну «епічний театр», як занадто розпливчастого, але більш точної назви для свого театру не знайшов [2]. Ідеї Брехта захопили найбільших театральних режисерів другої половини XX століття, Жан Люк Годар переніс їх і в кінематограф [3]; але сформульовані драматургом принципи були розраховані на тих, хто, за його словами, «заслуговує звання художника», і найменш продуктивним виявилося буквальне слідування його теоретичним есе.
Первая примета: Васютка знал, что в хвойном лесу лиственные деревья и трава растут вдоль ручьёв, речек и вокруг озёр. Найдя полосу лиственных деревьев, растущих вдоль реки, мальчик вышел к озеру. Вторая примета: если в озере водится не только озёрная, но и речная рыба, значит, оно проточное и из него может вытекать речка, впадающая в Енисей. А по нему плавает много народу. Васютка обошёл озеро и нашёл такую речку, которая привела его к Енисею-батюшке, где его подобрали на бот рыбаки. Ну, и по мелочи. Если увидишь стаю птичек кедровок, то поблизости растёт кедровник и можно разжиться вкусными шишками. А если нужно сориентироваться, то достаточно посмотреть на ель, к примеру. С северной стороны у неё веток меньше, а с южной больше. Васютка, после того как заблудился, определился таким образом и пошёл на юг, но позже изменил решение и повернул в сторону севера, потому что в тундре можно было встретить людей, а на юг тайга простиралась на многие километры и встретить там кого-либо было нереально
Объяснение:
«Епічний театр» (нім. episches Theater) — театральна теорія драматурга і режисера Бертольта Брехта, що зробила значний вплив на розвиток світового драматичного театру[1]. Теоретично розроблені Брехтом методи побудови п'єс і спектаклів: поєднання драматичної дії з епічною розповідною, включення в спектакль самого автора, «ефект очуження» як б представити явище з несподіваного боку, а також принцип «дистанціювання», що дозволяє акторові висловити своє ставлення до персонажа, руйнування так званої «четвертої стіни», що відокремлює сцену від залу для глядачів, і можливість безпосереднього спілкування актора з глядачем — міцно увійшли в європейську театральну культуру.
Свою теорію, що спирається на традиції західноєвропейського «театру вистави», Брехт протиставляв «психологічному» театру («театру переживання»), який пов'язують зазвичай з ім'ям К. С. Станіславського, саме для цього театру розробив систему роботи актора над роллю. При цьому сам Брехт, як режисер, в процесі роботи охоче користувався і методами Станіславського і корінну відмінність бачив у принципах взаємин між сценою і залом для глядачів, в тому «надзавданні», заради якого ставиться спектакль. В останні роки Брехт готовий був відмовитися від терміну «епічний театр», як занадто розпливчастого, але більш точної назви для свого театру не знайшов [2]. Ідеї Брехта захопили найбільших театральних режисерів другої половини XX століття, Жан Люк Годар переніс їх і в кінематограф [3]; але сформульовані драматургом принципи були розраховані на тих, хто, за його словами, «заслуговує звання художника», і найменш продуктивним виявилося буквальне слідування його теоретичним есе.
Вторая примета: если в озере водится не только озёрная, но и речная рыба, значит, оно проточное и из него может вытекать речка, впадающая в Енисей. А по нему плавает много народу. Васютка обошёл озеро и нашёл такую речку, которая привела его к Енисею-батюшке, где его подобрали на бот рыбаки.
Ну, и по мелочи. Если увидишь стаю птичек кедровок, то поблизости растёт кедровник и можно разжиться вкусными шишками. А если нужно сориентироваться, то достаточно посмотреть на ель, к примеру. С северной стороны у неё веток меньше, а с южной больше.
Васютка, после того как заблудился, определился таким образом и пошёл на юг, но позже изменил решение и повернул в сторону севера, потому что в тундре можно было встретить людей, а на юг тайга простиралась на многие километры и встретить там кого-либо было нереально