? Каким ты представляешь себе Кирре? Какая беда могла случиться с ним? Что чувствовала ёлочка? Родители Кирре? Во что верила ёлочка? Что с ней случилось? Озаглавь прочитанный отрывок. Сформулируй основную мысль этого эпизода.
Понятие «крылатости» возникает у многих поэтов. Ведь им свойственно возвышаться над обыденной сферой жизни, смотреть на связь вещей и слов как бы «свысока», как никто до них не смотрел. Возьмем, например, Ахматову: « я не могу взлететь, а с детства была крылатой». И в лирике Марины Цветаевой родство душ передается образом сложенных крыльев: «Как правая и левая рука — Твоя душа моей душе близка. Мы смежены, блаженно и тепло, Как правое и левое крыло. Но вихрь встает — и бездна пролегла От правого — до левого крыла!» Крылатая душа поэта позволяла ей отрываться от реального мира, от вихрей и бездн полной бурными событиями первой половины 20 века. Революции, разруха, войны, полуголодное существование, смерти близких. Цветаева всегда стремилась быть (и была!) над этим миром. "А за плечом - товарищ мой крылатый Опять шепнет: - Терпение, сестра! - Когда сверкнут серебряные латы Сосновой кровью моего костра" Товарищ. Это она о крылатом гении вдохновения, не оставляющем ее. Еще он: "Рыцарь ангелоподобный - Долг! Небесный часовой... Еженощный соглядатай, Ежеутренний звонарь..." Через год она напишет уже об их единой природе с крылатым гением: "Крестили нас - в одном чану…" А оторванность от близких трансформируется в поэтическое одиночество («проклятость!») крылатой души: «Новый год я встретила одна. Я, богатая, была бедна, Я, крылатая, была проклятой. Где-то было много-много сжатых Рук - и много старого вина. А крылатая была - проклятой! А единая была - одна! Как луна - одна, в глазу окна» И это ведь не об одиночестве, а о своем призвании, о своем отличии от множества других, на которых она смотрит отстранено, как луна. Марина - одна служанка и повелительница крылатого гения, единая с ним: "Умирая, не скажу: была. И не жаль, и не ищу виновных. Есть на свете поважней дела Страстных бурь и подвигов любовных. Ты, - крылом стучавший в эту грудь, Молодой виновник вдохновенья - Я тебе повелеваю: - будь! Я - не выйду из повиновенья." Для крылатой души – не важны внешние атрибуты ( хоромы или хаты), Ведь Цветаева привыкла приходить «в дом, и не знающий, что – мой», ей “все нипочем”, и к жизни среди «врагов» она привыкла: "Если душа родилась крылатой — Что ей хоромы — и что ей хаты! Что Чингис-Хан ей и о — Орда! Два на миру у меня врага, Два близнеца, неразрывно-слитых: Голод голодных — и сытость сытых! " Образ же «крылатого гения» менялся и усложнялся. Теперь это крылатый конь. Вспомним, что Пегас возник в момент смерти медузы Горгоны, что он носил Зевсу выкованные Гефестом молнии-стрелы. Тогда мы лучше поймем, что за огонь сжигал душу Марины Цветаевой: «Ох, огонь - мой конь - несытый едок! Ох, огонь на нем - несытый ездок! С красной гривою свились волоса... Огневая полоса - в небеса!» Охваченная огнем эмоциональной “безмерности», остро чувствующая и пропускающая через себя недоступное бескрылым, ее крылатая душа ненасытна: «Что другим не нужно - несите мне Всё должно сгореть на моем огне! Я и жизнь маню, я и смерть маню В легкий дар моему огню» Вселившийся в Марину Ивановну Цветаеву, слившийся с ней Крылатый Гений превращает ее жизнь в творческий костер, на котором она сама и сгорела.
Через усе життя Джеймс Олдрідж проніс любов до простих людей, доприроди, зберіг захоплення риболовлею та мисливством. Його оповіданнями захоплюються і діти, і дорослі. Тема дитинства представлена письменником у єдності людини й природи та через красу чистих людських взаємин. В австралійському циклі оповідань Олдрідж з величезною майстерністю зумів передати дитячу психологію, розкрити духовний світ підлітка Едгара. У своїх невеличких творах Олдрідж прагнув показати силу і красу людини, її величезні можливості. Письменнику належать слова: «У мене є оповідання «Останній дюйм». Його суть у тому, щоб своєчасно зупинитись, не перейти межі. Насправді ж - це метафора. Сьогодні у світі накопичено стільки зброї, що на останньому дюймі перед всесвітньою катастрофою опинилося людство. Кожен повинен усвідомити свою відповідальність за долю світу, за долю цивілізації… Щоб останній дюйм не був пройденим. Щоб були люди на Землі…»
Новела «Останній дюйм» захоплює нас не стільки збігом дивовижних обставин, скільки своїм внутрішнім драматизмом. Герой - пілот - береться не за свою справу: він опускається на дно Червоного моря, де з ризиком для життя проводить підводні зйомки морських хижаків для телебачення. Письменник намагається розкрити складні й болісні переживання Бена, коли він, поранений акулами, збирає останні сили, щоб будь-якою ціною врятувати сина, а головне - зламати глуху стіну відчуження, подолавши отой «останній дюйм», який відділяв його від власної дитини. Деві - десятирічний хлопчик, який розумів, що мати ним не цікавиться, а батько - стороння людина, «різка й небагатослівна». Хлопчик гостро відчував свою самотність і непокоївся, що ж з ним станеться, якщо батько так ніка-ли й не випливе з морської глибини. Після обіду Деві запитує батька про те, чи відомо комусь про їхнє місцезнаходження. І, як завжди, батько грубувато відповідає: «Ти не бійся, нічого з тобою не станеться!»
Історія поранення Бена змушує хлопчика забути про свої невеселі думки і серйозно поставитися до того, що сталося. Обличчя Деві було «сповнене жаху», а від крові на руках він «зеленіє», голос його тремтить від сліз і хвилювання. Уперше Бен придивляється до сина і думає: «Він, здається, хлопець розвинутий». Так, цей хлопчина «був чимось схожий на нього самого: за дитячими рисами приховувався, можливо, твердий і навіть невгамовний характер». Бен зрозумів, що відповідає за життя сина. Якщо він і раптово загине, Деві залишиться сам, і його не скоро знай-И дуть у цій пустелі, а може, взагалі не знайдуть. Описуючи епізод подолання хлопчиком останнього дюйма, Олдрідж розкриває жах і збентеження, що охоплювали дитину. Обличчя Деві зосереджене, уважне. Він мусить виконати роботу дорослого чоловіка. Здається, він і сам подоИ рослішав. У нього з’явилося почуття відповідальності за себе і за свого батька. Так, дійсно, у житті не раз настають або залишаються І останні дюйми, та найголовніше, що у Бена тепер є ціле життя, яке подарував йому син.
Джеймс Олдрідж неодноразово звертає увагу читача на л описи моря, пустелі, поведінки героїв. Адже саме в цих фрагментах твору віддзеркалилася думка’ письменника про призначення людини, про її духовну красу. Тема відповідальності є однією з найважливіших в опо- «І віданні, бо людина - творець своєї долі. Письменник підкреслює, що вона - досконалий витвір природи і мусить , бути достойна того місця, котре займає у світі природи.
И в лирике Марины Цветаевой родство душ передается образом сложенных крыльев:
«Как правая и левая рука —
Твоя душа моей душе близка.
Мы смежены, блаженно и тепло,
Как правое и левое крыло.
Но вихрь встает — и бездна пролегла
От правого — до левого крыла!»
Крылатая душа поэта позволяла ей отрываться от реального мира, от вихрей и бездн полной бурными событиями первой половины 20 века. Революции, разруха, войны, полуголодное существование, смерти близких. Цветаева всегда стремилась быть (и была!) над этим миром.
"А за плечом - товарищ мой крылатый
Опять шепнет: - Терпение, сестра! -
Когда сверкнут серебряные латы
Сосновой кровью моего костра"
Товарищ. Это она о крылатом гении вдохновения, не оставляющем ее. Еще он: "Рыцарь ангелоподобный - Долг! Небесный часовой... Еженощный соглядатай, Ежеутренний звонарь..."
Через год она напишет уже об их единой природе с крылатым гением: "Крестили нас - в одном чану…"
А оторванность от близких трансформируется в поэтическое одиночество («проклятость!») крылатой души:
«Новый год я встретила одна.
Я, богатая, была бедна,
Я, крылатая, была проклятой.
Где-то было много-много сжатых
Рук - и много старого вина.
А крылатая была - проклятой!
А единая была - одна!
Как луна - одна, в глазу окна»
И это ведь не об одиночестве, а о своем призвании, о своем отличии от множества других, на которых она смотрит отстранено, как луна. Марина - одна служанка и повелительница крылатого гения, единая с ним:
"Умирая, не скажу: была.
И не жаль, и не ищу виновных.
Есть на свете поважней дела
Страстных бурь и подвигов любовных.
Ты, - крылом стучавший в эту грудь,
Молодой виновник вдохновенья -
Я тебе повелеваю: - будь!
Я - не выйду из повиновенья."
Для крылатой души – не важны внешние атрибуты ( хоромы или хаты), Ведь Цветаева привыкла приходить «в дом, и не знающий, что – мой», ей “все нипочем”, и к жизни среди «врагов» она привыкла:
"Если душа родилась крылатой —
Что ей хоромы — и что ей хаты!
Что Чингис-Хан ей и о — Орда!
Два на миру у меня врага,
Два близнеца, неразрывно-слитых:
Голод голодных — и сытость сытых! "
Образ же «крылатого гения» менялся и усложнялся. Теперь это крылатый конь. Вспомним, что Пегас возник в момент смерти медузы Горгоны, что он носил Зевсу выкованные Гефестом молнии-стрелы. Тогда мы лучше поймем, что за огонь сжигал душу Марины Цветаевой:
«Ох, огонь - мой конь - несытый едок!
Ох, огонь на нем - несытый ездок!
С красной гривою свились волоса...
Огневая полоса - в небеса!»
Охваченная огнем эмоциональной “безмерности», остро чувствующая и пропускающая через себя недоступное бескрылым, ее крылатая душа ненасытна:
«Что другим не нужно - несите мне
Всё должно сгореть на моем огне!
Я и жизнь маню, я и смерть маню
В легкий дар моему огню»
Вселившийся в Марину Ивановну Цветаеву, слившийся с ней Крылатый Гений превращает ее жизнь в творческий костер, на котором она сама и сгорела.
Новела «Останній дюйм» захоплює нас не стільки збігом дивовижних обставин, скільки своїм внутрішнім драматизмом. Герой - пілот - береться не за свою справу: він опускається на дно Червоного моря, де з ризиком для життя проводить підводні зйомки морських хижаків для телебачення. Письменник намагається розкрити складні й болісні переживання Бена, коли він, поранений акулами, збирає останні сили, щоб будь-якою ціною врятувати сина, а головне - зламати глуху стіну відчуження, подолавши отой «останній дюйм», який відділяв його від власної дитини. Деві - десятирічний хлопчик, який розумів, що мати ним не цікавиться, а батько - стороння людина, «різка й небагатослівна». Хлопчик гостро відчував свою самотність і непокоївся, що ж з ним станеться, якщо батько так ніка-ли й не випливе з морської глибини. Після обіду Деві запитує батька про те, чи відомо комусь про їхнє місцезнаходження. І, як завжди, батько грубувато відповідає: «Ти не бійся, нічого з тобою не станеться!»
Історія поранення Бена змушує хлопчика забути про свої невеселі думки і серйозно поставитися до того, що сталося. Обличчя Деві було «сповнене жаху», а від крові на руках він «зеленіє», голос його тремтить від сліз і хвилювання. Уперше Бен придивляється до сина і думає: «Він, здається, хлопець розвинутий». Так, цей хлопчина «був чимось схожий на нього самого: за дитячими рисами приховувався, можливо, твердий і навіть невгамовний характер». Бен зрозумів, що відповідає за життя сина. Якщо він і раптово загине, Деві залишиться сам, і його не скоро знай-И дуть у цій пустелі, а може, взагалі не знайдуть. Описуючи епізод подолання хлопчиком останнього дюйма, Олдрідж розкриває жах і збентеження, що охоплювали дитину. Обличчя Деві зосереджене, уважне. Він мусить виконати роботу дорослого чоловіка. Здається, він і сам подоИ рослішав. У нього з’явилося почуття відповідальності за себе і за свого батька.
Так, дійсно, у житті не раз настають або залишаються І останні дюйми, та найголовніше, що у Бена тепер є ціле життя, яке подарував йому син.
Джеймс Олдрідж неодноразово звертає увагу читача на л описи моря, пустелі, поведінки героїв. Адже саме в цих фрагментах твору віддзеркалилася думка’ письменника про призначення людини, про її духовну красу. Тема відповідальності є однією з найважливіших в опо- «І віданні, бо людина - творець своєї долі. Письменник підкреслює, що вона - досконалий витвір природи і мусить , бути достойна того місця, котре займає у світі природи.