Люди завжди намагались гуртуватись, і в цьому пориві, як правило, ними керувало одне бажання — вижити. Древні люди об’єднувались, тому що так легше було полювати, відбиватись від ворогів і облаштовувати своє житло. Сучасні люди, звісно, за мамонтами більше не полюють, і від інших обороняються тільки в особливих випадках, однак жага згуртуватись живе у них і сьогодні. Пояснити це можна кількома чинниками, і один із найголовніших — тваринні інстинкти. Але не тільки цей фактор змушує людей жити разом.
Створюючи сім’ї, люди насамперед знаходять у них свій душевний спокій, комфорт, впевненість і основу основ, до якої можна повертатись знову і знову, аби зачерпнути підтримки й розуміння. Родина стає тим рятівним острівком, який не змиє навіть найстрашніший шторм, тим будиночком, який не зрушить найсильніший землетрус, якщо його стіни збудовані на совість. У наш час сім’ї доволі часто розпадаються, не витримавши випробування часом та довірою. Неможливо сказати точно, чому така концентрація сумних доль у родинах існує саме сьогодні.
Кожен член сім’ї — це деталь механізму, без якого останній не буде працювати. Про це свідчать численні історії та випадки з життя, про це пишуть у творах літератури. Зокрема роман українського письменника Юрія Яновського є яскравим тому свідченням. У сім’ї Половців, здавалося б, є все для щастя: люблячі один одного Мусій та його дружина, їхні сини, надія родини — Андрій, Оверко, Панас та Сашко, які мали б продовжувати рід. На їхньому шляху проблемою стало різне бачення світу, і коли один брат пішов проти іншого, було зрозуміло, що прийшов кінець їхньому щасливому майбутньому.
З іншого боку, розглянемо образ Івана Шрама з історичного роману Пантелеймона Куліша «Чорна рада». Цей козацький полковник готовий боротись не на життя, а на смерть за майбутнє своєї держави. Якщо проникнути в питання, то ми зрозуміємо, що під поняттям «майбутнє» козак бачить свого сина, Петра Шраменка, а отже, воює і готовий померти він для свого сина. Думка про сім’ю, нащадків, кріпить Івана Шрама і допомагає йому йти вперед, сміливо дивлячись смерті в очі.
Так чи інакше, кожен з нас потребує відчуття рідного дому, місця, де на тебе чекають, де тебе люблять просто так, де тобі завжди до де про тебе потурбуються. Саме тому родина завжди була, є і буде тим кораблем, який несе людину через бурхливе море життя. Важливо, аби за штурвалом стояв той капітан, який з впевненістю і без страху вбереже свою команду від усіх небезпек.
Дульсинея Тобосская (исп. Dulcinea de Toboso) - центральный персонаж романа Сервантеса «Хитроумный Дон Кихот Ламанчский» (первый том - 1605, второй - 1615), идеальная возлюбленная, дама сердца героя, Дон Кихота. В самом начале произведения, когда Дон Кихот становится странствующим рыцарем, он, по всем законам жанра рыцарского романа, решает выбрать даму, в которую мог бы влюбиться, т.к. рыцарь без любви - «что тело без души». Прекрасной дамой для Дон Кихота становится простая девушка из соседней деревни - Альдонса Лоренсо, в которую он был одно время тайно влюблен. Дон Кихот нарекает возлюбленную Дульсинею, т.к. Альдонса была родом из города Тобосо. Дон Кихот воспевает ее, во имя нее он совершает свои подвиги и, как безутешный влюбленный из рыцарских романов, безумствует в горах Сьерры Морены. При этом Дон Кихот не уверен, «существует ли Дульсинея на свете или не существует, вымышлена она или же не вымышлена...» (II, XXXII). Таким образом, Дульсинея Тобосская не является самостоятельным персонажем, и, кроме вышеперечисленных случаев, когда Дон Кихота обманывают и выдают за его возлюбленную других, она на страницах романа не появляется.
Образ Дульсинеи Тобосской, как это явствует из текста, восходит к символу Прекрасной Дамы куртуазной поэзии и прозы средневековья.
Люди завжди намагались гуртуватись, і в цьому пориві, як правило, ними керувало одне бажання — вижити. Древні люди об’єднувались, тому що так легше було полювати, відбиватись від ворогів і облаштовувати своє житло. Сучасні люди, звісно, за мамонтами більше не полюють, і від інших обороняються тільки в особливих випадках, однак жага згуртуватись живе у них і сьогодні. Пояснити це можна кількома чинниками, і один із найголовніших — тваринні інстинкти. Але не тільки цей фактор змушує людей жити разом.
Створюючи сім’ї, люди насамперед знаходять у них свій душевний спокій, комфорт, впевненість і основу основ, до якої можна повертатись знову і знову, аби зачерпнути підтримки й розуміння. Родина стає тим рятівним острівком, який не змиє навіть найстрашніший шторм, тим будиночком, який не зрушить найсильніший землетрус, якщо його стіни збудовані на совість. У наш час сім’ї доволі часто розпадаються, не витримавши випробування часом та довірою. Неможливо сказати точно, чому така концентрація сумних доль у родинах існує саме сьогодні.
Кожен член сім’ї — це деталь механізму, без якого останній не буде працювати. Про це свідчать численні історії та випадки з життя, про це пишуть у творах літератури. Зокрема роман українського письменника Юрія Яновського є яскравим тому свідченням. У сім’ї Половців, здавалося б, є все для щастя: люблячі один одного Мусій та його дружина, їхні сини, надія родини — Андрій, Оверко, Панас та Сашко, які мали б продовжувати рід. На їхньому шляху проблемою стало різне бачення світу, і коли один брат пішов проти іншого, було зрозуміло, що прийшов кінець їхньому щасливому майбутньому.
З іншого боку, розглянемо образ Івана Шрама з історичного роману Пантелеймона Куліша «Чорна рада». Цей козацький полковник готовий боротись не на життя, а на смерть за майбутнє своєї держави. Якщо проникнути в питання, то ми зрозуміємо, що під поняттям «майбутнє» козак бачить свого сина, Петра Шраменка, а отже, воює і готовий померти він для свого сина. Думка про сім’ю, нащадків, кріпить Івана Шрама і допомагає йому йти вперед, сміливо дивлячись смерті в очі.
Так чи інакше, кожен з нас потребує відчуття рідного дому, місця, де на тебе чекають, де тебе люблять просто так, де тобі завжди до де про тебе потурбуються. Саме тому родина завжди була, є і буде тим кораблем, який несе людину через бурхливе море життя. Важливо, аби за штурвалом стояв той капітан, який з впевненістю і без страху вбереже свою команду від усіх небезпек.
Відповідь:
Дульсинея Тобосская (исп. Dulcinea de Toboso) - центральный персонаж романа Сервантеса «Хитроумный Дон Кихот Ламанчский» (первый том - 1605, второй - 1615), идеальная возлюбленная, дама сердца героя, Дон Кихота. В самом начале произведения, когда Дон Кихот становится странствующим рыцарем, он, по всем законам жанра рыцарского романа, решает выбрать даму, в которую мог бы влюбиться, т.к. рыцарь без любви - «что тело без души». Прекрасной дамой для Дон Кихота становится простая девушка из соседней деревни - Альдонса Лоренсо, в которую он был одно время тайно влюблен. Дон Кихот нарекает возлюбленную Дульсинею, т.к. Альдонса была родом из города Тобосо. Дон Кихот воспевает ее, во имя нее он совершает свои подвиги и, как безутешный влюбленный из рыцарских романов, безумствует в горах Сьерры Морены. При этом Дон Кихот не уверен, «существует ли Дульсинея на свете или не существует, вымышлена она или же не вымышлена...» (II, XXXII). Таким образом, Дульсинея Тобосская не является самостоятельным персонажем, и, кроме вышеперечисленных случаев, когда Дон Кихота обманывают и выдают за его возлюбленную других, она на страницах романа не появляется.
Образ Дульсинеи Тобосской, как это явствует из текста, восходит к символу Прекрасной Дамы куртуазной поэзии и прозы средневековья.
хватит этого ?
Пояснення: