Отец главного героя, Андрей Петрович Гринев, вышел в отставку премьер-майором, стал жить в своей Симбирской деревне, женился на дочери тамошнего дворянина. С пяти лет Петрушу отдали на воспитание стремянному Савельичу. Когда главному герою исполнилось 16 лет, отец, вместо того чтобы отправить его в Петербург в Семеновский полк (как ранее планировалось), определил на службу в Оренбург. Вместе с юношей отправили Савельича.
По дороге в Оренбург в трактире в Симбирске Гринев познакомился с ротмистром гусарского полка Зуриным. Тот научил юношу играть в бильярд, предложил сыграть на деньги. Выпив пунша, Гринев разгорячился и проиграл сто рублей. Огорченному Савельичу пришлось отдавать долг.
Глава 2. Вожатый
Они отправились дальше. Погода испортилась, началась сильнейшая метель, дорогу замело. Однако встретившийся им мужик согласился провести их до ближайшего жилья.Скрыть объявление
window.Ya.adfoxCode.create({
ownerId: 326810,
containerId: 'adfox_knigi_640x290_2',
params: {
pp: 'h',
ps: 'eizi',
p2: 'gznz'
}
});
По дороге Гринев задремал и увидел сон, в котором увидел нечто пророческое. Петруше приснилось, что он пришел проститься с умирающим отцом, но в постели увидел «мужика с черной бородой». Мать назвала мужика «посаженным отцом» Гринева, сказала поцеловать ему руку, чтобы тот его благословил. Петр отказался. Тогда мужик вскочил, выхватил топор и начал всех убивать. Страшный мужик ласково звал: «Не бойсь, подойди под мое благословение». В эту минуту Гринев проснулся: они приехали к постоялому двору. В благодарность за Гринев отдал вожатому свой заячий тулуп.
В Оренбурге Гринева сразу же направили в Белогорскую крепость, в команду капитана Миронова.
Глава 3. Крепость
«Белогорская крепость находилась в сорока верстах от Оренбурга». В первый же день Гринев познакомился с комендантом и его женой. На следующий день Петр Андреич познакомился с офицером Алексеем Иванычем Швабриным. Его отправили сюда «за смертоубийство» – «заколол поручика» во время поединка. Швабрин постоянно подшучивал над семейством коменданта. Дочь Миронова Марью Ивановну Швабрин описывал как «совершенную дурочку», поэтому сначала Петруша относился к ней с предубеждением. Однако через некоторое время она очень понравилась Петру Андреичу .
Глава 4. Поединок
Со временем Гринев нашел в Марье Ивановне «благоразумную и чувствительную девушку». Петр Андреич начал писать стихи и как-то прочел одно из своих произведений, посвященное Маше, Швабрину. Тот раскритиковал стихи и сказал, что девушка вместо «нежных стишков» предпочла бы «пару серег». Гринев обозвал Швабрина мерзавцем, и тот вызвал Петра Андреича на поединок. Первый раз им не удалось сойтись – их заметили и отвели к коменданту. Вечером Гринев узнал, что Швабрин в году сватался к Маше и получил отказ.
На следующий день Гринев и Швабрин снова сошлись в поединке. Во время дуэли Петра Андреича окликнул подбежавший Савельич. Гринев оглянулся, и противник нанес ему удар «в грудь пониже правого плеча».
Глава 5. Любовь
Все время, пока Гринев выздоравливал, Маша ухаживала за ним. Петр Андреич предложил девушке стать его женой, она согласилась.
Гринев написал отцу, что собирается жениться. Однако Андрей Петрович ответил, что не даст согласия на женитьбу и даже похлопочет, чтобы сына перевели «куда-нибудь подальше». Узнав об ответе родителей Гринева, Марья Ивановна очень расстроилась, но без их согласия не хотела выходить замуж (в частности потому, что девушка была бесприданницей). С тех пор она начала избегать Петра Андреича.
Глава 6. Пугачевщина
Пришло известие, что из-под караула сбежал «донской казак и раскольник Емельян Пугачев», собрал «злодейскую шайку» и «произвел возмущение в яицких селениях». Вскоре стало известно, что мятежники собираются идти на Белогороскую крепость. Начались приготовления.
Глава 7. Приступ
Гринев не спал всю ночь. К крепости съехалось множество вооруженных людей. Между ними ездил на белом коне сам Пугачев. Мятежники ворвались в крепость, коменданта ранили в голову, Гринева схватили.Скрыть объявление
Майже в кожному художньому творі є присутньою любов і дружба. Часом здається, що без цих двох почуттів твір буде неповним: воно розповідає про людей, про взаємини між людьми, і неможливо писати тільки про ненависть, не кажучи про любов. Ненависть — теж любов, тільки з негативним зарядом. А кажучи про ворожнечу, не можна не протиставити їй дружбу. Не знаючи зла, не дізнаєшся, що таке добро.
Споконвіку людство ставило собі питання: що таке любов. Але жоден з мудреців не дав на нього вичерпної відповіді. Та це і неможливо. Кожен повинен відповісти на це питання саме. Поети, письменники в усі віки писали про любов. Любов — це вічна, невичерпна тема. Трубадури, лицарі… Пушкін, Лермонтов, Блок, Єсенін — при цих іменах згадуються прекрасні рядки, написані про любов.
За віки було розказано про різні види любові : любов-страждання (Пушкін. «Євгеній Онєгін» і «Я Вас любив…»), любов-жертва (Соня в романі Л. Н. Толстого «Війна і світ»), любов-гра, любов-нудьга (усе це у лермонтовского Печорина). Любов з великої букви (Булгаков «Майстер і Маргарита»). Цей список можна продовжувати і доповнювати.
Любов — саме незвичайне, загадкове почуття; воно приходить несподівано і йде несподівано. Здається, дуже точно сказав М. А. Булгаков, вклавши ці слова у вуста Майстра : «Любов вискочила перед нами, як з-під землі вискакує вбивця в провулку, і уразила нас відразу обох. Так вражає блискавка. Так вражає фінський ніж»! Скільки вже написано про любов, скільки ще напишуть! Про неї можна говорити нескінченно, але формули любові немає.
Дружба теж малозрозуміле, загадкове почуття. Іноді з дружби народжується любов. Чому ж ми дружимо з цим, а не з тим? Дві людини, знаходячи спільну мову, загальні інтереси, думки, переживання, мимоволі зближуються. Але буває і так, що дружать люди, абсолютно різні, такі, як Євгеній Базаров і Аркадій Кирсанов. Читаючи роман Тургенева «Батьки і діти», я ставила собі питання: «Що їх зв’язує? Що об’єднує»? Відповідь мені підказала вчителька фізики : різнозаряджені частки притягуються. Протилежності сходяться. Підтвердженням тому — Євгеній і Аркадій, Микола Ростов і Борис Друбецкой.
Чомусь майже не пишуть про дружбу між чоловіком і жінкою. Може, вважають це за неможливе? Лише у І. Єфремова я зустріла таку дружбу, і те в романі «Таис Афінська», що розповідає про Древню Грецію. Таис, знаменита гетера, мала багато прихильників. Вона любила лише одного — Олександра Македонського, але інші ставали її друзями, готовими померти за неї (спартанець Менедем, конник Мониск).
Про жіночу дружбу написано трохи більше. Якщо жінки не суперниці, то вони союзники — так можна зрозуміти майже усі твори. Напевно, це тому, що більшість авторів — чоловіки. Лише у Л. Н. Толстого я знайшла приклад справжньої відданості дружбі. Княжна Марья, незважаючи на те що їй самій дуже сподобався Анатоль Курагин, відмовляється від нього, дізнавшись, що в нього закохана т-11е Bourienne, її подруга.
Іноді, перечитуючи Толстого, Пушкіна або Булгакова, я заздрю, по-хорошому заздрю деяким героям: вони радіють, люблять, страждають. Іноді мені здається, що я не зможу так. Я не любила (те, що було, було лише захопленням) і не умію ненавидіти. У мене не складаються стосунки з дівчатами: вони бачать в мені небезпечну суперницю. Єдина моя подруга-жінка — моя мама. З юнаками мені набагато ше — я їх краще розумію. Я дуже сподіваюся, що зустріну свою Любов, велику, чисту, світлу… Але хто на це не сподівається?
Любов і дружба — які прекрасні слова! Без них світ був би нудніший, бесцветнее…
Глава 1. Сержант гвардии
Отец главного героя, Андрей Петрович Гринев, вышел в отставку премьер-майором, стал жить в своей Симбирской деревне, женился на дочери тамошнего дворянина. С пяти лет Петрушу отдали на воспитание стремянному Савельичу. Когда главному герою исполнилось 16 лет, отец, вместо того чтобы отправить его в Петербург в Семеновский полк (как ранее планировалось), определил на службу в Оренбург. Вместе с юношей отправили Савельича.
По дороге в Оренбург в трактире в Симбирске Гринев познакомился с ротмистром гусарского полка Зуриным. Тот научил юношу играть в бильярд, предложил сыграть на деньги. Выпив пунша, Гринев разгорячился и проиграл сто рублей. Огорченному Савельичу пришлось отдавать долг.
Глава 2. Вожатый
Они отправились дальше. Погода испортилась, началась сильнейшая метель, дорогу замело. Однако встретившийся им мужик согласился провести их до ближайшего жилья.Скрыть объявление
window.Ya.adfoxCode.create({
ownerId: 326810,
containerId: 'adfox_knigi_640x290_2',
params: {
pp: 'h',
ps: 'eizi',
p2: 'gznz'
}
});
По дороге Гринев задремал и увидел сон, в котором увидел нечто пророческое. Петруше приснилось, что он пришел проститься с умирающим отцом, но в постели увидел «мужика с черной бородой». Мать назвала мужика «посаженным отцом» Гринева, сказала поцеловать ему руку, чтобы тот его благословил. Петр отказался. Тогда мужик вскочил, выхватил топор и начал всех убивать. Страшный мужик ласково звал: «Не бойсь, подойди под мое благословение». В эту минуту Гринев проснулся: они приехали к постоялому двору. В благодарность за Гринев отдал вожатому свой заячий тулуп.
В Оренбурге Гринева сразу же направили в Белогорскую крепость, в команду капитана Миронова.
Глава 3. Крепость
«Белогорская крепость находилась в сорока верстах от Оренбурга». В первый же день Гринев познакомился с комендантом и его женой. На следующий день Петр Андреич познакомился с офицером Алексеем Иванычем Швабриным. Его отправили сюда «за смертоубийство» – «заколол поручика» во время поединка. Швабрин постоянно подшучивал над семейством коменданта. Дочь Миронова Марью Ивановну Швабрин описывал как «совершенную дурочку», поэтому сначала Петруша относился к ней с предубеждением. Однако через некоторое время она очень понравилась Петру Андреичу .
Глава 4. Поединок
Со временем Гринев нашел в Марье Ивановне «благоразумную и чувствительную девушку». Петр Андреич начал писать стихи и как-то прочел одно из своих произведений, посвященное Маше, Швабрину. Тот раскритиковал стихи и сказал, что девушка вместо «нежных стишков» предпочла бы «пару серег». Гринев обозвал Швабрина мерзавцем, и тот вызвал Петра Андреича на поединок. Первый раз им не удалось сойтись – их заметили и отвели к коменданту. Вечером Гринев узнал, что Швабрин в году сватался к Маше и получил отказ.
На следующий день Гринев и Швабрин снова сошлись в поединке. Во время дуэли Петра Андреича окликнул подбежавший Савельич. Гринев оглянулся, и противник нанес ему удар «в грудь пониже правого плеча».
Глава 5. Любовь
Все время, пока Гринев выздоравливал, Маша ухаживала за ним. Петр Андреич предложил девушке стать его женой, она согласилась.
Гринев написал отцу, что собирается жениться. Однако Андрей Петрович ответил, что не даст согласия на женитьбу и даже похлопочет, чтобы сына перевели «куда-нибудь подальше». Узнав об ответе родителей Гринева, Марья Ивановна очень расстроилась, но без их согласия не хотела выходить замуж (в частности потому, что девушка была бесприданницей). С тех пор она начала избегать Петра Андреича.
Глава 6. Пугачевщина
Пришло известие, что из-под караула сбежал «донской казак и раскольник Емельян Пугачев», собрал «злодейскую шайку» и «произвел возмущение в яицких селениях». Вскоре стало известно, что мятежники собираются идти на Белогороскую крепость. Начались приготовления.
Глава 7. Приступ
Гринев не спал всю ночь. К крепости съехалось множество вооруженных людей. Между ними ездил на белом коне сам Пугачев. Мятежники ворвались в крепость, коменданта ранили в голову, Гринева схватили.Скрыть объявление
Объяснение:
Объяснение:
Майже в кожному художньому творі є присутньою любов і дружба. Часом здається, що без цих двох почуттів твір буде неповним: воно розповідає про людей, про взаємини між людьми, і неможливо писати тільки про ненависть, не кажучи про любов. Ненависть — теж любов, тільки з негативним зарядом. А кажучи про ворожнечу, не можна не протиставити їй дружбу. Не знаючи зла, не дізнаєшся, що таке добро.
Споконвіку людство ставило собі питання: що таке любов. Але жоден з мудреців не дав на нього вичерпної відповіді. Та це і неможливо. Кожен повинен відповісти на це питання саме. Поети, письменники в усі віки писали про любов. Любов — це вічна, невичерпна тема. Трубадури, лицарі… Пушкін, Лермонтов, Блок, Єсенін — при цих іменах згадуються прекрасні рядки, написані про любов.
За віки було розказано про різні види любові : любов-страждання (Пушкін. «Євгеній Онєгін» і «Я Вас любив…»), любов-жертва (Соня в романі Л. Н. Толстого «Війна і світ»), любов-гра, любов-нудьга (усе це у лермонтовского Печорина). Любов з великої букви (Булгаков «Майстер і Маргарита»). Цей список можна продовжувати і доповнювати.
Любов — саме незвичайне, загадкове почуття; воно приходить несподівано і йде несподівано. Здається, дуже точно сказав М. А. Булгаков, вклавши ці слова у вуста Майстра : «Любов вискочила перед нами, як з-під землі вискакує вбивця в провулку, і уразила нас відразу обох. Так вражає блискавка. Так вражає фінський ніж»! Скільки вже написано про любов, скільки ще напишуть! Про неї можна говорити нескінченно, але формули любові немає.
Дружба теж малозрозуміле, загадкове почуття. Іноді з дружби народжується любов. Чому ж ми дружимо з цим, а не з тим? Дві людини, знаходячи спільну мову, загальні інтереси, думки, переживання, мимоволі зближуються. Але буває і так, що дружать люди, абсолютно різні, такі, як Євгеній Базаров і Аркадій Кирсанов. Читаючи роман Тургенева «Батьки і діти», я ставила собі питання: «Що їх зв’язує? Що об’єднує»? Відповідь мені підказала вчителька фізики : різнозаряджені частки притягуються. Протилежності сходяться. Підтвердженням тому — Євгеній і Аркадій, Микола Ростов і Борис Друбецкой.
Чомусь майже не пишуть про дружбу між чоловіком і жінкою. Може, вважають це за неможливе? Лише у І. Єфремова я зустріла таку дружбу, і те в романі «Таис Афінська», що розповідає про Древню Грецію. Таис, знаменита гетера, мала багато прихильників. Вона любила лише одного — Олександра Македонського, але інші ставали її друзями, готовими померти за неї (спартанець Менедем, конник Мониск).
Про жіночу дружбу написано трохи більше. Якщо жінки не суперниці, то вони союзники — так можна зрозуміти майже усі твори. Напевно, це тому, що більшість авторів — чоловіки. Лише у Л. Н. Толстого я знайшла приклад справжньої відданості дружбі. Княжна Марья, незважаючи на те що їй самій дуже сподобався Анатоль Курагин, відмовляється від нього, дізнавшись, що в нього закохана т-11е Bourienne, її подруга.
Іноді, перечитуючи Толстого, Пушкіна або Булгакова, я заздрю, по-хорошому заздрю деяким героям: вони радіють, люблять, страждають. Іноді мені здається, що я не зможу так. Я не любила (те, що було, було лише захопленням) і не умію ненавидіти. У мене не складаються стосунки з дівчатами: вони бачать в мені небезпечну суперницю. Єдина моя подруга-жінка — моя мама. З юнаками мені набагато ше — я їх краще розумію. Я дуже сподіваюся, що зустріну свою Любов, велику, чисту, світлу… Але хто на це не сподівається?
Любов і дружба — які прекрасні слова! Без них світ був би нудніший, бесцветнее…