Каков образ молодой грузинки

«строгий и скупой на слова ленинград творил о ней легенду, особый ленинградский миф, в котором все было правдой, – писал а. павловский. – ольгу берггольц, недавнюю комсомолку, молодую коммунистку, называли «ленинградской мадонной», подвижницей, ее стих, ее голос какое-то время, в самую тяжелую, смертельную пору, жил исключительно в эфире.  я говорю с тобой под свист снарядов,  угрюмым заревом озарена.  я говорю с тобой из ленинграда,  страна моя, печальная страна…  ее душа и слово были настроены так, чтобы постоянно впитывать и удерживать в себе людское страдание, постоянно идти на боль, как на костер, чтобы, обуглив душу, обратить страдание в силу, отчаяние – в надежду и даже саму смерть – в бессмертие. судьбою ольги берггольц стали мужество, страдания и победоносное терпение блокадного города».

Міщанин-шляхтич» — не єдина п’єса Мольєра, в якій він висміює шляхту. Починаючи з перших своїх творів Жан-Батист Поклен (сценічне ім’я — Мольєр) спирався на народну творчість, народний гумор. І невідомо, чи став би він великим драматургом, якби не п’ятнадцятирічна школа життя, яку він пройшов під час подорожування з бродячим театром. Але не слід відкидати і ролі прекрасної освіти, одержаної ним у Клермонському колежі, що дало змогу увійти у найвищі суспільні кола і бути обізнаним в усіх сферах громадського життя. Як виходець із буржуазного середовища, Мольєр залишав за собою право висміювати його негативні риси, а як людина освічена, він здобув право на висміювання вад дворянських кіл.