ЧиМожна знайти спокій у нашім світі? Або для того, щоб знайти заспокоєння, ми повинні вийти куди – небудь у безлюдне місце, наприклад, у пустелю? Але неможливо відгородитися від миру й від людей. Варто навчитися в ньому жити, а не обосабливаться від нього. А це дуже складно, тому що душу часто не прислухається до розуму. Душа здатна чути лише своє серце
Розумна людина той, хто розуміє, що справжній спокій можна знайти у своєму серці. Навіть якщо ми відгородимося від миру, нас однаково буде щось тривожити: спогаду, страх майбутнього або тривога про близькі. Ми не довідаємося спокою, поки не відчуємо його усередині себе. Життя наша мінливе як погода: те ллє дощ, то визирає сонце. Уміти орієнтуватися в різних життєвих ситуаціях дуже важливо. Для цього нам недостатньо одного розуму, потрібно ще й серце. Навчившись бачити серцем, ми знаходимо спокій
Не всі розуміють це. Як важко часом буває розумним людям, що не захотіли заглянути в глибини своєї душі. Часто така позиція приводить до трагедії. Не захотів прислухатися до свого серця головний герой роману И. С. Тургенєва «Батьки й діти». У Євгенію Базарове з’єдналися всілякі суперечливі якості: здатність до практичної дії, звичка до праці й потреба в ньому, і в той же час, якесь бездіяльність і інертність, коли справа стосується його самого. Рішучість характеру, внутрішня впевненість у собі – коштовні якості, диктуемые розумом і волею з однієї сторони; практицизм, що не залишає місце романтиці, переконаність у нездатності до глибоких почуттів, до сприйняття краси мистецтва й природи – сдругой.
Понаблюдаем за висловленнями головного героя й складемо думку про його життєве подання: «Чималий хімік у двадцять років получше всякого поета»; «Природа не храм, а майстерня, і людина в ній працівник»; «Це все романтична нісенітниця, гнилизна, мистецтво»; «За моїми вільно мислять між жінками тільки виродки…» І подібних висловлень багато.
Базарів виступає за науку, пов’язану з життям, з народом. Він не терпить форм аристократичної ввічливості: «дозвольте полюбопытствовать», «не маю честі знати». Їх часто вживає Павло Петрович. Базарів посміюється над Кірсановим, відповідаючи йому з іронією. Базарів проти гри словами, він терпіти не може іноземних слів. І в той же час герой сам суперечить собі. У його мові увесь час зустрічаються слова іншомовного походження
Сюжетом романа «Дубровский» послужила реальная история, рассказанная А. С. Пушкину его другом П. В. Нащокиным. Небогатый дворянин Островский, лишившись имения и оставшись с одними дворовыми, сделался грабителем. Судьба родовитого, но бедного дворянина, каким по рождения был и сам автор, не оставила Пушкина равнодушным. Так родился образ романтического дворянина-бунтаря Владимира Дубровского. Сын отставного поручика гвардии, рано лишившийся матери, Дубровский на восьмом году жизни был отправлен в Петербург в кадетское училище. Отец не жалел ничего для его содержания, и молодой человек позволял себе «роскошные прихоти» , «не заботясь о будущем» . Но неожиданное известие о тяжелой болезни отца изменило всю жизнь Владимира. Получив отпуск, Дубровский спешит домой, Вскоре после его приезда умирает отец. По указу суда Владимир лишается имения. Чтобы не допустить осквернения родного дома, он поджигает усадьбу. В огне погибают ночующие в доме приказные. Дубровский вынужден скрыться. С ним уходят его крестьяне, не желавшие «другого барина» . Так Дубровский становится предводителем шайки разбойников. Он решает мстить главному виновнику своих несчастий Троекурову, Случайно встретив француза, едущего к Троекурову учителем, Дубровский покупает у него документы и является к своему вагу под именем Дефоржа. Но любовь к Маше, дочери Троекурова, заставляет Дубровского изменить свои планы, Он прощает Кирилу Петровича, связанного с Машей «узами крови» . Перед нами предстает образ романтического героя, наделенного многими положительными чертами. Дубровский смел, умен, деятелен. Ему присуща совестливость и порядочность. Владимир на сильные, глубокие чувства: любовь к родителям, к Марье Кириловне, ненависть к Троекурову. Умение владеть собой в сложных ситуациях, честность, верность данному им слову добавляют Владимиру обаяния. Благородство чувств и поступков превращают его в глаза многих окружающих из разбойника в героя. Дубровский не сдается под ударами судьбы, но его бунт имеет личные причины. Он – не крестьянский вождь. Владимир забирает дворовых с собой, с одной стороны, из чувства ответственности за них как хозяина, а, с другой стороны, рассчитывая использовать их в своих интересах. Я считаю, что Пушкину, другу декабристов, ненавидевшему крепостничество, очень симпатичен его герой. Владимир борется за справедливость, отстаивает свои права. В каждом человеке, даже крепостном, он видит в первую очередь личность, а не предмет. Мне Дубровский тоже нравится. Но мне его жаль. Ему не удалась ни месть, ни любовь. Я считаю, что за свое счастье и счастье любимой девушки надо бороться, а не предоставлять все на волю случая.
Розумна людина той, хто розуміє, що справжній спокій можна знайти у своєму серці. Навіть якщо ми відгородимося від миру, нас однаково буде щось тривожити: спогаду, страх майбутнього або тривога про близькі. Ми не довідаємося спокою, поки не відчуємо його усередині себе. Життя наша мінливе як погода: те ллє дощ, то визирає сонце. Уміти орієнтуватися в різних життєвих ситуаціях дуже важливо. Для цього нам недостатньо одного розуму, потрібно ще й серце. Навчившись бачити серцем, ми знаходимо спокій
Не всі розуміють це. Як важко часом буває розумним людям, що не захотіли заглянути в глибини своєї душі. Часто така позиція приводить до трагедії. Не захотів прислухатися до свого серця головний герой роману И. С. Тургенєва «Батьки й діти». У Євгенію Базарове з’єдналися всілякі суперечливі якості: здатність до практичної дії, звичка до праці й потреба в ньому, і в той же час, якесь бездіяльність і інертність, коли справа стосується його самого. Рішучість характеру, внутрішня впевненість у собі – коштовні якості, диктуемые розумом і волею з однієї сторони; практицизм, що не залишає місце романтиці, переконаність у нездатності до глибоких почуттів, до сприйняття краси мистецтва й природи – сдругой.
Понаблюдаем за висловленнями головного героя й складемо думку про його життєве подання: «Чималий хімік у двадцять років получше всякого поета»; «Природа не храм, а майстерня, і людина в ній працівник»; «Це все романтична нісенітниця, гнилизна, мистецтво»; «За моїми вільно мислять між жінками тільки виродки…» І подібних висловлень багато.
Базарів виступає за науку, пов’язану з життям, з народом. Він не терпить форм аристократичної ввічливості: «дозвольте полюбопытствовать», «не маю честі знати». Їх часто вживає Павло Петрович. Базарів посміюється над Кірсановим, відповідаючи йому з іронією. Базарів проти гри словами, він терпіти не може іноземних слів. І в той же час герой сам суперечить собі. У його мові увесь час зустрічаються слова іншомовного походження
Сын отставного поручика гвардии, рано лишившийся матери, Дубровский на восьмом году жизни был отправлен в Петербург в кадетское училище. Отец не жалел ничего для его содержания, и молодой человек позволял себе «роскошные прихоти» , «не заботясь о будущем» . Но неожиданное известие о тяжелой болезни отца изменило всю жизнь Владимира.
Получив отпуск, Дубровский спешит домой, Вскоре после его приезда умирает отец. По указу суда Владимир лишается имения. Чтобы не допустить осквернения родного дома, он поджигает усадьбу. В огне погибают ночующие в доме приказные. Дубровский вынужден скрыться. С ним уходят его крестьяне, не желавшие «другого барина» . Так Дубровский становится предводителем шайки разбойников. Он решает мстить главному виновнику своих несчастий Троекурову, Случайно встретив француза, едущего к Троекурову учителем, Дубровский покупает у него документы и является к своему вагу под именем Дефоржа. Но любовь к Маше, дочери Троекурова, заставляет Дубровского изменить свои планы, Он прощает Кирилу Петровича, связанного с Машей «узами крови» .
Перед нами предстает образ романтического героя, наделенного многими положительными чертами. Дубровский смел, умен, деятелен. Ему присуща совестливость и порядочность. Владимир на сильные, глубокие чувства: любовь к родителям, к Марье Кириловне, ненависть к Троекурову. Умение владеть собой в сложных ситуациях, честность, верность данному им слову добавляют Владимиру обаяния. Благородство чувств и поступков превращают его в глаза многих окружающих из разбойника в героя. Дубровский не сдается под ударами судьбы, но его бунт имеет личные причины. Он – не крестьянский вождь. Владимир забирает дворовых с собой, с одной стороны, из чувства ответственности за них как хозяина, а, с другой стороны, рассчитывая использовать их в своих интересах.
Я считаю, что Пушкину, другу декабристов, ненавидевшему крепостничество, очень симпатичен его герой. Владимир борется за справедливость, отстаивает свои права. В каждом человеке, даже крепостном, он видит в первую очередь личность, а не предмет.
Мне Дубровский тоже нравится. Но мне его жаль. Ему не удалась ни месть, ни любовь. Я считаю, что за свое счастье и счастье любимой девушки надо бороться, а не предоставлять все на волю случая.