Софья — персонаж бытовой драмы, а не социальной комедии, так же как и Чацкий, она натура страстная, живущая сильным и настоящим чувством. И пусть предмет ее страсти убог и жалок — это не делает ситуацию смешной, а, напротив, усугубляет ее драматизм. У Софьи очень сильно чувство любви, но в то же время любовь ее безрадостна и несвободна. Она прекрасно отдает себе отчет в том, что ее избранник, Молчалин, никогда не будет принят отцом: в фамусовском обществе браки совершаются по расчету. Отец мечтает выдать дочь за Скалозуба, но она адекватно оценить личность жениха:
Он слова умного не выговорил сроду, Мне все равно, что за него, что в воду.
Софья мечтает о любви, причем о необыкновенной любви. Мысль о браке со Скалозубом омрачает жизнь девушки, и внутренне она уже готова к борьбе. Чувства настолько переполняют ее душу, что она исповедуется в своей любви сначала служанке Лизе, а затем и Чацкому. Софья настолько влюблена и одновременно так удручена необходимостью постоянно таиться от отца, что ей попросту изменяет здравый смысл: “Да что мне до кого? До них? До всей вселенной?” Софья выбрала и полюбила человека удобного: мягкого, тихого и безропотного (таким предстает Молчалин в ее характеристиках). Как ей кажется, она относится к нему здраво и критически.
Мій улюблений літературний герой — Олесь з оповідання Григора Тютюнника «Дивак». Цей персонаж подобається мені своєю справжністю. Що я маю на увазі? Олесь не падав з неба, як Хлопчик-зірка чи інші вигадані герої фантастичних творів. Він є звичайним хлопчиком, який живе в українському селі й навчається в сільській школі. Щоправда, в реальному житті дуже мало таких людей, як Олесь. Він дуже любить і цінить красу природи. А його рідний дід Прокіп — протилежність своєму онукові. Людей, схожих на діда Прокопа, дуже багато, таких не треба навіть шукати. Оскільки дітей та дорослих, що цінують природу, як Олесь, практично немає, усі в селі його вважають диваком, у тому числі і дід Прокіп. Сам хлопчик не розуміє, чому на нього так кажуть, адже він ще малий.
Коли я читаю про Олеся, то уявляю на його місці себе. Мене теж захоплює краса природи, тому я намагаюся дбайливо до неї ставитися. Мене обурює, коли після пікніка відпочивальники залишають непогашеним багаття або не забирають з собою сміття. Я не уявляю собі, як можна рубати дерева, не кажучи вже про те, щоб стріляти в звірів чи птахів. Це жорстоко, адже їм так само боляче, як і людям.
Чому для сучасної людини любов до природи перестала бути нормою і викликає подив?! Коли дитина цілиться з рогатки в горобця, це нікого не шокує. А хлопчик, який бродить серед вкритих снігом дерев гає за дятлом, виводить пальчиком на снігу малюнки і захоплюється чарівністю зимового лісу, здається всім дивним…
Які ще риси характеру сподобалися мені в Олесеві? Напевно, впертість, уміння відстоювати свою точку зору. Це помітно, коли він сперечався з вчителькою на уроці малювання. Розповідь про цей випадок вказує на талант хлопчика в живопису і свідчить про те, що він здатний не тільки милуватися природою, а й зображувати її на папері.
Мене вразив епізод твору, де місцевий розбишака Федько Тойкало пригостив Олеся пирогом з м’ясом, а той хотів йому віддячити. Олесь навіть забув, що Федько його образив та боляче вдарив під око. Така поведінка дозволяє зробити висновок, що Олесь незлопам’ятний і вдячний. Він міг би стати щирим, вірним другом, але поки що не знайшов серед однолітків споріднену душу.
Бути таким, як Олесь, досить важко, адже він відрізняється від інших дітей і для всіх є ізгоєм. Проте, я дуже хочу бути на нього схожим. Більш за все мені подобаються в ньому такі риси характеру, як доброта, людяність, співчутливість та небайдужість. Це найголовніше, що має бути в кожній людині.
Отже, незважаючи на те, що всі на Олеся кажуть «дивак», його образ припав мені до душі, тому це мій улюблений літературний герой
Он слова умного не выговорил сроду,
Мне все равно, что за него, что в воду.
Софья мечтает о любви, причем о необыкновенной любви. Мысль о браке со Скалозубом омрачает жизнь девушки, и внутренне она уже готова к борьбе. Чувства настолько переполняют ее душу, что она исповедуется в своей любви сначала служанке Лизе, а затем и Чацкому. Софья настолько влюблена и одновременно так удручена необходимостью постоянно таиться от отца, что ей попросту изменяет здравый смысл: “Да что мне до кого? До них? До всей вселенной?”
Софья выбрала и полюбила человека удобного: мягкого, тихого и безропотного (таким предстает Молчалин в ее характеристиках). Как ей кажется, она относится к нему здраво и критически.
Коли я читаю про Олеся, то уявляю на його місці себе. Мене теж захоплює краса природи, тому я намагаюся дбайливо до неї ставитися. Мене обурює, коли після пікніка відпочивальники залишають непогашеним багаття або не забирають з собою сміття. Я не уявляю собі, як можна рубати дерева, не кажучи вже про те, щоб стріляти в звірів чи птахів. Це жорстоко, адже їм так само боляче, як і людям.
Чому для сучасної людини любов до природи перестала бути нормою і викликає подив?! Коли дитина цілиться з рогатки в горобця, це нікого не шокує. А хлопчик, який бродить серед вкритих снігом дерев гає за дятлом, виводить пальчиком на снігу малюнки і захоплюється чарівністю зимового лісу, здається всім дивним…
Які ще риси характеру сподобалися мені в Олесеві? Напевно, впертість, уміння відстоювати свою точку зору. Це помітно, коли він сперечався з вчителькою на уроці малювання. Розповідь про цей випадок вказує на талант хлопчика в живопису і свідчить про те, що він здатний не тільки милуватися природою, а й зображувати її на папері.
Мене вразив епізод твору, де місцевий розбишака Федько Тойкало пригостив Олеся пирогом з м’ясом, а той хотів йому віддячити. Олесь навіть забув, що Федько його образив та боляче вдарив під око. Така поведінка дозволяє зробити висновок, що Олесь незлопам’ятний і вдячний. Він міг би стати щирим, вірним другом, але поки що не знайшов серед однолітків споріднену душу.
Бути таким, як Олесь, досить важко, адже він відрізняється від інших дітей і для всіх є ізгоєм. Проте, я дуже хочу бути на нього схожим. Більш за все мені подобаються в ньому такі риси характеру, як доброта, людяність, співчутливість та небайдужість. Це найголовніше, що має бути в кожній людині.
Отже, незважаючи на те, що всі на Олеся кажуть «дивак», його образ припав мені до душі, тому це мій улюблений літературний герой