Используя различные сатирические приемы, автор высмеивает непри генералов к жизни и тупое исполнение мужиком их прихотей.
В итоговый период своего творчества М.Е. Салтыков- Щедрин обращается к иносказательной форме сказки, где, описывая житейские ситуации «эзоповым языком», высмеивает пороки современного писателю общества.
Сатирическая форма стала для М.Е. Салтыкова-Щедрина возможностью свободно говорить о насущных проблемах общества. В сказке «Повесть о том, как один мужик двух генералов прокормил» используются различные сатирические приемы: гротеск, ирония, фантастика, аллегория, сарказм — для характеристики изображаемых героев и описания той ситуации, в которой оказались главные персонажи сказки: два генерала. Гротескно само попадание генералов на необитаемый остров «по щучьему велению, по моему хотению». Фан- тастично заверение писателя в том, что «служили генералы всю жизнь в какой-то регистратуре, там родились, воспитались и состарились, следовательно, ничего не понимали». Сатирически изобразил писатель и внешний вид героев: «они в ночных рубашках, а на шеях у них висит по ордену». Салты- ков-Щедрин высмеивает элементарное неумение генералов найти себе еду: оба думали, что «булки в том самом виде родятся, как их утром к кофею подают». Изображая поведение героев, писатель использует сарказм: «начали медленно подползать друг к другу и в одно мгновение ока остервенились. Полетели клочья, раздался визг и оханье; генерал, который был учителем каллиграфии, откусил у своего товарища орден и немедленно проглотил». Герои начали терять свой человеческий облик, превращаясь в голодных животных, и только вид настоящей крови отрезвил их.
Сатирические приемы не только характеризуют художественные образы, но и выражают отношение автора к изображаемому. С иронией относится писатель к мужику, который, испугавшись сильных мира сего, «полез сперва-наперво на дерево и нарвал генералам по десятку самых спелых яблоков, а себе взял одно, кислое». Высмеивает М.Е. Салтыков-Щедрин отношение генералов к жизни: «Стали говорить, что вот они здесь на всем готовом живут, а в Петербурге между тем пенсии ихние все накапливаются да накапливаются».
Таким образом, используя различные сатирические приемы, иносказательную форму «эзопова языка», М.Е. Салтыков- Щедрин выражает собственное отношение к взаимоотношениям между людьми, обладающими властью, и простым народом. Писателем высмеивается и непри генералов к жизни, и тупое исполнение мужиком всех прихотей госпо
Тема кохання — одна з вічних тем у літературі. Кожен письменник висвітлює її по-своєму, але є твори, що стали зразками розкриття цієї теми. Коли йдеться про кохання молодих людей з родин, що ворогують між собою, ми відразу згадуємо шекспірівських героїв — Ромео і Джульєтту.
Драму В. Шекспіра “Ромео і Джульєтта” я прочитала тільки цього року. Фільм за її мотивами подивилася набагато раніш. А те, що “немає повісті сумнішої на світі, ніж повість про Ромео і Джульєтту”, знала ще із самого дитинства. І упевнена, що багато хто, ще не відкриваючи том Шекспіра, уже знав про героїв цієї драми, адже всі закохані, щасливі або нещасливі, — це ті ж Ромео і Джульєтта, здатні віддано і жагуче кохати, а будь-яка любов, як відомо, по-своєму трагічна.
Основна тема шекспірівської трагедії — викриття нескінченних міжусобних чвар. Ці чвари погубили двох чудових молодих людей. Ніхто зі старійшин роду Монтеккі і Капулетті вже не пам’ятав, через що почалася ця ворожнеча, але вона захопила і молодь, заважаючи їй жити. У родині Капулетті росте дочка. Джульєтті лише тринадцять років, вона слухняна, шанує батьків. Але її покірність має межу. І ім’я їй — Ромео Монтеккі. Світле почуття до сина ворогів своєї родини неминуче вступає в суперечність із традиціями, з волею батьків. Ромео, довідавшись, хто його кохана, відчуває наближення грози. Але любов для нього сильніша за смерть. Проти закоханих увесь світ. Ромео в сутичці з Тибальтом, двоюрідним братом Джульєтти, вбиває його і під загрозою страти змушений залишити місто. Але святий обряд вінчання уже відбувся. Розлука гірше від смерті. Трагічна розв’язка наближається. Джульєтта випиває сонне зілля. Довідавшись про “смерть” коханої, Ромео п’є отруту. Прийшовши до пам’яті після сну, Джульєтта бачить, що сталося непоправне, і, вихопивши кинджал із піхов Ромео, заколює себе.
Ромео і Джульєтта гинуть, але не розлучаються. Вони вмирають разом, їхня любов перемагає смерть, тому що загибель молодих людей назавжди усуває вікову ворожнечу. їхня смерть змушує задуматися Монтеккі і Капулетті, правителів Верони й усіх, хто залишився в живих. Чи не час покінчити з кривавими чварами?
Любов за власним вибором протистоїть середньовічному шлюбу за розрахунком та штовхає Ромео і Джульетту, людей уже доби Відродження, на героїчні вчинки, їхнє кохання не знає меж, у п’єсі це почуття оспіване з великою поетичною силою. Шекспір — чудовий знавець людських характерів. Ромео і Джульєтта — ще підлітки, їхня вдача формується, і драматург показує ці зміни під впливом кохання і пережитого. Так само, як Джульєтту кохання перетворює на самостійну і героїчну жінку, так і Ромео мужніє, пізнавши справжню силу почуттів.
По смерті Ромео і Джульєтта, «медовий місяць» яких був такий короткий і гіркий, обидві ворогуючі родини зібралися біля спільної могили, де поруч, як не прийшлося за життя, спочиватимуть їхні діти.
Ми не знаємо, чи є у них інші спадкоємці, чи, може, перервався рід. Та це й неважливо. Важливо те, що перемога молодих відбулася, гірка і страшна, але звершилося: Монтеккі й Капулетті об’єдналися, вони тепер «крев¬ні» і згасла столітня і безглузда ворожнеча.
Перемога!
Але, немає на світі більш сумної повісті, ніж повість про Ромео і Джульєтту…
Используя различные сатирические приемы, автор высмеивает непри генералов к жизни и тупое исполнение мужиком их прихотей.
В итоговый период своего творчества М.Е. Салтыков- Щедрин обращается к иносказательной форме сказки, где, описывая житейские ситуации «эзоповым языком», высмеивает пороки современного писателю общества.
Сатирическая форма стала для М.Е. Салтыкова-Щедрина возможностью свободно говорить о насущных проблемах общества. В сказке «Повесть о том, как один мужик двух генералов прокормил» используются различные сатирические приемы: гротеск, ирония, фантастика, аллегория, сарказм — для характеристики изображаемых героев и описания той ситуации, в которой оказались главные персонажи сказки: два генерала. Гротескно само попадание генералов на необитаемый остров «по щучьему велению, по моему хотению». Фан- тастично заверение писателя в том, что «служили генералы всю жизнь в какой-то регистратуре, там родились, воспитались и состарились, следовательно, ничего не понимали». Сатирически изобразил писатель и внешний вид героев: «они в ночных рубашках, а на шеях у них висит по ордену». Салты- ков-Щедрин высмеивает элементарное неумение генералов найти себе еду: оба думали, что «булки в том самом виде родятся, как их утром к кофею подают». Изображая поведение героев, писатель использует сарказм: «начали медленно подползать друг к другу и в одно мгновение ока остервенились. Полетели клочья, раздался визг и оханье; генерал, который был учителем каллиграфии, откусил у своего товарища орден и немедленно проглотил». Герои начали терять свой человеческий облик, превращаясь в голодных животных, и только вид настоящей крови отрезвил их.
Сатирические приемы не только характеризуют художественные образы, но и выражают отношение автора к изображаемому. С иронией относится писатель к мужику, который, испугавшись сильных мира сего, «полез сперва-наперво на дерево и нарвал генералам по десятку самых спелых яблоков, а себе взял одно, кислое». Высмеивает М.Е. Салтыков-Щедрин отношение генералов к жизни: «Стали говорить, что вот они здесь на всем готовом живут, а в Петербурге между тем пенсии ихние все накапливаются да накапливаются».
Таким образом, используя различные сатирические приемы, иносказательную форму «эзопова языка», М.Е. Салтыков- Щедрин выражает собственное отношение к взаимоотношениям между людьми, обладающими властью, и простым народом. Писателем высмеивается и непри генералов к жизни, и тупое исполнение мужиком всех прихотей госпо
Объяснение:
Відповідь:
Тема кохання — одна з вічних тем у літературі. Кожен письменник висвітлює її по-своєму, але є твори, що стали зразками розкриття цієї теми. Коли йдеться про кохання молодих людей з родин, що ворогують між собою, ми відразу згадуємо шекспірівських героїв — Ромео і Джульєтту.
Драму В. Шекспіра “Ромео і Джульєтта” я прочитала тільки цього року. Фільм за її мотивами подивилася набагато раніш. А те, що “немає повісті сумнішої на світі, ніж повість про Ромео і Джульєтту”, знала ще із самого дитинства. І упевнена, що багато хто, ще не відкриваючи том Шекспіра, уже знав про героїв цієї драми, адже всі закохані, щасливі або нещасливі, — це ті ж Ромео і Джульєтта, здатні віддано і жагуче кохати, а будь-яка любов, як відомо, по-своєму трагічна.
Основна тема шекспірівської трагедії — викриття нескінченних міжусобних чвар. Ці чвари погубили двох чудових молодих людей. Ніхто зі старійшин роду Монтеккі і Капулетті вже не пам’ятав, через що почалася ця ворожнеча, але вона захопила і молодь, заважаючи їй жити. У родині Капулетті росте дочка. Джульєтті лише тринадцять років, вона слухняна, шанує батьків. Але її покірність має межу. І ім’я їй — Ромео Монтеккі. Світле почуття до сина ворогів своєї родини неминуче вступає в суперечність із традиціями, з волею батьків. Ромео, довідавшись, хто його кохана, відчуває наближення грози. Але любов для нього сильніша за смерть. Проти закоханих увесь світ. Ромео в сутичці з Тибальтом, двоюрідним братом Джульєтти, вбиває його і під загрозою страти змушений залишити місто. Але святий обряд вінчання уже відбувся. Розлука гірше від смерті. Трагічна розв’язка наближається. Джульєтта випиває сонне зілля. Довідавшись про “смерть” коханої, Ромео п’є отруту. Прийшовши до пам’яті після сну, Джульєтта бачить, що сталося непоправне, і, вихопивши кинджал із піхов Ромео, заколює себе.
Ромео і Джульєтта гинуть, але не розлучаються. Вони вмирають разом, їхня любов перемагає смерть, тому що загибель молодих людей назавжди усуває вікову ворожнечу. їхня смерть змушує задуматися Монтеккі і Капулетті, правителів Верони й усіх, хто залишився в живих. Чи не час покінчити з кривавими чварами?
Любов за власним вибором протистоїть середньовічному шлюбу за розрахунком та штовхає Ромео і Джульетту, людей уже доби Відродження, на героїчні вчинки, їхнє кохання не знає меж, у п’єсі це почуття оспіване з великою поетичною силою. Шекспір — чудовий знавець людських характерів. Ромео і Джульєтта — ще підлітки, їхня вдача формується, і драматург показує ці зміни під впливом кохання і пережитого. Так само, як Джульєтту кохання перетворює на самостійну і героїчну жінку, так і Ромео мужніє, пізнавши справжню силу почуттів.
По смерті Ромео і Джульєтта, «медовий місяць» яких був такий короткий і гіркий, обидві ворогуючі родини зібралися біля спільної могили, де поруч, як не прийшлося за життя, спочиватимуть їхні діти.
Ми не знаємо, чи є у них інші спадкоємці, чи, може, перервався рід. Та це й неважливо. Важливо те, що перемога молодих відбулася, гірка і страшна, але звершилося: Монтеккі й Капулетті об’єдналися, вони тепер «крев¬ні» і згасла столітня і безглузда ворожнеча.
Перемога!
Але, немає на світі більш сумної повісті, ніж повість про Ромео і Джульєтту…
Пояснення: