Какую сторону войны оно раскрывает, почему и как выражена его главная мысль/чувство? ...А в сорок первом лютый жёг мороз!

Без кожуха и валенок – ни шагу...

Он сам себе в свой тихий дом принёс

На сына похоронную бумагу.

Одной рукою вытирал глаза

(другую схоронил под Перекопом).

И вспоминал... И падала слеза

На половицы,

Где внучонок топал.

И было старику невмочь,

Но он от всех скрывал свои печали.

Сгорбатился, ссутулился в ту ночь.

А утром – его женщины встречали.

Он знал, что ждут. И набирался сил –

Не показать и не излить кручину...

Он письма с фронта бабам разносил –

На всё село единственный мужчина.

кину

В повести «Очарованный странник» Лесков раскрывает нам истинную красоту русского человека. Этот человек — Иван Северьянович Флягин. 

Мы сталкиваемся с ним во время путешествия автора по Ладожскому озеру и видим в нем «типического, простодушного, доброго русского богатыря». Он огромного роста, с открытым лицом и густыми волосами. «Ему бы не в рясе ходить, а сидеть бы ему на «чубаром» да ездить а лаптях по лесу». Хотя перед нами лишь внешность, нам представляется вся широта души этого человека. Мы заранее готовы выслушать этого человека, поверить ему и оправдать. 

Если внешнюю красоту можно осознать, лишь только взглянув на человека, то внутренняя красота раскрывается и делами, и поведением, и образом жизни, и всей жизнью в целом. 

Иван Флягин часто совершает такие поступки, которые трудно оправдать, но происходит это неумышленно. В этом проявляется широкая богатырская душа русского человека, который может сгоряча и засечь насмерть, но готов отдать голодному последнее, пожертвовать собой ради другого человека. 

Иван Северьянович демонстрирует эту свою удаль, когда сечется с татарином. Мы видим это по тому, как он усмиряет лошадь. «Зубами страшно на нее заскриплю, так у нее у иной даже иногда мозг изо лба в ноздрях вместе с кровью покажется— она и усмиряет». Да и уважал Иван Флягин в человеке очень сильно молодечество, поэтому «по голому телу имел теменной поясок от святого храброго князя Всеволода Гаврилыча из Новгорода». 

Ассоль — головна героїня повісті «Пурпурові вітрила». Ассоль — це дівчина, чия мрія стала дійсністю. Ассоль рано втратила матір, і її виховав батько — суворий і замкнутий Лонгрен. Односельці їх цуралися, так як за версією власника таверни Лонгрен був жорстоким і безсердечним. Він не врятував його, коли того відносило в море. А те, що через нього померла Мері, мати Ассоль, власник таверни промовчав. З тих пір Ассоль та її батька в селі недолюблювали, їх уникали. Крім того, Ассоль вважали несповна розуму після її розповіді про зустріч з чарівником, який обіцяв, що за нею колись приїде відважний принц на кораблі з червоними вітрилами. За це її називали не інакше, як «корабельна Ассоль». За вдачею це була дівчина з багатою уявою і добрим серцем. Вона могла говорити з деревами та чагарниками, як живими, піклуватися про братів менших, і щиро мріяти. Коли вона підросла, то стала справжньою красунею. Все що Ассоль надягала, здавалося новим і чарівним. Її обличчя було по-дитячому наївним і променистим. Вона ні на мить не забувала про свою мрію і часто її уявляла. Навіть Лонгрен думав, що пройде час, і вона забуде слова казкаря Егля. Уміння самозабутньо мріяти і ігнорувати злі глузування оточуючих пішли дівчині на користь. У її житті, насправді, з’явився хтось особливий, надів на її палець кільце, поки вона спала. Після цього, вона ще більше впевнилася в тому, що «він» скоро з’явиться в її житті. Незабаром в селі Каперни з’явився той самий корабель з червоними вітрилами, а з ним і Артур Грей — капітан корабля, відважний моряк, благородна людина, який почув історію про Ассоль і втілив її в реальність.

Джерело: http://dovidka.biz.ua/purpurovi-vitrila-harakteristika-assol/ Довідник цікавих фактів та корисних знань © dovidka.biz.ua