Всегда уважительно относился к творчеству О.Генри. Человек знал, что такое юмор, знал, что такое хороший язык. От его рассказов всегда веяло чем-то положительным. Многие считают классикой "Дары волхвов" и "Дороги, которые мы выбираем".
Но, конечно, невозможно держать высокий уровень постоянно. Вот и эта новелла, конкретно "Фараон и хорал", а не сборник, одна из таких, провальных, я бы сказал.
В чем сюжет? Бродяга страдает на улице и жаждет изо всех сил отбыть в места заключения, чтобы там его согрели и накормили. Для этого всего-то надо совершить административное правонарушение. И начинается методичное и скрупулезное (в стиле О.Генри) описание его злоключений, как он ищет повода для драки, хулиганства, порчи имущества. Кстати,момент, где он разбивает, кажется, витрину магазина, меня поразил. Я был убежден, что по американским законам его бы присудили еще и оплатить стоимость разбитого стекла, но, видимо, главный герой знал, на что шел.
И на протяжении этой тягомотины (не слишком длинной) я думал лишь одно - ТОЛЬКО БЫ НЕ БАНАЛЬНАЯ КОНЦОВКА! Удиви меня, О.Генри! Только не комедия ситуации! Только не юмор абсурда, хотя это уже и так был юмор абсурда.
Мне очень не хотелось, чтобы главный герой Сопи попал под административный арест против своего желания. Это было бы просто апогеем банальщины и дурновкусия, одной из тех концовок, которыми можно писать конвейерные рассказы "для галочки", чтобы получить небольшой гонорар и пробухать его.
И, черт побери, так и случается! Сопи начинает думать о жизни, что надо пойти работать, зарабатывать, и тут его арестовывает коп, и главного героя ссылают на три месяца в некие отдаленные места.
Ну, вы поняли?! ЮМОР!
А по мне это для такого писателя, как О.Генри, очень плохо. Ниже его уровня. А ведь сколько у него подобных новелл, где все строится на том, что герой преследует некую неблаговидную цель, потом в последний момент отказывается от нее, но все равно жизнь ему подсовывает то же самое! Но это же ширпотребные концовки! Зачем вообще такое писать?
Ну, и язык подкачал. "Сопи схватил булыжник и бросил его в стекло." Нормальный О.Генри написал бы что-то вроде "Булыжник поднялся ввысь, повинуясь могучим рукам, и пробил преграду, отделяющую кого-то там от чего-то там" или еще что-то в этом духе. А тут - взял да бросил.
роль грошей у сучасному суспільстві – головна тема у творчості
створюючи "людську комедію", поставив перед собою завдання, ще невідому тоді літературі. він прагнув до правдивості й нещадного показу сучасної йому франції, показу реального, дійсного життя його сучасників
однієї з багатьох тем, що звучать у його добутках, є тема згубної влади грошей над людьми, поступової деградації душі під впливом золота. це особливо яскраво відбито у двох відомих творах – "гобсек" і "євгенія гранді".
твору не втратили своєї популярності й у наш час. вони популярні й серед молодих читачів, і серед людей старшого віку, що черпають у його добутках мистецтво розуміння людської душі, що прагнуть розібратися в історичних подіях. і для цих людей книги – теперішня комора життєвого досвіду
лихвар гобсек є уособленням влади грошей. любов до золота, спрага збагачення вбивають у ньому всі людські почуття, заглушають всі інші початку
єдине, до чого він прагне, це мати все більші й більші багатства. здається абсурдом, що людина, що володіє мільйонами, живе в бідності й, стягуючи по векселях, воліє ходити пішки, не наймаючи візника. але й ці вчинки обумовлені лише прагненням заощадити хоча б небагато грошей: живучи в бідності, гобсек при своїх мільйонах платить податку 7 франків
ведучи скромне, непомітне життя, здавалося б, нікому не шкодить і ні в що не втручається. але з тими деякими людьми, які звертаються до нього за , він настільки нещадний, настільки глухий до всіх їхніх благань, що нагадує скоріше якусь бездушну машину, чим людини. гобсек не намагається зблизитися з жодним людиною, у нього немає друзів, єдині люди, з якими він зустрічається, це його партнери за професією. він знає, що в нього є спадкоємиця, внучата племінниця, але не прагне знайти неї. він нічого не хоче знати про неї, тому що вона – його спадкоємиця, а гобсеку важко думати про спадкоємців, тому що він не може упокоритися з тим, що він коли-небудь умре й розстанеться зі своїм багатством
гобсек прагне якнайменше витрачати свою життєву енергію, поэтому-то він не переживає, не співчуває людям, завжди залишається байдужним до всього навколишньому
гобсек переконаний, що тільки золото править миром. однак автор наділяє його й деякими позитивними індивідуальними якостями. гобсек розумна, спостережлива, прониклива й вольова людина. у багатьох судженнях гобсека ми бачимо позицію самого автора. так, він уважає, що аристократ нічим не краще буржуа, але свої пороки він приховує під личиною порядності й чесноти. і він жорстоко мстить їм, насолоджуючись своєю владою над ними, спостерігаючи, як вони плазують перед ним, коли не можуть заплатити по векселях
перетворившись в уособлення влади золота, гобсек наприкінці життя стає жалюгідний і смішний: у коморі гниють накопичені страви й дорогі предмети мистецтва, а він торгується з купцями через кожну копійку, не уступаючи їм у ціні. умирає гобсек, спрямувавши погляд на величезну купу золота вкамине.
папаша грандах – кремезний "добряга" з ворухливою шишкою на носі, фігура не настільки таємнича й фантастична, як гобсек. біографія його цілком типова: сколотивши собі стан у неясні роки революції, гранді стає одним із самих іменитих громадян сомюра. ніхто в місті не знає щирих розмірів його стану, і його багатство є предметом гордості для всіх жителів містечка. однак багатій гранді відрізняється зовнішньою добродушністю, м’якістю. для себе й своєї сім’ї він жалує зайвий шматочок цукру, борошна, дров, щоб палити в будинку, він не лагодить сходи, тому що йому жаль цвяха
незважаючи на все це, він по-своєму любить дружину й дочку, він не настільки самотній, як гобсек, у нього є певне коло знайомих, які періодично його відвідують, підтримують добрі відносини. але все-таки через свою непомірну скнарість гранді втрачає всяку довіру до людей, у вчинках навколишніх він бачить лише спроби розжитися за його рахунок. він тільки робить вигляд, що любить свого брата й піклується про його честь, насправді ж робить лише те, що йому вигідно. він любить нанетту, але все-таки безсовісно користується її добротою й відданістю йому, нещадно експлуатує її.
пристрасть до грошей робить його зовсім нелюдським: смерті дружини він боїться через можливість роздягнула майна
користуючись безмежною довірою дочки, змушує її відмовитися від спадщини. дружину й дочку він сприймає як частина своєї власності, тому його потрясає те, що євгенія посмітила сама розпорядитися своїм золотом. гранді не може жити без золота й по ночах часто перераховує своє багатство, заховане в кабінеті. ненаситна жадібність гранді особливо огидна в сцені його смерті: умираючи, він вириває з рук священика хрест
Всегда уважительно относился к творчеству О.Генри. Человек знал, что такое юмор, знал, что такое хороший язык. От его рассказов всегда веяло чем-то положительным. Многие считают классикой "Дары волхвов" и "Дороги, которые мы выбираем".
Но, конечно, невозможно держать высокий уровень постоянно. Вот и эта новелла, конкретно "Фараон и хорал", а не сборник, одна из таких, провальных, я бы сказал.
В чем сюжет? Бродяга страдает на улице и жаждет изо всех сил отбыть в места заключения, чтобы там его согрели и накормили. Для этого всего-то надо совершить административное правонарушение. И начинается методичное и скрупулезное (в стиле О.Генри) описание его злоключений, как он ищет повода для драки, хулиганства, порчи имущества. Кстати,момент, где он разбивает, кажется, витрину магазина, меня поразил. Я был убежден, что по американским законам его бы присудили еще и оплатить стоимость разбитого стекла, но, видимо, главный герой знал, на что шел.
И на протяжении этой тягомотины (не слишком длинной) я думал лишь одно - ТОЛЬКО БЫ НЕ БАНАЛЬНАЯ КОНЦОВКА! Удиви меня, О.Генри! Только не комедия ситуации! Только не юмор абсурда, хотя это уже и так был юмор абсурда.
Мне очень не хотелось, чтобы главный герой Сопи попал под административный арест против своего желания. Это было бы просто апогеем банальщины и дурновкусия, одной из тех концовок, которыми можно писать конвейерные рассказы "для галочки", чтобы получить небольшой гонорар и пробухать его.
И, черт побери, так и случается! Сопи начинает думать о жизни, что надо пойти работать, зарабатывать, и тут его арестовывает коп, и главного героя ссылают на три месяца в некие отдаленные места.
Ну, вы поняли?! ЮМОР!
А по мне это для такого писателя, как О.Генри, очень плохо. Ниже его уровня. А ведь сколько у него подобных новелл, где все строится на том, что герой преследует некую неблаговидную цель, потом в последний момент отказывается от нее, но все равно жизнь ему подсовывает то же самое! Но это же ширпотребные концовки! Зачем вообще такое писать?
Ну, и язык подкачал. "Сопи схватил булыжник и бросил его в стекло." Нормальный О.Генри написал бы что-то вроде "Булыжник поднялся ввысь, повинуясь могучим рукам, и пробил преграду, отделяющую кого-то там от чего-то там" или еще что-то в этом духе. А тут - взял да бросил.
роль грошей у сучасному суспільстві – головна тема у творчості
створюючи "людську комедію", поставив перед собою завдання, ще невідому тоді літературі. він прагнув до правдивості й нещадного показу сучасної йому франції, показу реального, дійсного життя його сучасників
однієї з багатьох тем, що звучать у його добутках, є тема згубної влади грошей над людьми, поступової деградації душі під впливом золота. це особливо яскраво відбито у двох відомих творах – "гобсек" і "євгенія гранді".
твору не втратили своєї популярності й у наш час. вони популярні й серед молодих читачів, і серед людей старшого віку, що черпають у його добутках мистецтво розуміння людської душі, що прагнуть розібратися в історичних подіях. і для цих людей книги – теперішня комора життєвого досвіду
лихвар гобсек є уособленням влади грошей. любов до золота, спрага збагачення вбивають у ньому всі людські почуття, заглушають всі інші початку
єдине, до чого він прагне, це мати все більші й більші багатства. здається абсурдом, що людина, що володіє мільйонами, живе в бідності й, стягуючи по векселях, воліє ходити пішки, не наймаючи візника. але й ці вчинки обумовлені лише прагненням заощадити хоча б небагато грошей: живучи в бідності, гобсек при своїх мільйонах платить податку 7 франків
ведучи скромне, непомітне життя, здавалося б, нікому не шкодить і ні в що не втручається. але з тими деякими людьми, які звертаються до нього за , він настільки нещадний, настільки глухий до всіх їхніх благань, що нагадує скоріше якусь бездушну машину, чим людини. гобсек не намагається зблизитися з жодним людиною, у нього немає друзів, єдині люди, з якими він зустрічається, це його партнери за професією. він знає, що в нього є спадкоємиця, внучата племінниця, але не прагне знайти неї. він нічого не хоче знати про неї, тому що вона – його спадкоємиця, а гобсеку важко думати про спадкоємців, тому що він не може упокоритися з тим, що він коли-небудь умре й розстанеться зі своїм багатством
гобсек прагне якнайменше витрачати свою життєву енергію, поэтому-то він не переживає, не співчуває людям, завжди залишається байдужним до всього навколишньому
гобсек переконаний, що тільки золото править миром. однак автор наділяє його й деякими позитивними індивідуальними якостями. гобсек розумна, спостережлива, прониклива й вольова людина. у багатьох судженнях гобсека ми бачимо позицію самого автора. так, він уважає, що аристократ нічим не краще буржуа, але свої пороки він приховує під личиною порядності й чесноти. і він жорстоко мстить їм, насолоджуючись своєю владою над ними, спостерігаючи, як вони плазують перед ним, коли не можуть заплатити по векселях
перетворившись в уособлення влади золота, гобсек наприкінці життя стає жалюгідний і смішний: у коморі гниють накопичені страви й дорогі предмети мистецтва, а він торгується з купцями через кожну копійку, не уступаючи їм у ціні. умирає гобсек, спрямувавши погляд на величезну купу золота вкамине.
папаша грандах – кремезний "добряга" з ворухливою шишкою на носі, фігура не настільки таємнича й фантастична, як гобсек. біографія його цілком типова: сколотивши собі стан у неясні роки революції, гранді стає одним із самих іменитих громадян сомюра. ніхто в місті не знає щирих розмірів його стану, і його багатство є предметом гордості для всіх жителів містечка. однак багатій гранді відрізняється зовнішньою добродушністю, м’якістю. для себе й своєї сім’ї він жалує зайвий шматочок цукру, борошна, дров, щоб палити в будинку, він не лагодить сходи, тому що йому жаль цвяха
незважаючи на все це, він по-своєму любить дружину й дочку, він не настільки самотній, як гобсек, у нього є певне коло знайомих, які періодично його відвідують, підтримують добрі відносини. але все-таки через свою непомірну скнарість гранді втрачає всяку довіру до людей, у вчинках навколишніх він бачить лише спроби розжитися за його рахунок. він тільки робить вигляд, що любить свого брата й піклується про його честь, насправді ж робить лише те, що йому вигідно. він любить нанетту, але все-таки безсовісно користується її добротою й відданістю йому, нещадно експлуатує її.
пристрасть до грошей робить його зовсім нелюдським: смерті дружини він боїться через можливість роздягнула майна
користуючись безмежною довірою дочки, змушує її відмовитися від спадщини. дружину й дочку він сприймає як частина своєї власності, тому його потрясає те, що євгенія посмітила сама розпорядитися своїм золотом. гранді не може жити без золота й по ночах часто перераховує своє багатство, заховане в кабінеті. ненаситна жадібність гранді особливо огидна в сцені його смерті: умираючи, він вириває з рук священика хрест