оживляли її одноманітні нудні будні, схильна закохуватися в «обмани», Тетяна полюбила образи романтичних героїв не так через свою начитаність, як під впливом московської кузини, княжни Аліни.
Не дивно, що поява досвідченого і привабливого Онєгіна, чия пересиченість життям виявилася абсолютно недоступною розумінню недосвідченої молодої дівчини, а найбільше його блиск і привабливість справили на Ларину величезне враження. У своєму засліпленні вона поспішила наділити незнайомця рисами найпрекрасніших і найблагородніших лицарів, створивши собі чарівний образ коханого, який навіть віддалено нічим не нагадував справжнього Онєгіна.
Незважаючи на звичаї світла того часу, у пориві піднесених почуттів вона пише йому лист із зізнанням у коханні. Цікаво, що послання пишеться французькою, адже «вона російською погано знала, і висловлювалася насилу мовою своєю рідною», з чого випливає, що відірвана від реальності Тетяна почувала себе героїнею французького роману. Її лист переповнюють ніжні почуття, стомлення та побоювання. Вона розуміє наслідки свого вчинку, але ризикує репутацією.
Несміливе і водночас пристрасне визнання, повне мрій і надій, здавалося б, не може залишити байдужим. У головному герої вона бачить свою долю, в ньому дізнається образ зі своїх сновидінь і смиренно просить лише про можливість бачити його, слухати, одночасно жалкуючи, про те, що це знайомство назавжди порушило її спокій та безтурботність. У відповідь на зворушливе наївне визнання, на неї чекає холодна проповідь її коханого егоїста про доброчесність і необачність. Так починається повільне дорослішання Тетяни Ларіної, яка вперше зіткнулася з цинізмом реального світу.
Алексей Степанович придерживался славянофильских взглядов, что нашло отражение не только в его мировоззрении, но и в его литературных работах.
Одна из основных идей его творчество - соборность. Под ней он понимал добровольное, а не принудительное единение всех людей в любви к Христу, чистой и бескорыстной.
Стихотворение написано в 1850 году и посвящено празднованию светлого праздника Пасхи в столице.
Читаешь строки и чуствуешь дыхание дней, давно минувших, незыблемость устоев жизни, умиротворенность и торжественность.
Слова в произведении относятся к возвышенной лексике, отсюда и то особое чувство единения со всеми верующими и празднующими, охватывающее читателей.
Образы в Заутрене воздушны и в то же время монументальны.
В псоледних строках отчетливо слышен призыв к народному единению.
Объяснение:
оживляли її одноманітні нудні будні, схильна закохуватися в «обмани», Тетяна полюбила образи романтичних героїв не так через свою начитаність, як під впливом московської кузини, княжни Аліни.
Не дивно, що поява досвідченого і привабливого Онєгіна, чия пересиченість життям виявилася абсолютно недоступною розумінню недосвідченої молодої дівчини, а найбільше його блиск і привабливість справили на Ларину величезне враження. У своєму засліпленні вона поспішила наділити незнайомця рисами найпрекрасніших і найблагородніших лицарів, створивши собі чарівний образ коханого, який навіть віддалено нічим не нагадував справжнього Онєгіна.
Незважаючи на звичаї світла того часу, у пориві піднесених почуттів вона пише йому лист із зізнанням у коханні. Цікаво, що послання пишеться французькою, адже «вона російською погано знала, і висловлювалася насилу мовою своєю рідною», з чого випливає, що відірвана від реальності Тетяна почувала себе героїнею французького роману. Її лист переповнюють ніжні почуття, стомлення та побоювання. Вона розуміє наслідки свого вчинку, але ризикує репутацією.
Несміливе і водночас пристрасне визнання, повне мрій і надій, здавалося б, не може залишити байдужим. У головному герої вона бачить свою долю, в ньому дізнається образ зі своїх сновидінь і смиренно просить лише про можливість бачити його, слухати, одночасно жалкуючи, про те, що це знайомство назавжди порушило її спокій та безтурботність. У відповідь на зворушливе наївне визнання, на неї чекає холодна проповідь її коханого егоїста про доброчесність і необачність. Так починається повільне дорослішання Тетяни Ларіної, яка вперше зіткнулася з цинізмом реального світу.
Объяснение:
Алексей Степанович придерживался славянофильских взглядов, что нашло отражение не только в его мировоззрении, но и в его литературных работах.
Одна из основных идей его творчество - соборность. Под ней он понимал добровольное, а не принудительное единение всех людей в любви к Христу, чистой и бескорыстной.
Стихотворение написано в 1850 году и посвящено празднованию светлого праздника Пасхи в столице.
Читаешь строки и чуствуешь дыхание дней, давно минувших, незыблемость устоев жизни, умиротворенность и торжественность.
Слова в произведении относятся к возвышенной лексике, отсюда и то особое чувство единения со всеми верующими и празднующими, охватывающее читателей.
Образы в Заутрене воздушны и в то же время монументальны.
В псоледних строках отчетливо слышен призыв к народному единению.