образ печоріна у романі михайла лермонтова "герой нашого часу"
герой роману — людина сильної волі, відважна, яка не відвертається від небезпеки, а навпаки, іде назустріч бурям та тривогам, щоб знайти собі діло і заповнити неосяжну порожнечу свого духу, хоча б і діяльністю без певної мети. його байдужість та іронія — більшою мірою світська звичка, ніж риса характеру. "нема у світі людини, — каже він, — над якою минуле дістало б таку владу, як наді мною. усяке нагадування про печаль або радість, що я пережив у минулому, болюче вдаряє в мою душу та витягує з неї ті самі я безглуздо створений! нічого не забуваю — нічого! " коли грушницький закохується у "княжну мері", печорін каже: "я внутрішньо реготав і навіть два рази посміхнувся, але він, на щастя, цього не помітив. певно, що він закохався тому, що став більш довірливим, у нього навіть з'явився срібний перстень з чорнотою, тутешньої я почав його розглядати, і що дрібними буквами ім'я мері було вирізьблене на внутрішньому боці, і поруч — число того дня, коли вона підняла відому склянку. я приховав своє відкриття, я не хочу вимагати від нього зізнань; я хочу, щоб він обрав мене своїм повіреним, — і саме тут я буду насолоджуватися".
герцен писав про своє покоління, до якого належав і печорін, наступне: "і ми більш чи менш онегіни, якщо тільки не воліємо бути чиновниками або помі ми займаємося усім: музикою, філософією, любов'ю, військовим мистецтвом, містицизмом, аби тільки розважитися, щоб забути про пригнічуючу нас велику порожнечу".
дивіться також
"герой нашого часу" (повний текст)
"герой нашого часу" ()
у чому простота і складність композиції роману? (та інші запитання)
біографія михайла лермонтова
печорін не займається музикою та містицизмом. у нього діюча душа, яка потребує живого, постійного руху, волі, енергетичного прояву життя — він воліє підставляти лоба чеченським кулям, шукає забуття у коханні, ризикованих пригодах, подорожах.
у ньому дійсно щось від "старшого брата" — онегіна і це робить його стан особливо трагічним. онегін міг ще міркувати про сміта, дивувати оточуюче барство своїми ліберальними новопоходженнями, для нього був відкритий шлях до декабристів, ідеали притягували можливістю реалізації. у печоріні ніщо не видає присутності суспільних інтересів. лермонтов не дає своєму герою думати про політику. два-три натя
объяснение: творчество великого писателя м. е. салтыкова-щедрина отличается высокой идейностью, необыкновенной народностью, подлинным реализмом и художественным совершенством. высоко его оценивали и. с. тургенев, л. н. толстой, м. горький.
достойное место в наследии сатирика занимают сказки. многие из них посвящены участи простого народа в царской россии. писатель противопоставляет ее жизни привилегированных слоев общества. этой темы он касается и в «повести о том, как один мужик двух генералов прокормил».
герои сказки — генералы — по своей легкомысленности оказываются на необитаемом острове. ни к чему не способные, едва не погибают они от голода среди обилия плодов, дичи и рыбы. поняв, что их спасение в мужике, бросаются ободрившиеся генералы на его поиски. найдя спящего «лежебоку», генералы заставляют его на себя работать. автор не случайно называет мужика мужичиной. он подчеркивает в его облике мощь, громадную силу. и тем не менее мужик не может, не умеет дать отпор
жалким поработителям.
мужичина - мастер на все руки. он находчив, умел, сноровист. все у него получается споро. яблоки с дерева доставать - легко, картофель в земле добыть - тоже, силок для ловли рябчиков из собственных волос изготовить - не проблема. огонь добыть, пищу на нем приготовить, чтобы накормить прожорливых тунеядцев, - все это получается у мужика без затруднений. и этим писатель восхищается и гордится.
однако горькой иронией указывает сатирик на ребское поведение мужика. добыв для генералов яблок, он дал им по десятку, а себе взял только одно, да и то кислое. услужив своим эксплуататорам, мужик не забыл спросить: "довольны ли вы, господа генералы? " - отдыхал только с вычайшего позволения. боясь потерять того, кто обеспечивает им жизнь, генералы-паразиты просят мужика свить для самого себя веревочку, чтоб потом привязать его к дереву. с каждым днем мужик проявляет ради генералов все большую изобретательность. "стал даже в пригоршне суп варить", - сообщает автор.
с некоторой радостью воспринимает мужик требования генералов доставить их домой, в петербург, на подъяческую. "и начал мужик на бобах разводить, как бы ему своих генералов порадовать за то, что они его, тунеядца, жаловали и мужицким его трудом не гнушалися! " - с едкой насмешкой говорит сатирик.
великий умелец строит настоящий корабль, на котором оказывается возможным "океан-море переплыть", а дно его он для удобства генеральского заботливо уложил лебяжьим пухом. в сложном пути мужичина тоже не забывает о господском благополучии: "кормит генералов селедками".
весьма скромна генеральская : рюмка водки да пятак серебра. но ведь большего мужичина и не требует.
в «повести о том, как один мужик двух генералов прокормил» салтыков-щедрин показывает одновременно силу и слабость простого народа в эпоху самодержавия. сатирик указывает на огромный потенциал, скрытый в народных массах, и на крестьянскую пассивность, покорность, долготерпение. в сказке звучит боль писателя за мужика. горькими раздумьями о судьбе родного народа, родной страны полна «».
м. горький справедливо писал о щедрине: «значение его сатиры огромно как по правдивости ее, так и по тому чувству почти пророческого предвидения тех путей, по коим должно было идти и шло общество это объясняется тем, что салтыков прекрасно знал психику представителей культурного общества его времени, психика эта слагалась на его глазах. он же был умен, честен, суров и никогда не замалчивал правды, как бы она ни была прискорб»
ответ:
образ печоріна у романі михайла лермонтова "герой нашого часу"
герой роману — людина сильної волі, відважна, яка не відвертається від небезпеки, а навпаки, іде назустріч бурям та тривогам, щоб знайти собі діло і заповнити неосяжну порожнечу свого духу, хоча б і діяльністю без певної мети. його байдужість та іронія — більшою мірою світська звичка, ніж риса характеру. "нема у світі людини, — каже він, — над якою минуле дістало б таку владу, як наді мною. усяке нагадування про печаль або радість, що я пережив у минулому, болюче вдаряє в мою душу та витягує з неї ті самі я безглуздо створений! нічого не забуваю — нічого! " коли грушницький закохується у "княжну мері", печорін каже: "я внутрішньо реготав і навіть два рази посміхнувся, але він, на щастя, цього не помітив. певно, що він закохався тому, що став більш довірливим, у нього навіть з'явився срібний перстень з чорнотою, тутешньої я почав його розглядати, і що дрібними буквами ім'я мері було вирізьблене на внутрішньому боці, і поруч — число того дня, коли вона підняла відому склянку. я приховав своє відкриття, я не хочу вимагати від нього зізнань; я хочу, щоб він обрав мене своїм повіреним, — і саме тут я буду насолоджуватися".
герцен писав про своє покоління, до якого належав і печорін, наступне: "і ми більш чи менш онегіни, якщо тільки не воліємо бути чиновниками або помі ми займаємося усім: музикою, філософією, любов'ю, військовим мистецтвом, містицизмом, аби тільки розважитися, щоб забути про пригнічуючу нас велику порожнечу".
дивіться також
"герой нашого часу" (повний текст)
"герой нашого часу" ()
у чому простота і складність композиції роману? (та інші запитання)
біографія михайла лермонтова
печорін не займається музикою та містицизмом. у нього діюча душа, яка потребує живого, постійного руху, волі, енергетичного прояву життя — він воліє підставляти лоба чеченським кулям, шукає забуття у коханні, ризикованих пригодах, подорожах.
у ньому дійсно щось від "старшого брата" — онегіна і це робить його стан особливо трагічним. онегін міг ще міркувати про сміта, дивувати оточуюче барство своїми ліберальними новопоходженнями, для нього був відкритий шлях до декабристів, ідеали притягували можливістю реалізації. у печоріні ніщо не видає присутності суспільних інтересів. лермонтов не дає своєму герою думати про політику. два-три натя
объяснение:
ответ:
объяснение: творчество великого писателя м. е. салтыкова-щедрина отличается высокой идейностью, необыкновенной народностью, подлинным реализмом и художественным совершенством. высоко его оценивали и. с. тургенев, л. н. толстой, м. горький.
достойное место в наследии сатирика занимают сказки. многие из них посвящены участи простого народа в царской россии. писатель противопоставляет ее жизни привилегированных слоев общества. этой темы он касается и в «повести о том, как один мужик двух генералов прокормил».
герои сказки — генералы — по своей легкомысленности оказываются на необитаемом острове. ни к чему не способные, едва не погибают они от голода среди обилия плодов, дичи и рыбы. поняв, что их спасение в мужике, бросаются ободрившиеся генералы на его поиски. найдя спящего «лежебоку», генералы заставляют его на себя работать. автор не случайно называет мужика мужичиной. он подчеркивает в его облике мощь, громадную силу. и тем не менее мужик не может, не умеет дать отпор
жалким поработителям.
мужичина - мастер на все руки. он находчив, умел, сноровист. все у него получается споро. яблоки с дерева доставать - легко, картофель в земле добыть - тоже, силок для ловли рябчиков из собственных волос изготовить - не проблема. огонь добыть, пищу на нем приготовить, чтобы накормить прожорливых тунеядцев, - все это получается у мужика без затруднений. и этим писатель восхищается и гордится.
однако горькой иронией указывает сатирик на ребское поведение мужика. добыв для генералов яблок, он дал им по десятку, а себе взял только одно, да и то кислое. услужив своим эксплуататорам, мужик не забыл спросить: "довольны ли вы, господа генералы? " - отдыхал только с вычайшего позволения. боясь потерять того, кто обеспечивает им жизнь, генералы-паразиты просят мужика свить для самого себя веревочку, чтоб потом привязать его к дереву. с каждым днем мужик проявляет ради генералов все большую изобретательность. "стал даже в пригоршне суп варить", - сообщает автор.
с некоторой радостью воспринимает мужик требования генералов доставить их домой, в петербург, на подъяческую. "и начал мужик на бобах разводить, как бы ему своих генералов порадовать за то, что они его, тунеядца, жаловали и мужицким его трудом не гнушалися! " - с едкой насмешкой говорит сатирик.
великий умелец строит настоящий корабль, на котором оказывается возможным "океан-море переплыть", а дно его он для удобства генеральского заботливо уложил лебяжьим пухом. в сложном пути мужичина тоже не забывает о господском благополучии: "кормит генералов селедками".
весьма скромна генеральская : рюмка водки да пятак серебра. но ведь большего мужичина и не требует.
в «повести о том, как один мужик двух генералов прокормил» салтыков-щедрин показывает одновременно силу и слабость простого народа в эпоху самодержавия. сатирик указывает на огромный потенциал, скрытый в народных массах, и на крестьянскую пассивность, покорность, долготерпение. в сказке звучит боль писателя за мужика. горькими раздумьями о судьбе родного народа, родной страны полна «».
м. горький справедливо писал о щедрине: «значение его сатиры огромно как по правдивости ее, так и по тому чувству почти пророческого предвидения тех путей, по коим должно было идти и шло общество это объясняется тем, что салтыков прекрасно знал психику представителей культурного общества его времени, психика эта слагалась на его глазах. он же был умен, честен, суров и никогда не замалчивал правды, как бы она ни была прискорб»