Мне очень понравился рассказ Паустовского "Заячьи лапы" тем, что он учит людей добру животным, сочувствию и состраданию. Зайчика мне был очень жалко, он дрожал, ему было страшно и очень больно от обожженных лап. Он дедушку,вывел чудом его из огня. Все животные чувствуют,куда нужно бежать от лесного пожара. Вот и заяц знал, и вёл за собой старика. Дед был обязан ему жизнью. А за добро добром платят. Рассказ учит читателей великодушию, внимательности, душевности и человечности.В нашем мире сегодня так мало доброты и сердечности, что иной раз хочется, достучаться до сердец бесчувственных и равнодушных людей, вот такими замечательными этими рассказами. Чтобы люди поняли, что надо заботиться не только о своих близких , но и о других, о своих питомцах, о животных, брошенных на улице. Надо учиться доброте и ее развивать. "Заячьи лапы" - поучительный рассказ, который понравится любому, прочитавшему его.
Література — дивна річ. Іноді сучасникам поета чи письменника здається, що поряд з ними — геній. Вони зачитуються його творами, а минає час — і майже ніхто вже не може згадати, що то за автор такий був. А іноді сучасники не розуміють, не можуть оцінити усю велич митця, поряд з яким їм випало щастя жити. Помирає митець у бідності, невизнаним… А наступні покоління відкривають і відкривають для себе його твори, визнають його талант.
Є безсмертні творці, чиєю творчістю пишається людство. Існують безсмертні вірші, романи, новели, у яких кожне нове покоління читачів відкриває все нові глибини. Існують так звані «вічні образи» в літературі. І якби могли зустрітися люди різних століть і заговорити про літературу чи просто про життя, то імена Дон Кіхота, Гамлета, Ромео та Джульєтти, Робінзона об’єднали б співрозмовників.
Література — дивна річ. Іноді сучасникам поета чи письменника здається, що поряд з ними — геній. Вони зачитуються його творами, а минає час — і майже ніхто вже не може згадати, що то за автор такий був. А іноді сучасники не розуміють, не можуть оцінити усю велич митця, поряд з яким їм випало щастя жити. Помирає митець у бідності, невизнаним… А наступні покоління відкривають і відкривають для себе його твори, визнають його талант.
Є безсмертні творці, чиєю творчістю пишається людство. Існують безсмертні вірші, романи, новели, у яких кожне нове покоління читачів відкриває все нові глибини. Існують так звані «вічні образи» в літературі. І якби могли зустрітися люди різних століть і заговорити про літературу чи просто про життя, то імена Дон Кіхота, Гамлета, Ромео та Джульєтти, Робінзона об’єднали б співрозмовників.