Все може статися. Селфі, які ми робимо, увічнюючи себе, коханого (або кохану), у вигадливих позах та на найрізноманітніших об*єктах, ну просто ні в яке порівняння не йдуть з пересічними нудними фото, де родина з напруженими обличчями дивиться в об*єктив і чекає, доки з нього «вилетить пташка». В крайньому разі, на цих обличчях вони зображують посмішку, але здебільшого це вельми серйозні постаті, одягнені у все найкраще, що тільки мають.
Так, родинні фото мають небагато спільного з тими, які ми робимо з самих себе на фоні розкішних інтер*єрів або екзотичних пейзажів. Але чому, чому вони є такими дорогими й милими нашому серцю? Думаю, що старі родинні фото – це привіт нашим нащадкам від наших предків, це біографія родини, це, якщо хочете, машина часу, зв*язок часів. Це передана атмосфера епохи, в якій цікаво все – від фасонів суконь до меню на святковому столі вашого дідуся або й прадіда.
Старі пожовклі знімки ми завжди розглядаємо з насолодою. Адже наше життя скороминуще, а те, що вчора нам здавалося вічним і непорушним, завтра стає лише спомином. Сімейні фото з роками стають лише більш цінними, адже з ними ми можемо повернутися в минуле.
Тож нехай буде селфі, воно з часом теж буде для когось родинним надбанням, реліквією. Але й сімейні фото мають зайняти почесні місця на шпальтах вашої галереї.
Жил-был колокольчик. Он всегда носил наряды синего, своего самого любимого цвета. Вернее, почти самого любимого. Цвет, который казался колокольчику самым чудесным, был белый. Белого цвета был снег, который колокольчик никогда не видел, но мечтал взглянуть на него хоть одним глазком. И вот однажды кто-то рассказал тополю о мечте колокольчика. И тополь решил исполнить мечту синего цветка. А дело в том, что тополь умел дарить особые семена – тополиный пух. Так вот этот самый пух похож на снег.
…Разбросал тополь на полянке тополиный пух, а колокольчик весело закричал: «Наконец-то я вижу снег». Колокольчик так радовался, что никто не решался сказать ему, что это не снег, а тополиный пух. И только маленькая бабочка шепнула колокольчику, что снег бывает зимой, а сейчас лето. Бабочке про такое мама рассказывала…
Все може статися. Селфі, які ми робимо, увічнюючи себе, коханого (або кохану), у вигадливих позах та на найрізноманітніших об*єктах, ну просто ні в яке порівняння не йдуть з пересічними нудними фото, де родина з напруженими обличчями дивиться в об*єктив і чекає, доки з нього «вилетить пташка». В крайньому разі, на цих обличчях вони зображують посмішку, але здебільшого це вельми серйозні постаті, одягнені у все найкраще, що тільки мають.
Так, родинні фото мають небагато спільного з тими, які ми робимо з самих себе на фоні розкішних інтер*єрів або екзотичних пейзажів. Але чому, чому вони є такими дорогими й милими нашому серцю? Думаю, що старі родинні фото – це привіт нашим нащадкам від наших предків, це біографія родини, це, якщо хочете, машина часу, зв*язок часів. Це передана атмосфера епохи, в якій цікаво все – від фасонів суконь до меню на святковому столі вашого дідуся або й прадіда.
Старі пожовклі знімки ми завжди розглядаємо з насолодою. Адже наше життя скороминуще, а те, що вчора нам здавалося вічним і непорушним, завтра стає лише спомином. Сімейні фото з роками стають лише більш цінними, адже з ними ми можемо повернутися в минуле.
Тож нехай буде селфі, воно з часом теж буде для когось родинним надбанням, реліквією. Але й сімейні фото мають зайняти почесні місця на шпальтах вашої галереї.
Жил-был колокольчик. Он всегда носил наряды синего, своего самого любимого цвета. Вернее, почти самого любимого. Цвет, который казался колокольчику самым чудесным, был белый. Белого цвета был снег, который колокольчик никогда не видел, но мечтал взглянуть на него хоть одним глазком. И вот однажды кто-то рассказал тополю о мечте колокольчика. И тополь решил исполнить мечту синего цветка. А дело в том, что тополь умел дарить особые семена – тополиный пух. Так вот этот самый пух похож на снег.
…Разбросал тополь на полянке тополиный пух, а колокольчик весело закричал: «Наконец-то я вижу снег». Колокольчик так радовался, что никто не решался сказать ему, что это не снег, а тополиный пух. И только маленькая бабочка шепнула колокольчику, что снег бывает зимой, а сейчас лето. Бабочке про такое мама рассказывала…
как то так