Конспект В обох варіантах перекладу кохання і творчість стають єдністю, аксіомою. «Ліричний герой сонетів Шекспіра розмірковує не лише про кохання й дружбу, але й про руйнівні сили свого часу, які прирікають на безглузду загибель і любов, і дружбу, і талант. Невимовно жорстокий і потворний світ, що оточує поета, але у десятки разів нестерпніше, коли це розумієш. З першого рядка сонета 66 на читача звалюється безжальна правда безстрашних слів про злочинну добу. Навіщо жити, якщо сам факт життя ліричного героя робить його співучасником «мерзотностей» часу. І у відчаї він кличе смерть... але випрямляється душа, протестує і рветься в надії, тому що він розуміє, що торжеству мерзотності можуть протистояти лише любов і дружба, які одвіку виправдовують життя: «...Но как тебя покинуть, милый друг!» Цей рядок шекспірівського сонета, як промінчик світла у пітьмі. «Милый друг!» - ось сенс життя. Він (чи вона) - ланка зв’язку між відчаєм і надією. І чим міцнішою є ця ланка любові й дружби, тим сильнішим є духовне єднання між ліричним героєм та «милым другом», то менше шансів має мерзота на перемогу. Ось чому у Шекспіра негідники завжди самотні. Для них любов і дружба - просто нікчемні слова. Шекспір натомість у ці вічні поняття вкладає глибокий філософський сенс. Вони не лише допомагають ліричному героєві вистояти перед жорстокими ударами долі, але й підносять та сповнюють благородством душу, надихають на творчість, а творчість непідвладна силам зла. Вона безсмертна, оскільки несе нескінченну естафету добра і любові, благородної дружби та світлої віри в майбутнє, усвідомлюючи нерозривний зв'язок епох. У цьому й криється гуманістичний пафос геніальної поезії Шекспіра, його розуміння ідеалу гармонії
Эрнста Теодора Амадея Гофмана, опубликованная в сборнике «Детские сказки» (Берлин, 1816) и включённая в книгу «Серапионовы братья» («Serapionsbrüder», 1819). Произведение было написано под влиянием общения автора с детьми своего товарища Юлиана Гитцига; их имена — Фриц и Мари — получили главные герои «Щелкунчика». По мотивам сказки был создан балет Петра Чайковского в двух актах на либретто Мариуса Петипа. Произведение было неоднократно экранизировано и стало основой для мультипликационных фильмов.
"Погода стояла прекрасная. Солнце поднялось по безоблачному небу к зениту. Лучи его падали на землю почти отвесно. На открытой равнине жара была бы нестерпимая, но под непроницаемым зелёным сводом её нетрудно было переносить". "Всё чаще в лесу стали встречаться заболоченные места. Под ногами хлюпала вода. Сливаясь вместе, её струйки питали притоки уже знакомой путешественникам речки. Некоторые притоки были так широки и полноводны, что приходилось искать брод...". "Низкие и топкие берега речек густо заросли тростником".