День у будинку графа Иртеньева в селі Петровском. Дітей, десятилітнього Николеньку, від імені якого ведеться оповідання, і його старшого брата Володю будить о сьомій годині ранку їхній учитель – старий німець Карл Иванич. Дріб’язковий епізод – убита Карлом Иваничем муха падає на голову нежащегося в постелі Николеньки – наводить хлопчика на думку, що вчитель зла людина. Але от Карл Иванич лоскоче Николеньку, і тепер він думає, що був несправедливий до доброго, люблячого його вчителя (Николенька взагалі схильний до уважного аналізу поводження людей і подій навколишнього світу, нехай він і не завжди
приходить до правильних висновків). Хлопчики йдуть здороватися з маменькой Наталею Миколаївною, що сидить у вітальні й розливає чай. Тут же їхня одинадцятирічна сестра Любочка вже грає на роялі під доглядом своєї Гувернантки Марьи Іванівни, що у сім’ї кличуть Мими. Матінка розмовляє з ними на двох мовах – російському й німецькому, котрий вона знає в досконалості. Потім хлопчики йдуть здороватися з батьком, Петром Олександровичем.
У кабінеті вони стають свідками розмови батька із прикажчиком Яковом. З’ясовується, що основний дохід у сім’ї надходить із села Хабаровки, що належить матері. Потім батько повідомляє, що їм пора серйозно вчитися, тому сьогодні в ніч він бере їх із собою в Москву, а Карлові Иваничу прийде покинути їхній будинок.
Карл Иванич, добрий і безмежно люблячу сім’ю Иртеньевих людина, дуже розбудувався.
Він порахував себе несправедливо скривдженим і був під час уроків дуже не вдухе. За обідом батько виражає матері своє невдоволення тим, що вона привечает юродивих. Після обіду всією сім’єю поїхали на полювання – чоловіка верхи, жінки в колясці.
Собаки вигнали зайця прямо на Николеньку, але він схибив, відпустив свого собаку завчасно, і заєць поскакав. Після полювання був пікнік Хлопчики й Любочка з Катенькой, дочкоймими, грали в Робинзона, про яке тільки що прочитали ігаючи за Катею, Николенька відчув щось начебто першої любові.
Додому приїхали, коли вже смеркло. Увечері діти малювали, мати грала на роялі Бетховена й Фильда. Батько оголосив, що вирішив взяти Карла Иванича Вмоскву.
Всі були дуже раді цьому, тому що любили й жалували старого вчителя.
Наступного дня хлопчики з батьком поїхали в Москву, а Любочка з матір’ю залишилися в селі. Прощання було смутним, усі плакали, у Николеньки довго щеміло серце. Через місяць після приїзду в Москву, де вони жили в будинку бабусі, наступив день бабусиних іменин.
Карл Иванич і діти піднесли їй подарунки: учитель подарував гарну коробочку, зроблену власноручно, Володя – малюнок, а Николенька склав довгий вірш, що бабусі особливо сподобалося. Потім стали приїжджати з поздоровленнями численні гості, серед яких був літній князь Іван Иванич. Николенька випадково почув його розмову з, бабусею й зрозумів, що бабуся не любить батька, уважає, що він не цінує доброту своєї дружини й воліє її суспільству клуб і карт Заїхали й брати Вербини, ровесники Николеньки й Володі, у молодшого з яких, Сережу, гарного, веселого, жвавого й сильного для свого років хлопчика, Николенька був по-детски закоханий, хоча й прекрасно бачив його недоліки.
Авторское отношение к своим персонажам отлично прослеживается в описании внешнего вида и характеров героев.
Жилин→ "А Жилин хоть невелик ростом, а удал был". То есть автор изображает этого персонажа, как и мужественного человека стойкого человека, который имеет достойную физическую подготовку. Костылин→ "Мужчина грузный, толстый...", "высокий". Такое описание внешности автором делает его персонажа слабым, тучным и совершенно не выносливым.
Характеризуя своих героев, автор дает им особые фамилии. Если фамилия Жилина характеризует его как жилистого, а соответственно, мускулистого и сильного человека, то с фамилией Костылин все происходит наоборот. Костылину постоянно нужен "костыль", то есть опора извне, на которую он бы мог переложить свои переживания и обязательства. Если вчитаться в описание персонажей, то можно понять, что к Жилину автор испытывает симпатию, а к Костылину - неприязнь.
Але от Карл Иванич лоскоче Николеньку, і тепер він думає, що був несправедливий до доброго, люблячого його вчителя (Николенька взагалі схильний до уважного аналізу поводження людей і подій навколишнього світу, нехай він і не завжди
приходить до правильних висновків). Хлопчики йдуть здороватися з маменькой Наталею Миколаївною, що сидить у вітальні й розливає чай.
Тут же їхня одинадцятирічна сестра Любочка вже грає на роялі під доглядом своєї Гувернантки Марьи Іванівни, що у сім’ї кличуть Мими. Матінка розмовляє з ними на двох мовах – російському й німецькому, котрий вона знає в досконалості. Потім хлопчики йдуть здороватися з батьком, Петром Олександровичем.
У кабінеті вони стають свідками розмови батька із прикажчиком Яковом. З’ясовується, що основний дохід у сім’ї надходить із села Хабаровки, що належить матері. Потім батько повідомляє, що їм пора серйозно вчитися, тому сьогодні в ніч він бере їх із собою в Москву, а Карлові Иваничу прийде покинути їхній будинок.
Карл Иванич, добрий і безмежно люблячу сім’ю Иртеньевих людина, дуже розбудувався.
Він порахував себе несправедливо скривдженим і був під час уроків дуже не вдухе. За обідом батько виражає матері своє невдоволення тим, що вона привечает юродивих. Після обіду всією сім’єю поїхали на полювання – чоловіка верхи, жінки в колясці.
Собаки вигнали зайця прямо на Николеньку, але він схибив, відпустив свого собаку завчасно, і заєць поскакав. Після полювання був пікнік Хлопчики й Любочка з Катенькой, дочкоймими, грали в Робинзона, про яке тільки що прочитали ігаючи за Катею, Николенька відчув щось начебто першої любові.
Додому приїхали, коли вже смеркло. Увечері діти малювали, мати грала на роялі Бетховена й Фильда. Батько оголосив, що вирішив взяти Карла Иванича Вмоскву.
Всі були дуже раді цьому, тому що любили й жалували старого вчителя.
Наступного дня хлопчики з батьком поїхали в Москву, а Любочка з матір’ю залишилися в селі. Прощання було смутним, усі плакали, у Николеньки довго щеміло серце. Через місяць після приїзду в Москву, де вони жили в будинку бабусі, наступив день бабусиних іменин.
Карл Иванич і діти піднесли їй подарунки: учитель подарував гарну коробочку, зроблену власноручно, Володя – малюнок, а Николенька склав довгий вірш, що бабусі особливо сподобалося. Потім стали приїжджати з поздоровленнями численні гості, серед яких був літній князь Іван Иванич. Николенька випадково почув його розмову з, бабусею й зрозумів, що бабуся не любить батька, уважає, що він не цінує доброту своєї дружини й воліє її суспільству клуб і карт Заїхали й брати Вербини, ровесники Николеньки й Володі, у молодшого з яких, Сережу, гарного, веселого, жвавого й сильного для свого років хлопчика, Николенька був по-детски закоханий, хоча й прекрасно бачив його недоліки.
Авторское отношение к своим персонажам отлично прослеживается в описании внешнего вида и характеров героев.
Жилин→ "А Жилин хоть невелик ростом, а удал был". То есть автор изображает этого персонажа, как и мужественного человека стойкого человека, который имеет достойную физическую подготовку. Костылин→ "Мужчина грузный, толстый...", "высокий". Такое описание внешности автором делает его персонажа слабым, тучным и совершенно не выносливым.
Характеризуя своих героев, автор дает им особые фамилии. Если фамилия Жилина характеризует его как жилистого, а соответственно, мускулистого и сильного человека, то с фамилией Костылин все происходит наоборот. Костылину постоянно нужен "костыль", то есть опора извне, на которую он бы мог переложить свои переживания и обязательства. Если вчитаться в описание персонажей, то можно понять, что к Жилину автор испытывает симпатию, а к Костылину - неприязнь.