Уединение любя, Чиж робкий на заре чирикал про себя, Не для того, чтобы похвал ему хотелось, И не за что; так как-то пелось! Вот, в блеске и во славе всей, Феб лучезарный из морей Поднялся. Казалось, что с собой он жизнь принес всему, И в сретенье ему 10Хор громких соловьев в густых лесах раздался. Мой Чиж замолк. «Ты что ж», Спросил его с насмешкой Еж: «Приятель, не поешь?» — «Затем, что голоса такого не имею, Чтоб Феба я достойно величал», Сквозь слез Чиж бедный отвечал: «А слабым голосом я Феба петь не смею».Так я крушуся и жалею, Что лиры Пиндара мне не дано в удел: Я б Александра пел.
Простак на початку повісті потрапляє у кумедні обставини, тому що порушує правила та умовності суспільства того часу. Він не визнає ніяких моральних обмежень, вважає, що найголовніше — це «природне право». Саме так виявляє себе Простак у намірах одружитися із Сент-Ів. Вольтер доброзичливо підсміюється над героєм, водночас іронізуючи над переконаннями Руссо. Автор показує, до чого може призвести поведінка «природної людини», яка ігнорує моральні звичаї цивілізованого суспільства. Однак поступово обставини змінюються. Безвинну Сент-Ів заслали в монастир, сам герой-переможець потрапляє до Бастилії. З фігури кумедної Простак перетворюється на трагічну. Вся провина простодушного гурона була у тому, що він висловив своє співчуття гугенотам. Жорстокість державної машини ламає людські долі. Шпіонаж єзуїтів, свавілля у придворних колах, беззаконня стають причиною трагедії Простака та Сент-Ів. Заради визволення коханого Сент-Ів погоджується на угоду з перелюбником. Моральне падіння стає справжньою трагедією для дівчини, адже вона вважає свій вчинок злочином.
Чиж робкий на заре чирикал про себя,
Не для того, чтобы похвал ему хотелось,
И не за что; так как-то пелось!
Вот, в блеске и во славе всей,
Феб лучезарный из морей
Поднялся.
Казалось, что с собой он жизнь принес всему,
И в сретенье ему
10Хор громких соловьев в густых лесах раздался.
Мой Чиж замолк. «Ты что ж»,
Спросил его с насмешкой Еж:
«Приятель, не поешь?» —
«Затем, что голоса такого не имею,
Чтоб Феба я достойно величал»,
Сквозь слез Чиж бедный отвечал:
«А слабым голосом я Феба петь не смею».Так я крушуся и жалею,
Что лиры Пиндара мне не дано в удел:
Я б Александра пел.