Остап, вихований на розповідях діда про славне козацьке минуле, увібрав у себе всі найкращі риси: честь, мужність, відвагу: «Ті билиці-казки про Січ, козацтво, про боротьбу з панами за волю, яких Остап слухав затаївши дух й не зводячи розжеврілого ока з уст дідових, будили в дитячій голові химерні мрії, вояцький запал». Він не раз закликав до боротьби с панами інших селян, нагадуючи, що не так давно минули ті часи, коли українці боролися за свої права: «Не так мені страшно ляха, як злість бере на наших людей: застромив віл шию в ярмо та й байдуже йому, тягне, хоч ти що…» Однак його ідеї не знайшли відгуку, але ворога в обличчі пана він таки знайшов. За таку свавільну вдачу, пан вирішив віддати Остапа у рекрути, розлучивши його таким чином з коханою Соломією, котру тим часом насильно видав заміж. Так кріпацьке життя суперечило життєвим принципам волелюбного Остапа, тому він вирішив втекти: «Як живий буду, землю оратиму, рибальством житиму… все ж краще на волі, ніж під паном». Остап є уособленням справжнього чоловіка, здатного нести відповідальність за себе й кохану людину. Соломія «Дорогою ціною» Соломія уособлює найкращі жіночі риси – відданість коханому, стійкість та самовідданість. Не бажаючи бути іграшкою своєму чоловіку, якого вона не кохає, Соломія вирішує йти за Остапом хоч на край землі, а саме – на волю, в Бессарабію: «Пропадай воно все пропадом… Піду і я світ за очі… Вже ж за тобою, хоч серцеві легше буде…». На цьому шляху вона демонструє неабияку відвагу, яка притаманна лише сильній жінці: «Соломія все йшла. Вона зібрала свою енергію, всю силу волі, всю міць тіла і йшла уперто і завзято з вірою, що її широкі й високі груди зламають усі перешкоди». Вона готова тягнути Остапа на собі в буквальному сенсі, про що свідчить епізод, коли її коханого було поранено. Відданість Остапу не мала меж: «Люді добрі,— благала Соломія, стоячи на колінах,— змилуйтесь, прийміть нас до хати… Ви ж бачите — пропадаємо… Чоловіка мого пострелено, він ледве живий, мало не загинули ми в плавнях… Я вам оддячу, я вам одроблю… Візьміть усе, що маю… все… та не кидайте нас… Ось нате…» Образ Івана Котигорошко «Дорогою ціною» Цікавим є також персонаж Івана Котигорошка, з яким втікачі познайомились у табори біля переправи. Йому притаманні риси воїна: безстрашний, сміливий, той, ще не боїться смерті: «Хіба я боюся смерті? Сохрани боже!.. Пошли, господи, й завтра.. Раз вмирати — не двічі. Вмер — і край, більш не встанеш». Він не кинув Остапа напризволяще, коли його схопили козаки, що відловлювали селян-втікачів. Справжня мужність, схильність до взаємовиручки – ось ті благородні риси, якими наділено Івана і через яких його було позбавлено життя. Він загинув як справжній воїн – у бою. Трагічний фінал цієї повісті підсилює й без того глибокий драматизм усіх випробувань, що пережили герої. Смерть Соломії, яка потонула в Дунаї, до останніх хвилин своїх не втрачаючи надії, не зраджуючи собі, з великим коханням у серці та нестримною жагою до волі в душі, була трагічною згадкою на все життя Остапу, який хоч і вижив, але не здобув ані щастя, ані волі.
Вот шла лиса по лесу и увидела замок его охраняли рыцари.А на верху была красивая принцесса.И леса захотел ёё съесть,как мигом рыцари своим оружеем стала пугать лису,от страха лиса убежала в лес.Наступила ночь вдруг Лиса вспомнила о замке и мигом туда направилась.Рыцари хотели спать это было видно тогда лиса медленно-медленно стала подходить и тут она наступила на листик и с него пошёл шум рыцарь от этого проснулся и стал гнаться за лисой.В конце лиса устала и рыцарь её догнал и стал у неё спрашивать.Что тебе от нас надо?Лиса молчала и очень боялась.Но потом ответила простите просто у меня нет еды и я всю ночь сижу голодная.А вскоре лиса стала плакать.И вдруг рыцарь ответил пошли в замок я тебе такой пир сделаю.Накормил,напоил он лису и вдруг лиса спросила.Давай дружить?Рыцарь ответил давай только давай договоримся что ты не будешь есть принцессу.Ладно ответила Лиса.И вскоре они стали лучшеми друзьями.Вот так и их встреча
