ответ: Буба — головна героїня повісті. Дівчині 16 років, вона не була ні дуже вродливою, ані дуже негарною, ані дуже високою, ні дуже низькою. Вона нічим не вирізнялася серед своїх ровесників, такі ж самі джинси і мартенси. А ось батьки Буби були відомими. Мама Буби — відома авторка жіночих романів, а тато — ведучий сльозливих телевізійних ток-шоу. У сім’ї Буба почувала себе нещасною, тому що її батьки були заклопотані, і не мали жодного уявлення про доньчине життя. « Як твої справи, Бубо? Усе гаразд? Буба подумала, чи батькові спало коли-небудь на думку, що кожну розмову він починає однаково. Нібищойно повернувся з далекої подорожі. Запитання, чи все в неї гаразд, було загальним, і аж ніяк не заохочувало Бубу до звірянь». «Уроки зробила? — так реагував на її появу батько, коли похмурий і погано поголений, долав шлях зіспальні до туалету. Він ніколи не чекав, доки донька щось скаже, тож вона й не відповідала». «Не вперше мати в присутності доньки розмовляла сама із собою, своїм тілом, колготами й пурпуровим светриком. Але вони настільки рідко зустрічалися вдома, що дівчина була вдячна їй навіть за постать у дзеркалі, яка час від часу зупиняла погляд на доньці, очікуючи схвалення в таких важливих справах, як колір шарфика, котрий мати саме приміряла»). І батьки Буби були нещасливі. Вони уникали розмов, брехали, дратувалися, у них не було часу для себе. Вони краще почуваються за межами родини, на роботі. Але Буба не лише переживає через відносини з батьками. Також вона переживає через нещасне кохання до Адася, з яким вона дружила з дитинства, а він її покинув заради її найкращої подруги Йольки. «Нарешті те, що Адась, той самий, з яким Буба знайома з дитсадочка і якого любить, почав зустрічатися з Йолькою. І що він навіть не подумав піти з Бубою на «Міс Сайгон», хоча в неї були два квитки». «Нещастям називала Буба й справу із криптонімом «Адась». Бо хлопець, здавалося, абсолютно її не помічав. Якщо й запитував у неї, то про Йольку. Якщо балакав, то про Йольку. А коли дівчина бачила його на перервах веселого й у чудовому настрої, то поруч завжди була Йолька». Йолька не була спражньою подругою Буби. Вона сміялася над Бубою, використовувала її в своїх цілях, підставляла на уроках, ображала через її уподобання до солодкого.
В школе мальчик учился хорошо, на одни пятёрки, кроме французского языка, ему не давалось произношение.Он скучал по дому и поэтому был молчаливым,замкнутым ребёнком.Он не смог завести себе друзей но все же ему пришлось играть с другими мальчиками в чику.Получив выигранные деньги, он покупал на базаре баночку молока. Досыта всё равно не наедался, но из-за малокровия ему нужно было пить молоко, поэтому он и играл на деньги.А Лидия Михайловна узнала, что мальчик играет на деньги, то вызвала его на разговор, думая, что деньги он тратит на конфеты, а на самом деле он покупал молоко для лечения. У неё сразу изменилось к нему отношение, и она решила заниматься с ним французским отдельно. Учительница приводила его к себе домой, угощала ужином, но мальчик из гордости не ел, да и стеснялся очень. У Лидии Михайловны к этому парню было состраданье, она хоть немного хотела окружить его вниманием и заботой, зная, что он голодает. Она стала для него не только учительницей французского, но и другом, даже мамой.Чтобы ребёнку она играла с ним в игру «замеряшки» и специально проигрывала, чтобы дать возможность мальчику иметь свои деньги. Директор школы посчитал игру с учеником преступлением, совращением, так и не разобрался по существу, что сподвигло учительницу на это. Но женщина, уехав к себе на Кубань, не забыла про мальчика и прислала ему на школу посылку с продуктами и даже с яблоками, которые мальчик никогда не пробовал, а видел только на картинках.Учительница французского пожертвовала своей работой чтобы хоть немного мальчику.Она всем сердцем переживала за этого ученика... Лидия Михайловна самоотверженно и бескорыстно делала добро.(Сейчас таких учительниц фиг найдёшь)
ответ: Буба — головна героїня повісті. Дівчині 16 років, вона не була ні дуже вродливою, ані дуже негарною, ані дуже високою, ні дуже низькою. Вона нічим не вирізнялася серед своїх ровесників, такі ж самі джинси і мартенси. А ось батьки Буби були відомими. Мама Буби — відома авторка жіночих романів, а тато — ведучий сльозливих телевізійних ток-шоу. У сім’ї Буба почувала себе нещасною, тому що її батьки були заклопотані, і не мали жодного уявлення про доньчине життя. « Як твої справи, Бубо? Усе гаразд? Буба подумала, чи батькові спало коли-небудь на думку, що кожну розмову він починає однаково. Нібищойно повернувся з далекої подорожі. Запитання, чи все в неї гаразд, було загальним, і аж ніяк не заохочувало Бубу до звірянь». «Уроки зробила? — так реагував на її появу батько, коли похмурий і погано поголений, долав шлях зіспальні до туалету. Він ніколи не чекав, доки донька щось скаже, тож вона й не відповідала». «Не вперше мати в присутності доньки розмовляла сама із собою, своїм тілом, колготами й пурпуровим светриком. Але вони настільки рідко зустрічалися вдома, що дівчина була вдячна їй навіть за постать у дзеркалі, яка час від часу зупиняла погляд на доньці, очікуючи схвалення в таких важливих справах, як колір шарфика, котрий мати саме приміряла»). І батьки Буби були нещасливі. Вони уникали розмов, брехали, дратувалися, у них не було часу для себе. Вони краще почуваються за межами родини, на роботі. Але Буба не лише переживає через відносини з батьками. Також вона переживає через нещасне кохання до Адася, з яким вона дружила з дитинства, а він її покинув заради її найкращої подруги Йольки. «Нарешті те, що Адась, той самий, з яким Буба знайома з дитсадочка і якого любить, почав зустрічатися з Йолькою. І що він навіть не подумав піти з Бубою на «Міс Сайгон», хоча в неї були два квитки». «Нещастям називала Буба й справу із криптонімом «Адась». Бо хлопець, здавалося, абсолютно її не помічав. Якщо й запитував у неї, то про Йольку. Якщо балакав, то про Йольку. А коли дівчина бачила його на перервах веселого й у чудовому настрої, то поруч завжди була Йолька». Йолька не була спражньою подругою Буби. Вона сміялася над Бубою, використовувала її в своїх цілях, підставляла на уроках, ображала через її уподобання до солодкого.
Объяснение:
ему нужно было пить молоко, поэтому он и играл на деньги.А Лидия Михайловна узнала, что мальчик играет на деньги, то вызвала его на разговор, думая, что деньги он тратит на конфеты, а на самом деле он покупал молоко для лечения. У неё сразу изменилось к нему отношение, и она решила заниматься с ним французским отдельно. Учительница приводила его к себе домой, угощала ужином, но мальчик из гордости не ел, да и стеснялся очень. У Лидии Михайловны к этому парню было состраданье, она хоть немного хотела окружить его вниманием и заботой, зная, что он голодает. Она стала для него не только учительницей французского, но и другом, даже мамой.Чтобы ребёнку она играла с ним в игру «замеряшки» и специально проигрывала, чтобы дать возможность мальчику иметь свои деньги.
Директор школы посчитал игру с учеником преступлением, совращением, так и не разобрался по существу, что сподвигло учительницу на это.
Но женщина, уехав к себе на Кубань, не забыла про мальчика и прислала ему на школу посылку с продуктами и даже с яблоками, которые мальчик никогда не пробовал, а видел только на картинках.Учительница французского пожертвовала своей работой чтобы хоть немного мальчику.Она всем сердцем переживала за этого ученика...
Лидия Михайловна самоотверженно и бескорыстно делала добро.(Сейчас таких учительниц фиг найдёшь)