Наша рідна Україна завжди була ласим шматочком для загарбників, причому як з сусідніх країн, так і з більш віддалених земель. Українські землі постійно потрапляли під чиюсь залежність, а після підписання Переяславської угоди 1654 року її взагалі було поділено надвоє. Одна частина нашої батьківщини, лівобережна Україна, перейшла під протекторат царської Росії, а інша, правобережна, стала підпорядкованою панській Польщі. Незважаючи на постійне пригнічення українського народу іноземними загарбниками серед наших предків завжди знаходилися сміливі люди, які прагнули до збереження української державності і до об’єднання історичних земель. Довгий час ці прагнення залишалися тільки в мріях. Петро Куліш став одним із перших представників української літератури, який у своїх творах торкнувся теми соборності і незалежності України, висвітивши тему козацьких часів, часів, коли прогресивні представники українського народу перенесли свої зусилля із політичної, національної і релігійної боротьби на внутрішню боротьбу в країні. Це дало прекрасну можливість побачити природу козацьких війн і головні причини національної трагедії та причини національного розбрату у зовсім іншому світлі.
У романі П. Куліша «Чорна рада» яскраво висвітлені представники різних поглядів на соборність та незалежність України. Наприклад, в образі Сомка автор відобразив своє бачення ідеального гетьмана, освіченої, талановитої, розумної людини, здатної сильною рукою об’єднати всі історичні землі України в єдину самостійну державу, яка б стала рівною у сім’ї інших європейських держав. На думку цього героя роману в країні треба було утвердити старшинське панування, встановити мир між класами, тримати в покорі голоту, піднести в країні освіту і культуру. Але влада ніколи не дається до рук просто так. Для того, щоб її отримати і утримати, потрібні неабияка дипломатія, хитрість, а особливо – вміння згуртувати навколо себе тих, хто підтримав би ці прагнення, а крім того, подумати про шляхи полегшення становища українського трудового народу і встановлення хоча б основних елементів соціальної і суспільної справедливості. Цього всього у славного наказного гетьмана Сомка, на жаль, не було, адже його зрадили навіть три найближчих до нього полковника, в яких гетьман був упевнений, як в самому собі. Сомка програв у боротьбі за владу і краще життя України, поплатившись за це своїм життям.
Віддає своє життя і інший герой роману «Чорна рада», ще один палкий прихильник соборності країни і об’єднання розрізнених земель України, утвердження міцної гетьманської влади і встановлення автономної республіки полковник Шрам. Але його патріотизм, на відміну від гетьмана Сомка, дивним чином поєднувався з негідним ставленням до запорожців та «черні», а це, в свою чергу – з прагненням до класової згоди. Та про яку згоду може йти мова, якщо трудовий народ після воїн та виборів не отримає нічого, крім нового тиску влади, на цей раз – з боку старшин?
А ось Івану Брюховецькому вдалося привернути до себе усіх тих, на кого він міг опертися у боротьбі за гетьманство – і простий народ, і запорожців, і навіть російських бояр. Запорожців Брюховецький підкупив викраденим з гетьманської скарбниці сріблом, простим з ними поводженням і підтриманням козацьких традицій. Українському народові майбутній гетьман пообіцяв полегшення становища, різні пільги і поширення прав. А російським боярам спритний політик просто запросто дав хабара. Мети своєї Іван Брюховецький досяг і став гетьманом, але влади він досягнув не для втілення ідеї соборності і незалежності України, а заради власного збагачення і звеличення.
Як то часто бувало раніше і як то часто буває зараз, простий народ виявився занадто довірливими до обіцянок претендента на гетьманську булаву і представника російського царського уряду. Як виявилось пізніше, ніяких послаблень українцям і ніякого з’єднання не відбулося. Навпаки, в епоху Івана Брюховецького посилився тиск північних сусідів, кривавий розбрат і гніт підневільного народу, що втратив всі права, які були здобуті у багаторічній боротьбі українців проти польської шляхти.
Отже, як ми бачимо, талановитий український письменник П. Куліш у своєму романі «Чорна рада» в достатньо яскравій формі довів і своїм сучасникам, і нащадкам, що ідея незалежності і соборності України існувала зі стародавніх часів, але не була і не могла бути здійснена через неправильний політичний і суспільний вибір союзників і політичних діячів, через роз’єднаність українського народу та його надмірну довірливість.
Св. Петр и Феврония были верны друг другу и чедесным образом остались неразлучны даже после смерти. Уважение, сочувствие жертвовать собой ради близкого человека. Повесть заставляет задуматься об этих свойствах человеческой души. Чтобы следовать их примеру в наше время, нужно изрядное мужество, поэтому повесть учит еще и мужествуЖитие. Святой благоверный князь Петр Муромский Святыни. Святой благоверный князь Петр, в иночестве Давид, и святая благоверная княгиня Феврония, в иночество Евфросиния, Муромские чудотворцы. Благоверный князь Петр был вторым сыном Муромского князя Юрия Владимировича. Он вступил на Муромский престол в 1203 году. За несколько лет до этого святой Петр заболел проказой, от которой никто не мог его излечить. В сонном видении князю было открыто, что его может исцелить дочь пчеловода благочестивая дева Феврония, крестьянка деревни Ласковой в Рязанской земле. Святой Петр послал в ту деревню своих людей.
Когда князь увидел святую Февронию, то так полюбил ее за благочестие, мудрость и доброту, что дал обет жениться на ней после исцеления. Святая Феврония исцелила князя и вышла за него замуж. Святые супруги пронесли любовь друг ко другу через все испытания. Гордые бояре не захотели иметь княгиню из простого звания и потребовали, чтобы князь отпустил ее. Святой Петр отказался, и супругов изгнали. Они на лодке отплыли по Оке из родного города. Святая Феврония поддерживала и утешала святого Петра. Но вскоре город Муром постиг гнев Божий, и народ потребовал, чтобы князь вернулся вместе со святой Февронией.
Святые супруги прославились благочестием и милосердием. Скончались они в один день и час 25 июня 1228 года, приняв перед этим монашеский постриг с именами Давид и Евфросиния. Тела святых были положены в одном гробе.
У романі П. Куліша «Чорна рада» яскраво висвітлені представники різних поглядів на соборність та незалежність України. Наприклад, в образі Сомка автор відобразив своє бачення ідеального гетьмана, освіченої, талановитої, розумної людини, здатної сильною рукою об’єднати всі історичні землі України в єдину самостійну державу, яка б стала рівною у сім’ї інших європейських держав. На думку цього героя роману в країні треба було утвердити старшинське панування, встановити мир між класами, тримати в покорі голоту, піднести в країні освіту і культуру. Але влада ніколи не дається до рук просто так. Для того, щоб її отримати і утримати, потрібні неабияка дипломатія, хитрість, а особливо – вміння згуртувати навколо себе тих, хто підтримав би ці прагнення, а крім того, подумати про шляхи полегшення становища українського трудового народу і встановлення хоча б основних елементів соціальної і суспільної справедливості. Цього всього у славного наказного гетьмана Сомка, на жаль, не було, адже його зрадили навіть три найближчих до нього полковника, в яких гетьман був упевнений, як в самому собі. Сомка програв у боротьбі за владу і краще життя України, поплатившись за це своїм життям.
Віддає своє життя і інший герой роману «Чорна рада», ще один палкий прихильник соборності країни і об’єднання розрізнених земель України, утвердження міцної гетьманської влади і встановлення автономної республіки полковник Шрам. Але його патріотизм, на відміну від гетьмана Сомка, дивним чином поєднувався з негідним ставленням до запорожців та «черні», а це, в свою чергу – з прагненням до класової згоди. Та про яку згоду може йти мова, якщо трудовий народ після воїн та виборів не отримає нічого, крім нового тиску влади, на цей раз – з боку старшин?
А ось Івану Брюховецькому вдалося привернути до себе усіх тих, на кого він міг опертися у боротьбі за гетьманство – і простий народ, і запорожців, і навіть російських бояр. Запорожців Брюховецький підкупив викраденим з гетьманської скарбниці сріблом, простим з ними поводженням і підтриманням козацьких традицій. Українському народові майбутній гетьман пообіцяв полегшення становища, різні пільги і поширення прав. А російським боярам спритний політик просто запросто дав хабара. Мети своєї Іван Брюховецький досяг і став гетьманом, але влади він досягнув не для втілення ідеї соборності і незалежності України, а заради власного збагачення і звеличення.
Як то часто бувало раніше і як то часто буває зараз, простий народ виявився занадто довірливими до обіцянок претендента на гетьманську булаву і представника російського царського уряду. Як виявилось пізніше, ніяких послаблень українцям і ніякого з’єднання не відбулося. Навпаки, в епоху Івана Брюховецького посилився тиск північних сусідів, кривавий розбрат і гніт підневільного народу, що втратив всі права, які були здобуті у багаторічній боротьбі українців проти польської шляхти.
Отже, як ми бачимо, талановитий український письменник П. Куліш у своєму романі «Чорна рада» в достатньо яскравій формі довів і своїм сучасникам, і нащадкам, що ідея незалежності і соборності України існувала зі стародавніх часів, але не була і не могла бути здійснена через неправильний політичний і суспільний вибір союзників і політичних діячів, через роз’єднаність українського народу та його надмірну довірливість.
Святой благоверный князь Петр, в иночестве Давид, и святая благоверная княгиня Феврония, в иночество Евфросиния, Муромские чудотворцы. Благоверный князь Петр был вторым сыном Муромского князя Юрия Владимировича. Он вступил на Муромский престол в 1203 году. За несколько лет до этого святой Петр заболел проказой, от которой никто не мог его излечить. В сонном видении князю было открыто, что его может исцелить дочь пчеловода благочестивая дева Феврония, крестьянка деревни Ласковой в Рязанской земле. Святой Петр послал в ту деревню своих людей.
Когда князь увидел святую Февронию, то так полюбил ее за благочестие, мудрость и доброту, что дал обет жениться на ней после исцеления. Святая Феврония исцелила князя и вышла за него замуж. Святые супруги пронесли любовь друг ко другу через все испытания. Гордые бояре не захотели иметь княгиню из простого звания и потребовали, чтобы князь отпустил ее. Святой Петр отказался, и супругов изгнали. Они на лодке отплыли по Оке из родного города. Святая Феврония поддерживала и утешала святого Петра. Но вскоре город Муром постиг гнев Божий, и народ потребовал, чтобы князь вернулся вместе со святой Февронией.
Святые супруги прославились благочестием и милосердием. Скончались они в один день и час 25 июня 1228 года, приняв перед этим монашеский постриг с именами Давид и Евфросиния. Тела святых были положены в одном гробе.