кто сможет написать сочинение про Тараса Бульбу по плану 1.Введение 2.Внешние данные Тараса Бульбы а)Манера речи, анализ действия поведения, его отношение к другим героям, отношение других к ниму 3.Моральные ценности и отношение к жизни 4.Заключение
Тарас бульба – это повесть н.в. гоголя, в которой автор рассказывает о похождениях главных героев – тараса, остапа и андрия. сыновья тараса бульбы во всем старались отцу и всегда были рядом с ним. у каждого из героев этой повести была своя смерть. остап и тарас умерли с достоинством и честью, а андрий – с позором. старший сын тараса был лучшим воином, чем его брат. когда остап и андрий приехали с учебы, остап почти сразу полез в драку с отцом и показал себя хорошим воином. после этого тарас бульба понял, что он должен воспитать в своих сыновьях настоящих воинов, поэтому он решает на следующий день отправиться вместе с ними в запорожскую сечь. по приезду на сечь молодые казаки увидели там множество отдыхающих людей. каждый человек, пришедший на сечь, должен был ответить на несколько вопросов кошевого и перекреститься. как известно, между запорожской сечью и султаном был заключен мир, который не следовало нарушать. но тараса бульбу это не остановило. он решает биться с татарами, поговорив перед этим с кошевым, который не дал согласия на военный поход. тогда тарас решает отомстить кошевому, что приводит к его смене. в качестве нового кошевого казаки выбрали опытного кирдягу. после переизбрания кошевого запорожская сечь начинает подготавливаться к походу против татар (не ради нарушения мира или простой войны, а ради молодых казаков, которые еще ни разу не были в бою). когда они подошли к городу, то стали окружать его и расположились таким образом, как будто были на сечи. они курили свои люльки, отдыхали. некоторым казакам сначала казалось грустно, но потом они стали привыкать. после тяжелого дня казаки легли спать. в то время, когда андрий пытался уснуть, то увидел он перед собой татарку – служанку паночки, подумав сначала, что это был сон. потом он узнал от нее, что ее хозяйка голодна и что у жителей города уже несколько дней нет даже куска хлеба. после этого андрий решает предать не только своего отца, но и свою родину – он решает перейти на сторону врага. взяв с собой несколько мешков еды, в том числе хлеба, он отправился в город по секретному входу, который знали только жители этого городка. на следующее утро казаки не смогли найти андрия. потом тарас, вспомнив, что видел его с татаркой, понял, что андрий предал его и перешел на сторону врага. когда начались самые бои, то рядом с тарасом был один его сын – остап. однажды тарас бульба встретил в поле своего младшего сына и, посмотрев ему в глаза, убил его без какой-либо жалости, сказав: & quot; я тебя породил, я тебя и убью& quot; . андрий умер как предатель своей родины. он даже не просил отца, чтобы тот простил его, он умер с чувством смирения и перед смертью прошептал имя любимой девушки. далее в ходе боя, старшего сына тараса схватили поляки и забрали его на казнь, а тараса забрал с собой товкач, которого он однажды спас. вместе с товкачем тарас зашел в город, чтобы в последний раз увидеть своего сына. ему удалось лишь присутствовать на его казни. остап хотел, чтобы его отец был там, на площади, где происходила казнь. и он там был. последними словами остапа были слова: & quot; батько! где ты? слышишь ли ты? & quot; . тарас слышал остапа и ответил на его слова: & quot; слышу& quot; . после этого произошла казнь остапа, но тарас уже ушел из тех мест, опасаясь своей гибели. остап умер с достоинством, со всем своим мужеством и силой воли, которые были у него как и у любого другого казака. спустя несколько дней произошла казнь тараса около разбитого громом дерева. главный герой повести желал, чтобы его товарищи выжили и желал процветания своей родине. он умер как герой, который заботится о своих товарищах.
Нашому народові завжди були притаманні чуйність, доброта, милосердя. Вважалося цілком закономірним і природним до нещасному, знедоленому, дати притулок бездомному, поділитися з голодним шматком хліба, захистити скривдженого, немічного або старого. У житті людей необхідні чуйність, доброта, і не тільки для тих, хто її потребує, а і для тих, хто нею ділиться. До людині може навіть добре слово.
Виховати порядних, добрих дітей намагається кожна родина. Так само виховував і свого племінника Климка, що залишився сиротою, дядько Кирило, виховував, як рідного сина. Він його пестив, любив, привозив гостинці з кожного рейсу. Привчав до самостійності, стежив за шкільним навчанням. І зі свого боку Климко відплачував своєю турботою та любов’ю. Він прибирав, міг приготувати їжу. Климко був наділений багатьма гарними рисами характеру: був чуйний, організований, турботливий.
Коли на початку війни гине його дядько, хлопчик залишається зовсім один, без рідних і даху над головою. Щоб не обтяжувати чуже життя, він ні до кого не йде жити. Та Климко не тільки влаштовує себе, а ще й відповідає за життя своєї улюбленої вчительки, яка залишилася з немовлям на руках. Йому боляче дивитися на те, що вчителька замість молока годує маленьку донечку чаєм, бо не має можливості купити їжу. І тому Климко приймає рішення відправитися за 200 кілометрів у Слов’янськ за сіллю для того, щоб виміняти її на їжу, яка потрібна і його другу, а найголовніше, щоб мати можливість придбати молоко для дитинки своєї вчительки.
Але не всі люди прагнуть до одне одному в горі, є й такі, хто намагається нажитися на чужому нещасті. Зустрілися такі й Климку — це Бородань, який намагається купити плаття вчительки за безцінь, Бочончиха, яка не поділиться і навіть сухарем, а також ворожка та поліцаї. Та все одно добрих людей на світі більше.
Климко подолав шлях аж до Слов’янська, голодний та босий. А там він на ринку врятував дівчину під час облоги, назвавшись її братом. Хлопчик не зміг би вчинити по-іншому, бо він був милосердним і думав більше про інших ніж про себе. Навіть коли Климко був у тітки Марини, яка його лікувала в гарячці і потім хотіла залишити у себе, сміливий та самовідданий хлопчик не погодився, бо відчував відповідальність за життя близьких йому людей.
Після важких випробувань, після небезпечної дороги Климко повертався назад з дорогоцінною сіллю. Він, незважаючи на небезпеку, показав, куди тікати радянському полоненому воїну. І саме тут його наздогнала черга з німецького автомата. Хлопчик гине, не дійшовши до друга та вчительки усього декілька сотень метрів.
Климко постає людиною, яка в першу чергу дбає про інших, а не про себе. Не замислюючись йти на самопожертву, заради людей чинити героїчні вчинки, на які здатен не кожен, зовсім не обов’язково, але виявляти порядність і чуйність, чинити добро — це те, до чого повинна прагнути кожна людина.
Нашому народові завжди були притаманні чуйність, доброта, милосердя. Вважалося цілком закономірним і природним до нещасному, знедоленому, дати притулок бездомному, поділитися з голодним шматком хліба, захистити скривдженого, немічного або старого. У житті людей необхідні чуйність, доброта, і не тільки для тих, хто її потребує, а і для тих, хто нею ділиться. До людині може навіть добре слово.
Виховати порядних, добрих дітей намагається кожна родина. Так само виховував і свого племінника Климка, що залишився сиротою, дядько Кирило, виховував, як рідного сина. Він його пестив, любив, привозив гостинці з кожного рейсу. Привчав до самостійності, стежив за шкільним навчанням. І зі свого боку Климко відплачував своєю турботою та любов’ю. Він прибирав, міг приготувати їжу. Климко був наділений багатьма гарними рисами характеру: був чуйний, організований, турботливий.
Коли на початку війни гине його дядько, хлопчик залишається зовсім один, без рідних і даху над головою. Щоб не обтяжувати чуже життя, він ні до кого не йде жити. Та Климко не тільки влаштовує себе, а ще й відповідає за життя своєї улюбленої вчительки, яка залишилася з немовлям на руках. Йому боляче дивитися на те, що вчителька замість молока годує маленьку донечку чаєм, бо не має можливості купити їжу. І тому Климко приймає рішення відправитися за 200 кілометрів у Слов’янськ за сіллю для того, щоб виміняти її на їжу, яка потрібна і його другу, а найголовніше, щоб мати можливість придбати молоко для дитинки своєї вчительки.
Але не всі люди прагнуть до одне одному в горі, є й такі, хто намагається нажитися на чужому нещасті. Зустрілися такі й Климку — це Бородань, який намагається купити плаття вчительки за безцінь, Бочончиха, яка не поділиться і навіть сухарем, а також ворожка та поліцаї. Та все одно добрих людей на світі більше.
Климко подолав шлях аж до Слов’янська, голодний та босий. А там він на ринку врятував дівчину під час облоги, назвавшись її братом. Хлопчик не зміг би вчинити по-іншому, бо він був милосердним і думав більше про інших ніж про себе. Навіть коли Климко був у тітки Марини, яка його лікувала в гарячці і потім хотіла залишити у себе, сміливий та самовідданий хлопчик не погодився, бо відчував відповідальність за життя близьких йому людей.
Після важких випробувань, після небезпечної дороги Климко повертався назад з дорогоцінною сіллю. Він, незважаючи на небезпеку, показав, куди тікати радянському полоненому воїну. І саме тут його наздогнала черга з німецького автомата. Хлопчик гине, не дійшовши до друга та вчительки усього декілька сотень метрів.
Климко постає людиною, яка в першу чергу дбає про інших, а не про себе. Не замислюючись йти на самопожертву, заради людей чинити героїчні вчинки, на які здатен не кожен, зовсім не обов’язково, але виявляти порядність і чуйність, чинити добро — це те, до чого повинна прагнути кожна людина.