В основу повести легла история, рассказанная Пушкину Нащокиным, о бедном белорусском дворянине Островском. Он затеял тяжбу с богатым соседом, и хотя правда была на стороне Островского, его имение досталось богатому соседу, подкупившему судей. И помещик Островский становится разбойником и грабит богачей. Островский стал прототипом Владимира Дубровского. В восьмилетнем возрасте он был привезен в Петербург. Воспитывался в Кадетском корпусе и был выпущен корнетом в гвардию. Он служил в одном из гвардейских пехотных полков. Отец не щадил денег на его содержание. Владимир был расточителен, играл в карты, «позволял себе роскошные прихоти», «входил в долги» и мечтал о богатой невесте. С отцом Владимир общался мало. Но ссора его отца, Андрея Гавриловича, с помещиком Троекуровым изменила его жизнь. Узнав о болезни отца, Владимир упрекал себя в преступном бездействии. Мысль потерять отца терзала его сердце. Он даже решил подать в отставку, если болезнь отца потребует его присутствия. Владимир нашел отца в тяжелом состоянии, узнал о его тяжбе с Троекуровым. Через несколько дней после приезда сына Андрей Гаврилович умер. И Владимир решил отомстить Троекурову. Пробравшись в дом помещика в образе француза-учителя, наш герой познакомился с Машей Троекуровой. Через некоторое время он в этой семье нашел любовь и уважение, и желание мстить исчезло. «Все любили молодого учителя. Кирилла Петрович — за его смелое проворство на охоте, Мария Кирилловна — за усердие и робкую внимательность, Саша — за снисходительность к его шалостям, домашние — за доброту и щедрость». Дубровский очень ранимый человек с пылким сердцем и доброй душой. Он с любовью и заботой относится к своему отцу, к родному дому, к домашним и слугам. Он нежно и преданно любит Машу. Даже прощает своего соперника, князя Верейского. Чувство любви и собственного достоинства спасает его от разрушительной силы ненависти и безумства мщения. Владимир был смелым, умным, находчивым, решительным, благородным. Чувство мести не взяло верх над его добротой, щедростью, благородством. Поджигая свой дом, Владимир велел двери оставить открытыми, чтобы люди, оставшиеся в доме, могли Даже став разбойником и занимаясь грабежами, он пользовался уважением простых людей и других помещиков. «Это странно, — говорит генерал вдове Анне Глобовой, — я слыхал, Дубровский нападает не на всякого, и в убийствах никто его не обвиняет... Он сам был гвардейским офицером, он не захочет обидеть товарища». «О, как должен я ненавидеть того — но чувствую, теперь в сердце моем нет места ненависти». Владимир Дубровский под влиянием некоторых обстоятельств и людей изменился: научился любить и прощать, уважать себя и других. Именно это и вызывает уважение в главном герое.
ответ:П’єса «Синій птах» написана у період, коли М. Метерлінк від символіста до «театру смерті» прийшов до іншого бачення світу — романтичного. І сенс п’єси в тому, аби показати людству філософський сенс буття, красу сьогоденного життя і його велич. Герої Метерлінка, маленькі діти лісника Тільтіль і Мітіль, вирушають у подорож на пошуки Синього птаха, що має дати здоров’я і щастя. Що і змушує їх іти на пошуки, хоча вони й не знають точно, куди йти? Фея зуміє розбудити в них і доброту, і прагнення пізнати світ. Адже їм треба обов’язківо, навчитися бачити те, що «не на виду». І тоді виявляється, що увесь світ навколо, всі предмети мають свою душу, своє ставлення до людей. Відтак діти вирушають на пошуки не самі, а в колі друзів і недругів. Так само, як завжди життям кожна людина. Їхня подорож лежить Країною Спогадів і Палацом Ночі, садами Блаженств і Царством Майбутнього.
Діти дізнаються, що за померлих треба молитися, бо «молитися — значить згадувати». Таїнство смерті таке ж велике, як і таїнство народження. І над усім цим старий Час, якого неможливо впустити когось на Землю раніше чи пізніше. І кожен несе з собою якесь діяння — добре чи зле. Саме в цьому й полягає сенс його народження — принесенні щось світові. Де не були діти, скрізь вони бачили птахів, що здавалися синіми, але жоден не став тим Синім птахом. І тільки коли діти знову повернулися додому, найбільш схожою виявилася горлиця, що належала Тільтілю. Та й сама подорож не випадково завершується у тій самій хижці лісника, звідки вони вирушили. Тільки тепер вона здається іншою, кращою, бо іншими повернулися дітьми.
Значить головне — це готовність вирушити у похід за істиною, бажані змін, прагнення ідеалу. Саме в цьому, на думку Метерлінка, і полягає сенс життя— зрозуміти, навіщо ти прийшов у світ, який сенс у тому, що ти живеш, тому,що життя — вічне.
Моріс Метерлінк був тією людиною, яка створила символістський «театр». Ось тепер можемо говорити про пошуки щастя героями «Синього птаха». Зрозуміло, що цій феєрії передував складний творчий і духовний шлях, якщо на зміну йому, де всім керує Невідоме, тобто невидимі й невідомі фатальні сили, наміри яких таємні,невідомі. Зрештою, це була Смерть, до якої прислухалися усі особи, що лише чекали.
І ось читачеві і театру пропонується твір, у якому нема відчуття приречеті, герої якого не чекають, а діють і змінюють насамперед свій духовний світ. Через те більша частина дійових осіб є символами духовної діяльності людини, як такої або творчого начала.
Так, Душа Світла відправляється на пошуки Синього птаха щастя родини, яку б ніхто не назвав заможною, у супроводі Душ Вогню, Води, Цукру і двох створінь, які вже давно супроводжують людину на її шляху. Душі дітей не примітивні і багато що пізнали.
Чарівний діамант допомагає дітям на їхньому шляху. І той шлях — найнебезпечніший, яким проходить людина. Це шлях самовиховання. Одна за одною змінюються картини. Із злиденної хижі дроворуба ми потрапляємо до розкішних покоїв феї, аби зустрітися з надбаннями ще первісних людей — вогнем, водою, хлібом, цукром, першими свійськими тваринами. Спершу, як і слід було чекати, на шляху самопізнання ми звертаємося до наших згадок… Страшна демонстрація материнської долі бідних для мене повністю знімає ідилічний настрій картини: семеро померлих дітей один за одним виходять на кінець.
Заглиблення у подальше приводить маленьких людей до жахів і темних поривань людської, отже, і їхньої, психіки. Спіймані тут Сині птахи не витримують світла. «Ліс» особистості недалеко пішов від «лісу» природи, який намагався засудити людину, якій, проте, не під силу її перемогти. Відкриття Діаманта кладовище запевняє хлопчика й дівчинку, що смерті нема.
Проте і світло можна затьмарити — є блаженства різні за сутністю, і якщо зірвати маски, виглядають, як чудовиська. І тільки й радості Розуміти, Бачити, Не боятися, так само, як Материнська Любов, істинні. Найтрагічніші символи, мабуть, у блакитному палаці, де чекають на життя, про нього все заздалегідь, ненароджені діти…
І тому повертаємось до хижі дроворуба, так і не знайшовши Синього птаха. І щось подібне було вже тільки ще до початку його мандрів. Він передасть його дівчині-сусідці, а та не утримає Птаха щастя. Може, тому, що щастя не можна вибрати або отримати у подарунок. За ним треба йти. Даремно звертається до глядачів Тільтіль:
Ми дуже вас якщо хтось із вас його знайде, то нехай принесе до нас,він нам потрібний для того, щоб стати щасливими у майбутньому…
Предыдущие Сочинения: Проблема людських можливостей пізнання Царини Невідомого
Следующие Сочинения: Проблема морального максималізму в драмі Г. Ібсена «Ляльковий дім»
Нужна шпаргалка? Тогда сохрани - » «Синій птах» М. Метерлінка - п’єса про сенс буття . Литературные сочинения!
ответ:П’єса «Синій птах» написана у період, коли М. Метерлінк від символіста до «театру смерті» прийшов до іншого бачення світу — романтичного. І сенс п’єси в тому, аби показати людству філософський сенс буття, красу сьогоденного життя і його велич. Герої Метерлінка, маленькі діти лісника Тільтіль і Мітіль, вирушають у подорож на пошуки Синього птаха, що має дати здоров’я і щастя. Що і змушує їх іти на пошуки, хоча вони й не знають точно, куди йти? Фея зуміє розбудити в них і доброту, і прагнення пізнати світ. Адже їм треба обов’язківо, навчитися бачити те, що «не на виду». І тоді виявляється, що увесь світ навколо, всі предмети мають свою душу, своє ставлення до людей. Відтак діти вирушають на пошуки не самі, а в колі друзів і недругів. Так само, як завжди життям кожна людина. Їхня подорож лежить Країною Спогадів і Палацом Ночі, садами Блаженств і Царством Майбутнього.
Діти дізнаються, що за померлих треба молитися, бо «молитися — значить згадувати». Таїнство смерті таке ж велике, як і таїнство народження. І над усім цим старий Час, якого неможливо впустити когось на Землю раніше чи пізніше. І кожен несе з собою якесь діяння — добре чи зле. Саме в цьому й полягає сенс його народження — принесенні щось світові. Де не були діти, скрізь вони бачили птахів, що здавалися синіми, але жоден не став тим Синім птахом. І тільки коли діти знову повернулися додому, найбільш схожою виявилася горлиця, що належала Тільтілю. Та й сама подорож не випадково завершується у тій самій хижці лісника, звідки вони вирушили. Тільки тепер вона здається іншою, кращою, бо іншими повернулися дітьми.
Значить головне — це готовність вирушити у похід за істиною, бажані змін, прагнення ідеалу. Саме в цьому, на думку Метерлінка, і полягає сенс життя— зрозуміти, навіщо ти прийшов у світ, який сенс у тому, що ти живеш, тому,що життя — вічне.
Моріс Метерлінк був тією людиною, яка створила символістський «театр». Ось тепер можемо говорити про пошуки щастя героями «Синього птаха». Зрозуміло, що цій феєрії передував складний творчий і духовний шлях, якщо на зміну йому, де всім керує Невідоме, тобто невидимі й невідомі фатальні сили, наміри яких таємні,невідомі. Зрештою, це була Смерть, до якої прислухалися усі особи, що лише чекали.
І ось читачеві і театру пропонується твір, у якому нема відчуття приречеті, герої якого не чекають, а діють і змінюють насамперед свій духовний світ. Через те більша частина дійових осіб є символами духовної діяльності людини, як такої або творчого начала.
Так, Душа Світла відправляється на пошуки Синього птаха щастя родини, яку б ніхто не назвав заможною, у супроводі Душ Вогню, Води, Цукру і двох створінь, які вже давно супроводжують людину на її шляху. Душі дітей не примітивні і багато що пізнали.
Чарівний діамант допомагає дітям на їхньому шляху. І той шлях — найнебезпечніший, яким проходить людина. Це шлях самовиховання. Одна за одною змінюються картини. Із злиденної хижі дроворуба ми потрапляємо до розкішних покоїв феї, аби зустрітися з надбаннями ще первісних людей — вогнем, водою, хлібом, цукром, першими свійськими тваринами. Спершу, як і слід було чекати, на шляху самопізнання ми звертаємося до наших згадок… Страшна демонстрація материнської долі бідних для мене повністю знімає ідилічний настрій картини: семеро померлих дітей один за одним виходять на кінець.
Заглиблення у подальше приводить маленьких людей до жахів і темних поривань людської, отже, і їхньої, психіки. Спіймані тут Сині птахи не витримують світла. «Ліс» особистості недалеко пішов від «лісу» природи, який намагався засудити людину, якій, проте, не під силу її перемогти. Відкриття Діаманта кладовище запевняє хлопчика й дівчинку, що смерті нема.
Проте і світло можна затьмарити — є блаженства різні за сутністю, і якщо зірвати маски, виглядають, як чудовиська. І тільки й радості Розуміти, Бачити, Не боятися, так само, як Материнська Любов, істинні. Найтрагічніші символи, мабуть, у блакитному палаці, де чекають на життя, про нього все заздалегідь, ненароджені діти…
І тому повертаємось до хижі дроворуба, так і не знайшовши Синього птаха. І щось подібне було вже тільки ще до початку його мандрів. Він передасть його дівчині-сусідці, а та не утримає Птаха щастя. Може, тому, що щастя не можна вибрати або отримати у подарунок. За ним треба йти. Даремно звертається до глядачів Тільтіль:
Ми дуже вас якщо хтось із вас його знайде, то нехай принесе до нас,він нам потрібний для того, щоб стати щасливими у майбутньому…
Предыдущие Сочинения: Проблема людських можливостей пізнання Царини Невідомого
Следующие Сочинения: Проблема морального максималізму в драмі Г. Ібсена «Ляльковий дім»
Нужна шпаргалка? Тогда сохрани - » «Синій птах» М. Метерлінка - п’єса про сенс буття . Литературные сочинения!
Объяснение: