Літературна вікторина «Впізнай героя Лише його обличчя немов би світилося. Мокрий чуб прилип йому до чола. На чоловіка лив дощ, та він цього ніби й не помічав»
2 «Чуб у нього був чорний, мов хутро у кота»
3 «Завбільшки тваринка була майже як кролик, тільки багато, сказати б, стрункіша, а пухнастого, мов хутряний комірець, хвостика вони притискала до грудей Вогнерукого.»
4 «На порозі стояла жінка – старша, багато старша за Мо… Її обличчя нагадувало Меггі бульдожу морду, та, може, цієї хвилини в жінки був такий настрій»
5 «Його рубці мали вигляд смужок, що їх хтось понамальовував йому на щоках білою фарбою: дві смужки на лівій, трохи нерівні, а третя, довша, на правій – від вуха до носа»
6 «Палітурка була лляна і сріблясто – зелена, мов вербове листя. Краї трохи потерлися, але сторінки ще були такі світлі, що кожна чорна літера на них дуже чітко…»
7 « На зріст був невисокий, плечі мав вузенькі, майже як у хлопчика, і все ж у Меггі перехопило подих, коли він ступив крок до неї…»
8 «Крісло здалося для нього надто малим. Чоловік був високий і худорлявий, так ніби шкіра надто туго обтягувала йому кості. А сама шкіра була бліда, мов чистий аркуш паперу, чуб стримів їжаком.»
9 «Чоловік, якого привів Кокерель, увібгав голову у плечі…Він був невеликий, худенький …, в окулярах…Лівою рукою притискав до грудей стос книжок…. »
10 «Хлопчина був десь років на три – чотири старший за Мегі. Тюрбан на голові брудний, очі на смаглявому обличчі темні від страху»
11 «Тобто він був у очах Мегі таки старий – років шістдесят, а може і старший. Обличчя зморшкувате, як у черепахи, але чуб чорний, жодного сліду сивини…»
Якраз у поемі лорда Байрона "Мазепа" мало не центральною стала фантастична любовна історія, що її запустив в обіг Мазепин недоброзичливець при дворі польського короля.
Ця оповідка потім мандрувала із сюжету в сюжет, від одного автора до іншого. Нібито ревнивий чоловік, вистеживши Мазепу на таємному побаченні зі своєю дружиною, прив'язав коханця до спини дикого необ'їждженого коня - і той помчав степами на схід, в Україну.
Байрон компонує свою поему як розповідь самого героя про цю подію шведському королю Карлу ХІІ у таборі після полтавської битви й акцентує мотив його величної помсти: "Старий безумець! Він мені // Проклав дорогу до престолу".
Далі легенда розгортається у згоді з романтичними ідеалами й уявленнями.
Приреченого рятує юна красуня, він наснажується потугою рідної землі. (Адже це романтики при початку позаминулого століття підносять національну ідею, уславлюють порив до свободи й права виняткової особистості. Українські реалії давали багато матеріалу для таких інтерпретацій).
Мазепа
Підпис до фото,
Іван Мазепа на купюрі в 10 гривень. Деякі експерти сумніваються, що це портрет саме Мазепи
Жадоба помсти стократ примножує сили - і вродливий шукач любовних пригод стає врешті-решт великим державцем.
У ХVІІІ столітті Україна особливо цікавила західних митців, дипломатів і політиків. Тоді з'явилося багато мандрівницьких описів, аґентурних інформацій, історичних досліджень та художніх текстів.
Козацька держава сприймалася як "брама Європи", порубіжжя, бастіон свободи у боротьбі з московською тиранією. Українська звитяга мала наснажити вичахлі ідеали "старого" континенту.
У фіналі поеми Байрона саркастично протиставлено бездоганного в своєму героїзмі, невтомного й незламного старого гетьмана - і нездатного до відчайдушної боротьби молодого шведського короля.
Неймовірні спогади Мазепи, його розповідь про авантюрні пригоди й шалене протистояння злій, неприхильній долі - усе це вже не може захопити втомленого й знеможеного Карла.
Оповідач не почув ніякої відповіді від свого слухача - "Король бо спав уже з годину".
Порозуміння між надто зосередженим на собі самому Заходом та Україною, що опинилася в ролі пасербиці історії, хоча захищала якраз універсальні європейські цінності, досягалося не надто добре.
І в цьому сенсі реакція Карла ХІІ на почуте звичайно ж була для Байрона метафорою байдужості, прикрої оспалості й апатії західного світу.
Люблю я осенью бывать в лесу. Я ощущаю себя золушкой, которая приехала на самый главный бал в своей жизни.
Вокруг стоят величественные деревья, похожие на важных вельмож. Стройные молодые березки - это мои подружки, молодые девушки. Старые дубы - это особо важные гости. Все вокруг сияет и блестит.
Объявили самый главный танец - "Осенний листопад". И все закружились в вальсе. Ох, как было весело и красиво!
Но вдруг, птицы все смокли, стало темно, грянул ливень. Пора уходить. И я, как золушка, побежала домой. Прощай осенний лес, надеюсь я скоро вернусь!!