Карл. Этот персонаж самый младший из всех действующих лиц, ему 10 лет. Карл боготворит своего брата, считает его идеалом человеческой красоты, ума и характера, а про себя думает как-раз наоборот, хотя по ходу событий в книге открывается то, как он на самом деле похож на Юнатана - просто все хорошие качества, чтобы сделать их видимыми людям, надо развивать, что Карл и начал делать. Именно он открывает Софии то, что Юсси - предатель и Юнатану Урвара из пещеры Катлы. Но самым решительным, на мой взгляд, его поступком был прыжок со скалы. Карл свято верил брату и в то, что после смерти они попадут в новую волшебную страну.
Юнатан. Про старшего брата Карла или, как его еще называли Сухарика, из книги можно понять меньше информации. Юнатан - идеальный романтический герой, он необычайно умен, красив и храбр. Обычно такие персонажи кажутся скучными, но когда из нескольких положительных героев такой один, серьезная книга просто становится немного (или очень много) сказкой. Юнатан скрашивает своим характером всю мрачность событий. Он - единственный, кто не стал воевать из-за своего доброго сердца и желания не осквернять совесть. Только он смог Урвара и завладеть рогом Катлы.
ответ:Брати Лев'яче Серце» (швед. Bröderna Lejonhjärta) — казково-пригодницька повість Астрід Ліндгрен, видана восени 1973 року. Головними персонажами сюжету є брати Юнатан і Карл Лейон. Потрапляючи в казкову країну Нангіяла, вони отримують прізвисько "Лев'яче серце" і проходять низку випробувань і пригод, борючись проти тирана Тенгіля і драконихи Катли[⇨]. Повість при цьому допускає подвійне інтерпретування сюжету: як казки - і як історії без казкових елементів.[1] Хоч із тексту неможливо прийти до однозначного висновку про природу Нангіяли, на думку критиків і за твердженням самої авторки, все пов'язане з нею є лише сном чи галюцинацією помираючої дитини[⇨].
Хоча повість, нарівні з іншими творами автора, позиціонується як дитяча книга, багато тем в ній є дуже важкими і темними в порівнянні з жанром в цілому: хвороба і смерть, тиранія і гніт, зрада і повстання. Світлі теми, однак, також сильні: любов братів і почуття обов'язку, вірність і надія, мужність і пацифізм.
Книга викликала широкі дебати і була неоднозначно зустрінута критиками[⇨]. Витримала переклад на багато мов, а у 1977 році світ побачив її екранізацію. У 1990 році вийшов український переклад у збірнику[2]. Повість також багато разів ставилася на сцені і отримала багато престижних літературних премій
Этот персонаж самый младший из всех действующих лиц, ему 10 лет. Карл боготворит своего брата, считает его идеалом человеческой красоты, ума и характера, а про себя думает как-раз наоборот, хотя по ходу событий в книге открывается то, как он на самом деле похож на Юнатана - просто все хорошие качества, чтобы сделать их видимыми людям, надо развивать, что Карл и начал делать. Именно он открывает Софии то, что Юсси - предатель и Юнатану Урвара из пещеры Катлы. Но самым решительным, на мой взгляд, его поступком был прыжок со скалы. Карл свято верил брату и в то, что после смерти они попадут в новую волшебную страну.
Юнатан.
Про старшего брата Карла или, как его еще называли Сухарика, из книги можно понять меньше информации. Юнатан - идеальный романтический герой, он необычайно умен, красив и храбр. Обычно такие персонажи кажутся скучными, но когда из нескольких положительных героев такой один, серьезная книга просто становится немного (или очень много) сказкой. Юнатан скрашивает своим характером всю мрачность событий. Он - единственный, кто не стал воевать из-за своего доброго сердца и желания не осквернять совесть. Только он смог Урвара и завладеть рогом Катлы.
ответ:Брати Лев'яче Серце» (швед. Bröderna Lejonhjärta) — казково-пригодницька повість Астрід Ліндгрен, видана восени 1973 року. Головними персонажами сюжету є брати Юнатан і Карл Лейон. Потрапляючи в казкову країну Нангіяла, вони отримують прізвисько "Лев'яче серце" і проходять низку випробувань і пригод, борючись проти тирана Тенгіля і драконихи Катли[⇨]. Повість при цьому допускає подвійне інтерпретування сюжету: як казки - і як історії без казкових елементів.[1] Хоч із тексту неможливо прийти до однозначного висновку про природу Нангіяли, на думку критиків і за твердженням самої авторки, все пов'язане з нею є лише сном чи галюцинацією помираючої дитини[⇨].
Хоча повість, нарівні з іншими творами автора, позиціонується як дитяча книга, багато тем в ній є дуже важкими і темними в порівнянні з жанром в цілому: хвороба і смерть, тиранія і гніт, зрада і повстання. Світлі теми, однак, також сильні: любов братів і почуття обов'язку, вірність і надія, мужність і пацифізм.
Книга викликала широкі дебати і була неоднозначно зустрінута критиками[⇨]. Витримала переклад на багато мов, а у 1977 році світ побачив її екранізацію. У 1990 році вийшов український переклад у збірнику[2]. Повість також багато разів ставилася на сцені і отримала багато престижних літературних премій